Історія Тарнополя стала справою життя Анатолія Лещишина

Сьогоднішінй гість «Тернопільського погляду» – відомий у Тернополі та за його межами історик Анатолій Лещишин.

Він захопився історією ще тоді, коли малим гостював у родичів в Кам’янці – Подільському. А там його просто заворожувала фортеця, куди ходили на прогулянку. Ось так дитяча цікавість до руїн стала фактично справою життя. Спочатку він просто вишукував у інтернеті старовинні фото замків та фортець, якісь дані, відомі та не дуже, рився у польських архівах та створював на своєму комп’ютері  своєрідну базу даних. Кожне знайдене фото замку чи костелу, церкви або синагоги,  для нього – справжнісінький скарб. «Так само і з фактичним матеріалом. Якщо брати до уваги, наприклад, Тарнопіль, то такі дані як рік заснування чи перелік власників міста, чи роки татарських нападів звичайно для мене є звичними, але коли трапляються дані, хай можливо і вигадка чи непідтверджені, але такі як те, що у Тарнопільському замку вінчалися герої трилогії Генрика Сенкевича, чи те що Хмельницький радив «Переяславську раду» у Тарнополі, то це тільки підсилює запал до пошуків. – розповідає пан Анатолій,Потім з особистого захоплення переросло у професійне, зараз я працюю у Національному Заповіднику «Замки Тернопілля» науковим співробіником і дякую Богові, що займаюся улюбленою справою. А це і написання краєзнавчих та популяризаційних статей, і дослідження сторінок історії замків та фортець, і організація різних заходів, та багато чого».

Мабуть як і кожен історик, Анатолій Лещишин досліджував і походження свого роду. «Багато архівних метрик зникли або знаходяться невідомо де. Моя мама родом з с. Джурина Чортківського району, а в Тарнопільському обласному архіві є метрична книга, за допомогою якої вдалося дещо встановити, але небагато. От батько родом з західної Галичини, село Махнів, одразу за польським кордоном, за Равою Руською. Там ситуація ще складніша, але і цікавіша. В родини було прізвище Перетятко, брат моє прабабці був ігуменом Успенської церкви на вул князя Острозького у 1939-1944 рр. Бачив перший прихід радянської армії, прихід німців, відступи, руйнування міста, і його потім вивезли у Сибір. Він звідти втік до Канади, де і продовжив свою діяльність у греко-католицькому ордені отців Редемптористів. До речі, церква на більварі Данила Галицького постала з його ініціативи. Також мені відомо, хоча не можу стверджувати з стовідсотковою гарантією, що XVII столітті жили такі собі Перетятковичі, посли польських королів у справах козацьких, які цілком можуть бути також моїми предками».

Свої дослідження Анатолій Лещишин не приховує, вважає, що немає сенсу досліджувати щось лише для власного задоволення. «Мене дивує, що деякі тернополяни не знають, що в нашому місті є замок. Що не розуміють – Катедра до Другої Світової була домініканським костелом. Не знають, що у місті була синагога. Не знають про парафіяльний костел на місці універмагу. На мою думку, про це все потрібно розповідати за допомогою ЗМІ. Я  ділюсь інформацією на сторінках тернопільської газети «Місто» – дякую пані Яциковській Оксані Богданівні, як азацікавилася цими дослідженнями і надала мені сторінку у газеті. А ще в мене є блог на Живому Журналі: http://tolik-fort.livejournal.com/ Там теж роблю дописи – інколи він містить цілу статтю чи дослідження, а інколи тільки одне фото, все залежить від настрою. Але друзів у мене там вистачає, і тим кому це цікаво, ми спілкуємося на живому журналі. А взагалі в інтернеті є багато форумів та порталів, які мені як рідні , там теж йде спілкування, але не можу сказати що там багато нових людей – зазвичай ті ж самі друзі».

У людини, яка досліджує історію Тернополя і ставлення до міста особливе. «У нашої влади немає розуміння суті міста Тарнополя! Я все добре розумію коли мова йде про соціальні питання, економіку, здоров’я та інше. А в плані розвитку міста – глухо. Тарнопіль – столиця Тарнопільської області, де збереглася найбільша кількість замків та фортець, я вже не кажу про оборонні храми всіх конфесій. Який ще може бути інший бренд? Столиця країни замків сама повинна бути головним замком! А що ми маємо у підсумку? Ледве той замок почали реставрувати… І хоч я не реставратор, але  мені не подобається те, що з ним роблять. Але ж можна  зробити полюдськи! Ну хіба в нас в кожному обласному центрі збереглися замки? Крім Тарнополя тільки в Закарпатті та на Волині.. А можна ж з тарнопільського замку зробити насправді суперову туристичну принаду. Є ж фото палацової брами. Є незабудоване замчисько. Можна  територію привести до ладу, зняти грунт до первісного рівня подвір’я, відновити браму та мури, зробити туристичний комплекс всередині. А ще ж оновити Середню та Надставну церкви, Катедру. Тарнопіль всю свою історію був містом-фортецею – фактично навіть до 1939 року. І якщо війни від житлової архітектури залишили попіл (нам навіть немає сенсу рекламувати свої вулиці Руську, Сагайдачного чи Валову в порівнні з Львовом, це смішно), то принади фортифікаційної архітектури потрібно обов’язково! У Львові не зберігся замок. А в нас зберігся! В нас було пять основних фортифікаційних точок – замок, надставна церква, середня церква, катедра та синагога. Не збереглася тільки синагога. Я колись на блозі піднімав питання про її відбудову. Що з того?.. А варто було б відбудувати. Просто як архітектурну споруду. Це одразу б додало шарму південній частині старого міста. І вже тоді між цими пятьма фортифікаціями складати головний історичний маршрут містом.

А ще мені дуже не подобається, що  при всіх попередніх міських головах, як тільки десь у Тарнополі ставався пролом якихось підземель, то одразу все заливають бетоном! Це ж нищиться історія древнього міста! Ну чому ж не дослідити? Чому? Чого ми боїмося? Чого у Львові та Одесі на цьому заробляють гроші, а ми не це закриваємо очі… Я цього не розумію. А от за що люблю місто, то це за його героїчну і трагічну водночас історію. Стільки разів перетворюватися на попіл і підійматися знову – воістину птаха-Фенікс!»

У  людях цінує честь і відвагу – відвагу бачити реальний стан речей  та намагатись щось змінити при цьому. А себе характеризує «трьома словами»: «Овен, Марс і рік Півня»

Comments are closed.