Історія про заокеанського непринца, який заволодів серцем тернополянки

Історія про заокеанського непринца, який заволодів серцем моєї єдиної доньки і який обіцяв, що при такій байдужості наших легінів, вони залишаться дуже швидко в переважній більшості насолоджуватись своєю неповторною красою самі з собою.
Я хочу розповісти цю неймовірну історію кохання моєї єдиної донечки, історію, яка б, мабуть, завершилась практично там, де і розпочалась, або перейшла в приховану форму, або, …можливо, не буду заглядати в таємниче “або”, це не моя функція. Я просто спробую вам розповісти, адже в цій історії саме від мого материнського рішення залежали долі двох молодих людей. Я довго вагалась, моє нерозуміння того, що відбувається, переходило всі межі розумної поведінки, нарешті, я вирішила саме “так”, але, можливо, більшість матерів сказали б одразу “ні”… Час ще не поставив ні крапки, ні навіть коми…Але я все ж розповім…
Моя Юля дещо відрізнялась від інших студенток тим, що була якась немов доросліша і зовнішньо, і внутрішньо. Їй чомусь було нецікаво з своїми хлопцями – однолітками, хоча краса її була незаперечним фактом, а ще бальні танці, аеробіка, знання іноземних мов, захоплення комп’ютером, рукоділлям, туризмом, тому, я не особливо дивувалась, що вона проводила вечори вдома або в товаристві подруг, втомлювалась від захоплень, здавалось, на кохання часу взагалі не вистачає або… жоден хлопець не звертає на неї увагу. Хто його зна? Я не могла це зовсім пояснити, Юля цієї теми також уникала.
Коли вона вирішила поїхати в США по студентській програмі, я зовсім не здивувалась. Тільки Юля ступила на американську землю, я почула від неї незвичні слова: “Мамо, ти знаєш, я відчула себе з першої хвилини перебування в Америці щонайменше місіс Всесвіту. Всі мужчини усміхаються, прагнуть допомогти в найменших дрібницях, а один навіть зачепив машиною стовп, але вийшов з неї і, не звертаючи уваги на таку пригоду, продовжував не зводити з мене очей. На роботі мене завжди очікує вранці таємнича троянда. Ти знаєш мені надзвичайно подобається така увага!” Чесно кажучи, мене занепокоїла така чоловіча прихильність на цій чужині після тихих домашніх вечорів. Ні, ні, ніяка Америка, які хлопці, зять – тільки щирий українець, дача, свати, спільні свята, які я уявляла собі лише тут, на рідній землі Але дочка мене заспокоїла так переконливо, що я відкинула всі тривоги. О, вона вміла це робити дуже педагогічно!
Що ж, хлопець в машині, який не розминувся зі стовпом, щоденна таємнича троянда – це і була зав’язка історії кохання. Чого тільки важить його фраза: “Якби американці знали, що на Україні такі горді, патріотичні, красиві, скромні, невибагливі, роботящі та розумні дівчата, то наші хлопці всі б одночасно порозлучались, щоб одружитись з українками!” Я розповідаю це для наших чудових тернополянок, знайте це, знайте собі ціну! Адже більшість з нас не мають ні найменшого уявлення про ту чарівну силу, яку ми випромінюємо, коли ми щасливі!
А потім була неймовірна суцільна казка, щоденно чекала машина, щоб відвезти на роботу, звісно, двері відчиняв перед Юлею та зачиняв тільки водій, свіжа троянда на роботі, в ботанічному саду великий орангутанг тримав дощечку, де було написано ”Юля, Америка полюбила тебе, залишайся, ти нам так потрібна!”, дельфін малював їй картину і це було оголошено на весь дельфінарій, клоун на великих ходулях дістав до її вікна і передав букет з кольорових кульок, де було написано лише одне слово…люблю…Але найбільше він здивував дочку, коли приїхав в…українській вишиванці, це було дуже кумедно – кульчик у вусі, кросівки на ногах, але у вишиванці, тому, що Юля запросила його на недільну службу Божу у церкві, де він бачив український стрій. І Курд захотів стати її українським героєм, ідеалом, нехай на цей короткий час. Хоча кажуть, що ідеалів не існує в природі, але Курд доказував, що кожна, навіть на вигляд дуже непоказна людина може стати ідеалом! Залежить це тільки від нашого прийняття його таким, яким він є – і все! Прийняти і зрозуміти! А ще хлопець сказав чудові філософські слова: “Немає поганих людей – є люди, з якими мені погано, нема хороших людей – є люди, з якими мені добре.”
А потім був рік в Україні суцільного “прилипання” до Інтернету, червоні очі від недосипання (різниця в часі 8 годин!), дитину я не впізнавала, невже це так серйозно? На всі мої, характерні для батьків в таких випадках, запитання: хто батьки, де працює хлопець і т.д., були спочатку якісь неясні та розпливчасті відповіді, але після моїх настійливих просьб вияснити все це, я нарешті отримала суцільне розчарування: “Не принц на білому коні, навіть не на чорному, бо зовсім не принц!”. Це був пуерторіканець (от звідки така енергія!), простий робітник, який виріс у багатодітній сім’ї, а ще старший на 13 років! Тут я вирішила опам’ятати, застерегти, налякати в кінці-кінців! Де там! Тужливі думки не давали мені спокою день і ніч, а, можливо, він не білий чоловік, адже вона не скаже, закрилась в собі, накрила себе невидимим ковпаком образи на всіх, хто пробував протирічити її коханню!
А потім не принц оголосив про свої наміри прилетіти на сватання! Ми всі, я думаю, без виключення – горді, але гостинні українці, усі (хто має таке щастя бути батьком) не відмовили б гостеві, а ще й заокеанському! Гарбуза підносить, за нашими звичаями, на жаль, не мама, та чи б зрозумів він натяк? Можливо б, витиснув з нього сік на радість собі?
Отож, Курд вже на Україні і мої найгірші сподівання справдились! Мабуть, на моєму обличчі це все можна було б прочитати! Я була в розпачі, в страшному розпачі! Але мені здавалося, що я граю гарно роль щирої та гостинної господині! Хоча Курд все зрозумів, він злякався, що мій генетичний вплив на Юлю пересилить його віртуозні старання і зведе їх нанівець! Тоді він взявся серйозно за підкорення вершини під назвою “Батьки та інші не менш впливові особи”. Я думаю, таких витончених видовищ Тернопіль ще не бачив! Під багатоповерховим будинком, де ми живемо, лунали серенади на іспанській, англійській мовах, пожежники (клоунів, мабуть, не знайшов!) підіймали на драбинці чудову дизайнерську корзину з фруктами та квітами, а також з записками, де наречений повідомляв, як він буде любити мою дочку, як він любить Україну, Тернопіль і всіх нас, що ми для нього стали найріднішими, найчудовішими людьми у світі і т.д. А якось надвечір, прибігла сусідка з округлими від здивування очима, тому, що на подвір’ї у вечірніх сутінках казково мерехтіли різнокольорові свічечки, я вийшла на балкон і була вражена, вони не тільки прорізували світлом нічну пітьму, а просто кричали відомими всім англійськими словами “Я люблю!” Це була остаточна перемога світла над темрявою у моєму, втомленому боротьбою з собою, серці! Я дала згоду…! Він поїхав, я думаю, дуже задоволений собою, готувати документи, а одразу після святкування Нового 2009 року за візою “Тільки для нареченої” моя Юля поїхала будувати своє життя таким, яким хоче бачити його тільки вона і він…без жодних підказок і дороговказів, маючи в серці лише те, що не згорає!
Просто мама.