Мученецький шлях з Тернопільщини до самого краю Росії

А ХТО НЕ ПРИЗНАВАВСЯ, ТОГО КАТУВАЛИ

Мученецький шлях з Тернопільщини до самого краю Росіі. Тюремні вагони, а їх коло двадцяти, повільно повзуть, і українці з Західної України замучені голодом, холодом, спрагою та не людським ставлення охоронців, сиділи в них. Майже через день хтось помирав з наших хлопців чи дівчат, але і мертвих, кати хотіли везти до себе в Сибір. Куди вони їдуть? За що така доля? За чиї гріхи так має мучитись наш рідний український народ? Невідомо. Адже вже місяць невільники у дорозі. Їх у Тернополі, коло п’ятисот безпідставно засудженних, яких енкаведисти звезли з всієї області, 26 січня 1949 року погрузили, як худобу, у холодні товарні вагони. Друга година ночі, під конвоєм вони швидко заскакували, не знаючи куди і навіщо в свої тюремні клітки на колесах. Кому десять, а кому двадцять років каторжних робіт. За що? За те що вони україньці? За те, що вони народилися і вирісли на Україні? За те, що любили свій рідний край? За те, що стали на захист своєї неньки України, своєї сім’ї, традицій? За те що хотіли вільно жити, розмовляти, читатати, думати вільно? За те, що не захотіли бути москальським рабом? Тому і присудили їм каторгу. А перед тим відбували жахливих, хто півроку або більше катувань, допитів в кабінетах місцевого НКВД. Мордувало по п’ять або по сім слідчих. Все намагались, щоб на допитах здавали ще своїх побратимів. Але як? Робили страшні фізичні розправи над полоненими дівчатами і хлопцями. А після допитів і суду всі отримували роботу на півночі Росії, ще з безплатною доставкою на місце призначення. Коли їх заганяли у вагон, то нелюд-енкаведист кричав до них, що там навчать любити рускій мір і бить послушним. А що вони маємо любити, ворога? Адже скільки існує наша рідна земля, то ці варвари приходять, грабують, нищать і роблять нас рабами. І заставляли колись та заставляють тепер розбудовувати свій край, то Петербург на кістках наших, то Москва, то Сибір. А скільки каналів побудовано, залізничних шляхів, портів, заводів, шахт. Не злічити, все там могили українців. А самі стали себе називати старшим братом. Як може нелюд бути нам братом? Ось і вони їхали щось там будувати. І не самі, данадцять вагонів по сорок, сорок п’ять в кожному. Але не падали духом. І не стали рабами.

Коротка історія молодої вчительки з невеличкого села Бутин, що розміщене на витоку чарівної річки Горинь, на Волині Тернопільської області за сім кілометрів від Вишнівця, колиски засновника Запоріжської Січі Байди Вишневецького.

«27 марта 1948 года.

Я, сотрудник УМГБ Тернопольской области, старший лейтенант Яремчук рассматривал следственное дело №5895 по обвинению Тибольчук Галины Фоминой по ст. 54-І «а» и ст. 54-ІІ УК УССР

1. Тибольчук Галина Фомина арестована 18 марта 1948 года Вишневецким РО МГБ Тернопольской области за принадлежность к ОУН-УПА.

2. Для более полного расследования преступлений деятельности Тибольчук Галины Фоминой, необходимо провести ряд следственных дополнительных действий и мероприятий.

Сотрудник УМГБ Тернопольской области старший лейтенант Яремчук.»

Заарештованих розміщали в камерах підвального приміщення польського костела у Вишнівці. Допити часто проводили у напівпристосовуваних приміщеннях Вишневецького костелу.

«10 апреля 1948 года

Тибольчук Галина Фомина с сентября 1942 года является членом ОУН под кличкой «Мария», а потом «Богдана». Осеню 1942 года окончила санитарные курсы ОУН по аптекарскому делу, после чего являлась заведующей аптекой в селе Бутын Вишневецкого района. С 1943 года она выдавала медикаменты для бандитов УПА и постоянно проводила сбор лекарственных трав. В марте 1944 года , в момент прихода линии фронта на территорию Вишневецкого района, по заданию бандоглаваря УПА «Вербы», Тибольчук Галина Фомина спрятала на свей квартире имеющуюся у себя аптеку, а часть медикаментов и исполняя себя в качестве разведчицы бандогруппы ОУН-УПА сопровождала на хутор Диброва Вишневецкого района. Кроме того постоянно изготовляла для бандитов носильные вещи и теплую одежду. В апреле 1944 года после изгнания немецких захватчиков Тибольчук Галина Фомина ушла на нелегальное положение и проводила свою преступною деятельность до дня задержания.

Сотрудник УМГБ Тернопольской области старший лейтенант Яремчук».

«13 апреля 1948 года

Я, Тибольчук Галина Фомина в 1944 году была приглашена Советской властью продолжать работать учителницей в селе Бутын Вишневецкого района, но не стала работать в школе учительницей, а перешла на нелегальное положение и начала скрывается от органов Советской власти до дня своего задержания. Несколько месяцев я пряталась на хуторе Диброва Вишневецкого района у Матвийчук Марии. К ней часто приходили бандеровцы. Я видела несколько раз «Юрка», но как его звать не знала. Он был из местных. Постоянно приходил «Верба» – Трачук Александр. Я связала для повстанцев несколько теплых свитеров. Я также скрывалась в селе Млиновцы, у своего дяди. Когда в селе были обыски, енкаведистами, я постоянно пряталась у реки и возвращалась уже темной ночью. Из активистов в селе Бутын я хорошо знала Беркету Федору, псевдо «Рожа», с села Поляны «Григория» и «Матвия». Несколько раз ко мне приходил «Клепка». Он несколько раз собирал людей и разговаривал с ними на разные политические темы. Мне он говорил, чтобы я больше собирала лекарственных растений для нужд воинов УПА и не поддавалась на разные провокации диверсантов и сексотов. Ко мне приходили за лекарствами бандеровцы с сел, которые были около села Бутын и из Вишневца. Это из Раковца, Поляны, Дзвиняча, Кунинец, Федьковцы, Млиновцы, Загородье, Лозы и другие населённые пункты Вишневецкого района».

Сотрудник УМГБ Тернопольской области капитан Тымченко»

Спогади жителя села Бутин Збаразького району Тернопільської області Жили Григорія Миколаєвича. Мене загітувала в УПА Тибольчук Галина Фомівна у жовтні 1943 року. Вона покликала мене в школу, де навчала за німців у нашому селі дітей і там мені почала розказувати про націоналізм. Мені вона дала кличку “Тичина”. Мая посада оунівця в селі була секретар станичного. При німцях вона навчала дітей націоналістичних пісень, проводила підготовку з дітьми до святкування великих свят. Після приходу радянської армії Тибольчук Галина перейшла в нелегальне положення. Адже її батька, Тибольчука Фому радянська влада у1944 році засудила за оунівску діяльність. Вона постійно боялася арешту і виселення в Сибір.

5 квітня 1948 года.

На запитання слідчого, старшого лейтенанта Яремчука, чи у дядька Пашинського, який проживав у селі Млинівці Кременецького району на подвір’ї була криївка і чи там не переховувалися повстанці і чи до дядька не навідувались бандити, Галина відповіла: “Що ніякої криївки на подвір’ї у дядька не було і ніхто з оунівців до нього ніколи не заходив. А на запитання слідчого хто переховувався в селі Бутин з повстанців і хто з жителів села мав зв’язок в бандитами ОУН-УПА, то слідчому була дана відповідь: “З бандитами мав зв’язок директор Бутинської школи Тибольчук Фома, вчителька цієї школи Мой(дальше нерозбірливо написано слідчим) та дочка директора школи, яка знаходилась в нелегальному положенні.” Так на себе дала свідчення Галина.

ТИБОЛЬЧУК ХОМА ІВАНОВИЧ, народився 1892 році в селі Тишенці Люблінського воєводства, вчителював в селі Бутин, член Просвіти з 1932 року, член ОУН з 1938 року. Кличка “Хмара” Заарештований 13 березня 1945 року Вишневецьким НКДБ. Засуджений 23 травня 1945 року на 10 років каторжних робіт.

Після страшних тюремних років Галина написала заяву про апеляцію у прокуратуру.

г. Москва Прокуратура Союза ССР от Бондарчук Г.Ф.

“ В апреле 1948 года меня увезли в город Кременец а потом в город Вишневец Тернопольской области на предварительное следствие и допросы под угрозой применения до меня физической силы со стороны допрашиваемых. Я из-за боязни быть избитой, созналась, что заставили меня сотрудничать с бандеровцами. Я знала, кто не сознавался, то к этому применяли физическую силу. Вот я и созналась в том чего по сути не было. Я созналась, что во время оккупации против советской власти ничего плохого не делала, но меня не хотели слушать и постоянно добивались во что-бы-то не стояло, вырвать с меня признание о сотрудничестве с бандеровцами. Я смалодушничала и призналась в том, чего совсем не было. Я повторяю, что это признание с меня вытянули только из-за своей боязни и страха применении физической силы. В чем же есть моя вина? Будучи на оккупированной территории немецкими фашистами меня повстанцы залучили и окрестили в «Марийку» и заставили под угрозой оружия собирать лекарственные травы, что я и правда делала. Больше ни в чем не замешана и ни с кем не сотрудничала, хоть над актами допросов стоят мои подписи. Повторяю, что подписывала в силу вышестоящих причин.

22 июня 1972 года. Карагандинская область. Город Бопхови, улица Карла Маркса, дом 2-48, Бондарчук (Тибальчук) Г.Ф.”

«Протокол допроса. 1 ноября 1972 года
Мне не приходилось ни при никаких обстоятельствах посещать хутор Диброва и встречаться с Матвийчук Марией. Также я никогда не встречалась там с бандеровцами и никого там не знаю. В ноябре месяце 1943 года не желая поддерживать прежние отношения с Трачуком Александром личного характера, перешла на нелегальное положение к своим родственникам. Я не поддерживала никогда с оуновцами ни каких связей.

Допрашивал старший лейтенант Ковалев»

І після цього розслідування прокуратура робить висновки.

«Постановление 6 декабря 1972 года

Надзорное производство пересмотра в порядке надзора архив-следственного дела №2335 в отношении Тибольчук Галины Фоминой производством прекратить из-за отсутствия отношения для принесения протеста о реабилитации.

Помощник Тернопольской областной прокуратуры по надзору за следствием в органах Госбезопасности младший советник юстиции Д Лазаренко».

Стаття підготовлена на основі архівних документів Управлінні СБУ в Тернопільській області

ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ смт. ВИШНІВЕЦЬ

матеріаліви архівних кримінальних справ у