П’ятихвилинка ненависті до Сиротюка

І знову в Україні спалахнув скандал навколо расизму. Це нагадує абсурдний інцидент у Британії, де семирічного хлопчика звинуватили в расизмі через те, що він запитав у іншого хлопчика «Ти коричневий, тому що з Африки?»

Цього разу ґвалт здійнявся через коментар свободівця Юрія Сиротюка щодо результатів добору на конкурс «Євробачення», на якому Україну представлятиме Гайтана. Нагадаємо, Гайтана – донька українки і конголезця, яка до п’яти років жила в Конго, спілкуючись французькою та мовою лінгала. Її пісенна творчість належить до жанрів «соул» і «джаз», що походять з культури темношкірих рабів, завезених до Нового Світу і які тепер стали частиною афро-американської культури. «Расистський випад» Сиротюка полягав у тому, що він визначив талант Гайтани як «наднаціональний» і побажав, щоби на «Євробаченні» Україну все ж таки представляв талант національний – український. «Треба робити, як Руслана, показувати нашу українську культуру, нашу пісню», – сказав він.

І понеслося…

Обурення з боку Гайтани можна зрозуміти, адже Сиротюк скептично поставився до її перемоги на конкурсі. Ображена співачка назвала висловлювання Сиротюка расистським. Але чи є там расизм? Достатньо відкрити, приміром, всесвітньо відому енциклопедію «Британіка» і прочитати, що расизм – це переконання, згідно з яким одні раси визнаються вищими за інші. Чи є таке у висловлюванні Сиротюка? Ні, навіть між рядків немає. Весь його меседж зводиться до простої думки, що для просування України у світі було б непогано дібрати щось більш автентичне, більш відповідне нашим національним традиціям.

Та, схоже, реальний зміст слів Сиротюка мало кого цікавив.

Звинувачення Гайтани підхопив заступник гендиректора НТКУ з міжнародних та музичних проектів Валід Арфуш – відомий любитель повчиняти скандали на теми расизму. Приміром, журналіста Романа Скрипіна від обізвав расистом лише тому, що той згадав про ліванське походження Арфуша. Нагадаємо, пан Арфуш народився в Лівані і, недовчившись у французькому коледжі, приїхав до України у віці 30 років довчатися в Дніпропетровську…

Здається, певна кількість наших співгромадян зрозуміла, що будь-які закиди, хоч би чого вони стосувалися, можна легко притлумити, звинувативши опонента в расизмі. Зрештою станеться те, що відбулося в цьому випадку: на результати добору на «Євробачення» ніхто не зважає, в аргументах не розбирається, а Сиротюк змушений виправдовуватися і доводити, що він не расист.

Зважаючи на хворобливу реакцію низки громадських та державних діячів на інцидент, в Україні формується порочна практика політичного таврування, а слово «расист» є лише одним із його варіантів. Ось, що пише про подібну практику у США лідер тамтешніх консерваторів Патрік Б’юкенен: «Таврування противників нацистами, фашистами і куклукскланівцями… заздалегідь дискредитує все, що вони збиралися сказати, змушує їх захищати себе, а не свої політичні погляди». Ті ж, хто розкидаються звинуваченнями, постають як «герої-антифашисти», що захищають упосліджені меншини. Схоже, Гайтана вже приміряє на себе образ української Анжели Девіс, коментуючи висловлювання Сиротюка: «Я хочу захистити всіх людей, що образилися на ці слова, а їх дуже багато».

Спостерігаючи за скандалом, демократична громадськість має бути насторожі. Політичне таврування – звичайна практика репресивних режимів, що логічно переходить у полювання на відьом. Здається, як ніхто це відчув на собі полум’яний антифашист Джордж Оруелл, який доборовся з фашизмом до того, що наочно побачив часткове втілення своєї антиутопії «1984», проте вже руками «борців із фашизмом».

Хай там як, хочеться вірити, що ненароком спровокований Сиротюком ґвалт – це лише одинична п’ятихвилинка ненависті і за мислезлочини нас судити не почнуть.

Максим Віхров, Тиждень