Аргентинець Себастьян Ешнелік про подорожі й те, як він опинився в Тернополі

Понад рік тому Себастьян Ешнелік пішов у порт Буенос-Айреса й домовився з капітаном корабля, аби той переправив його через океан за роботу на судні. Так почалась подорож, що триває нині.

Мандрувати Себастьян почав п’ять років тому. Каже, всьому причина цікавість. Першою подорожжю стало добирання у віддалену точку Аргентини.

«Я зрозумів, що під час подорожей дізнаюсь про речі, які мене цікавлять — про різні культури, історії людей, а оскільки під час мандрів я потрапляю в різні ситуації, тож багато чого дізнаюся і про себе», — розповідає Себастьян. Поки його найдовшою подорожжю була півторарічна, яка розпочалась з Буенос-Айреса, а закінчилась у Мехіко.

«Коли починав цю мандрівку, не думав, що опинюсь в Україні. Я не був певне, куди ліпше податись, коли перетну океан — в Європу чи Африку, бо для мене це було одне й теж: ні там, ні там, я ще не бував. Місяць провів у Марокко, потім знову обирав — Африка чи Європа. Перша мене дуже спокушала, але потім вирішив — спершу Старий світ. У подорожах я поєдную запланованість з імпровізацією, адже спілкуючись, отримую багато нової інформації, тому можу ухвалити нові ліпші рішення щодо маршруту».

Перед тим, як дістатись України, Себастьян мандрував іншими країнами Європи. Материком пересувається автостопом. Каже, український автостоп більш схожий до аргентинського. «Звісно, все залежить від місця, але в Аргентині зазвичай не доводиться чекати більше, ніж двадцять хвилин. У Європі більше обмежень, наприклад, не стопати на автобанах, але дуже добре працює запитувати водіїв, чи не підкинуть вони до потрібного місця на автозаправках. В Україні в мене поки не виникало жодних проблем зі стопом».

Є спільне і в інших речах. «У нас теж продають їжу на вулицях, багато музики в громадських місцях. У Європі більше правил і обмежень, як на мене. Тому Україна мені здається міксом Латинської Америки та Європи. В дитинстві я багато грав у шахи та знаю, що й тут ця гра популярна, не знаю, щоправда, наскільки великі шанси тут десь пограти, але це було б добре. До речі, коли шукав інформацію про Україну та країни цієї частини континенту, то натрапив на відгуки, що, мовляв, люди тут вживають багато горілки. Але за той час, що я тут, не побачив, аби то було так. В Україні багато нових речей для мене. Наприклад, тут більше відчувається вплив радянського союзу, ніж у Польщі, в якій я мешкав перед тим».

Але найголовніше, для чого подорожує співрозмовник — аби запізнаватись із людьми, дізнаватись про їхні історії, культуру, звичаї, а ще Себастьян любить ділитись своїм досвідом мандрівок, розповідати, чому це добрий вибір.

«Найголовніше у мандрівці дві речі. Перше — це довіра. До людей, світу, до того, що всі проблеми мають рішення. По-друге, я подорожую з переконанням, що гроші та інші матеріальні речі це те, що одним разом маєш більше, іншим — менше, а ось час — те, чого ти вже ніколи не надолужиш, його запас ніколи не відновиш. Тому треба робити те, що тобі подобається, відчуваючи момент. Треба йти за тим, що любиш, що робить тебе щасливим. Це стосується не тільки мандрівок, а взагалі всього. Якщо так робиш — ти на правильному шляху».

Коли запитую Себастьяна про речі, обов’язкові в мандрівці, сміється та відповідає, що це паспорт.

«Можливо, можна й без нього, але з ним краще. Загалом багато чого залежить від того, що ти плануєш робити й де бути. Коли мандрував Латинською Америкою, то позаяк там тепло у більшості точок, не було потреби в теплому одязі. Я зупинявся у різних місцях — на пляжі, газовій заправці, пожежній станції… Пошук, де заночувати — це добра мотивація, аби знайомитись з різними людьми, дізнаватись про місця. Звичайно, що в цій подорожі мені знадобилось трохи більше теплого одягу. А ще в мандрівки беру книжки — читаю їх, а потім можу залишити як подарунок. Маю з собою голку й нитку, аби можна було полагодити одяг. І, оскільки я фіксую свої враження, то зі ще мною нотатник і фотоапарат. Про свою першу велику мандрівку я написав книжку — там мої враження й вірші, вожу її з собою, тож вона вже добряче потріпана».

Після Тернополя Себастьян каже, що, ймовірно, поживе у Львові, бо там зустрів дуже близьких людей, потім – подорож на Північ, адже хоче побачити північне сяйво.

Анна Золотнюк.

Фото авторки.

загрузка...

Comments are closed.