Отруєння Дністра в 1983-ому році. Частина II: що сталося в Стебнику

початок аварії – десь за годину-дві до лавинного пролому

Гігантське забруднення річки Дністер 14 вересня 1983 року внаслідок прориву ґрунтової дамби Стебницького хвостосховища в «‎західних» ЗМІ –  з посиланням на «Известия» – назване найбільшою екологічною катастрофою в СРСР (в дочорнобильську епоху). Протягом  500 км в річці Дністер загинуло все живе. Як і з Чорнобилем, люди говорити боялися, влада робила вигляд, що нічого не сталося, але все під контролем:

«‎Наш кореспондент в Молдавії так і заявив: не займався, бо не опублікуємо. Захарко взявся, написав, опублікував. Найбільше зусиль пішло на «пробивання». Допомагали йому багато, в тому числі і головний редактор».

“Выброс” (в перекладі українською)
На запитання кореспондента «Ізвєстій» відповідає голова урядової комісії по ліквідації наслідків аварій, що викликала забруднення Дністра

Чи є жертви? Перше питання, яке виникає в людей при звістках про стихійні лиха, аварії, катастрофи, де б вони не траплялися.

«Слава Богу, в тій історії, якою ми займаємося, обійшлося без жертв» – коментує прєдсєдатель урядової комісії по ліквідації наслідків аварії, що викликала забруднення Дністра міністр меліорації і водного господарства СРСР Н.Ф. Васільєв.

Він прийняв мене в своєму робочому кабінеті, в якому кожного ранку надходить оперативна інформація із тієї значної частини басейну ріки, що охоплює території Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької, Одеської областей і Молдавської СРСР.

– Михайле Федоровичу! Що саме трапилося, де і коли відбулася аварія?

– У Львівській області, на відстані восьми кілометрів на південь від міста Дрогобич, розміщений Стебницький завод, що виготовляє калійні добрива, а також його збагачувальна фабрика. Сировинною базою для них служить місцеве родовище калійних солей, найбільше на Прикарпатті. Кінцеві продукти технологічного циклу  накопичувалися у хвостосховищі із земляною дамбою. Продукти є рідкими, із дуже великим вмістом солі: близько 250 грамів на літр. Це жорстке середовище,  здатне  спалити все живе.

15 вересня дамбу прорвало –  у верхній частині дамби утворилася пройма довжиною 60 метрів, 20 метрів в основі висотою заввишки 14 метрів. У цю пройму ринуло 4,5 мільйони кубометрів соляного розчину –  спочатку в яр, по ньому в одну річку, з неї в іншу, а через 25 км розсіл увірвався в Дністер біля міста Миколаїв Львівської області.

– Чи існувала можливість в якийсь спосіб зупинити цей потік?

– Ні. Не було найменшої можливості. Спочатку йшла потужна хвиля заввишки до 6 метрів. Спершись в полотно залізничної дороги, хвиля знесла 400 метрів колії. Збавивши на цьому свою висоту і гідравлічну силу, розсіл ринув далі, до Дністра. Добре, що із зони затоплення завчасно своєчасно були евакуйовані люди, призупинені рух на автомобільній та залізничних дорогах.

– Ви сказали “своєчасно” – хіба хто-небудь міг знати, що дамбу прорве?

– Просадку її гребеня виявили зранку, тоді і почалися аварійні роботи. До третьої години сполудня становище погіршилося настільки, що місцева влада вирішили оповістити і вивести людей з можливої зони затоплення – яка сама по собі виявилася невеликою. Вздовж яру і річок сольовий потік накрив близько 200 га сільськогосподарських угідь і присадибних ділянок у селі Раневичі, зруйнував частину житлових будинків у цьому селі, ряд виробничих будівель. Прорив дамби зафіксований в 18 годин 05 хвилин. Аварійні бригади покинули її за 20 хвилин до цього – але запобігти викиду було не в їх силах.

– У подібних ситуаціях люди не шкодують себе…

– Поводять себе, мов герої? Скільки же ми чуємо читаємо про мужність та героїзм,  які виявляють вимушено та, де хтось допустив брак, професійну некомпетентність, злочинну халатність. Руйнування дамби виникло через помилки  при проектуванні і будівництві, через поганий неналежний технічний контроль, порушення правил експлуатації хвостосховища.

Двічі в грудні 1982 і в травні поточного року органи державного нагляду систем Мінводгоспу СРСР і Держтехнагляду вимагали покращити стан дамби. Але ці вимоги залишилися невиконаними. Зараз встановлені і причини аварії, і безпосередні винуватці. Проти вісьмох руководящих спеціалістів проектувальників, будівників, експлуатаційників порушено кримінальні справи.

Чим викликана потреба створення комісії такого високого рангу урядової?

– Скинутий в Дністер сольовий потік сильно забруднив ріку. Воду із неї споживає багато міст, селищ, а це мільйони людей, сотні великих та малих підприємств.

Була потрібною координація зусиль двох республік – України та Молдавії, різних міністерств і відомств для того, щоб забезпечити швидкі та ефективні міри по організації надійного водопостачання населення і промислових підприємств, а також зменшення збитків рибному господарству. Із цією метою Рада Міністрів СРСР і утворила урядову комісію.

–  Хто входить до її складу?

Керівні працівники союзних міністерств охорони здоров’я, геології, рибного господарства, по виготовленню мінеральних добрив, Держгірпромнагляду СРСР, замісники голів Рад Міністрів України та Молдавії.

Комісія наділена повноваженнями залучати до її роботи також керівних інших сфер. Оперативну групу очолив Іван Іванович Бородавченко, зам. міністра Мінводгоспу СРСР.

До 15 вересня Дністер рахувався найчистішою річкою в європейській частині країни (совка). Яка доля спіткає його надалі?

– Забруднення тимчасове, але вагоме. Я вже говорив, що у тій масі, яка прорвала дамбу, на 1 літр приходилося 250 грамів солі. Деяка частина солі осіла на шляху до Дністра, проте в ріку її потрапило дуже багато: 210 грам на літр розсолу.

Щоб був зрозумілішим стан справ, візьмемо для ілюстрації звичайний стакан води. Якщо кинути в нього сіль, вона зразу не розчиниться, а впаде на дно. Так відбулося і в Дністрі. Увірвавшись в нього, розсіл опустився в нижні шари річки і рушився вниз по її течії. При цьому він повільно розчинявся, забруднення перевищило всі допустимі норми. Навдивовижу чиста річкова прісна вода стала солонішою за найсолонішу морську, але не по всій течії Дністра, а на тих його ділянках, де йшов розсіл.

Чи становив він загрозу для здоров’я населення?

– Хто ж буде пити таку воду? По сигналу контрольних служб вимикалася її подача в населені пункти, на підприємства. Було призупинено роботу Івано-Франківського заводу тонкого органічного синтезу, цукрового заводу “Хрещатик” в Чернівецькій області. Від надлишку солі в річці мали місце бути випадки, коли гинули корови і птахи. Згідно інформації Мінрибгоспу СРСР, загинуло 920 тон товарної і 1,300 тонн молоді риби.

Знищено багато водоростей, кормової бази риб – на їх відновлення підуть великі роки.

– На якому проміжку Дністра сказалось згубна дія сольового потоку?

– До кінця вересня він пройшов 500 кілометрів, коли дорогу йому перегородила гребля Новодністровського водосховища, яке має протяжність більше 50 км. Тут і затрималося близько мільйона тон солей. Вони і сьогодні лежать в нижньому шарі води товщею 10-12 метрів – від поверхні на інтервалі 12–15 метрів. Ще раз повернімося до прикладу зі стаканом: якщо сіль в ньому не розмішувати, вона розчиниться не швидко. Так і тут в водосховищі – внизу просолена вода, у верхньому шарі й надалі чудова прісна. Об’єм її великий, нараховує сотні мільйонів кубометрів.

– Це означає, що є добра вода для населених пунктів, розміщених нижче по течії, включно з Кишиневом та Одесою? Звідки ж тоді чутки про те, що в цих містах зовсім відключені водопроводи?

– Як відомо, чутки виникають тоді, коли немає ясної і точної інформації. А це вже, в першу чергу, ваша зона відповідальності, працівників преси. Приховувати тут немає чого. Збереження природи, всього навколишнього середовища неможлива без широкої публічності. Кожне зазіхання на природу, незалежно від його масштабів, потребує засудження з боку громадськості. Тільки всезагальна активність може допомогти державним органам зберегти для нащадків багатства землі, чистоту вод та повітря.

Але повернімося до сьогоденного стану Дністра. Та частина річки, де пройшов розсіл, вже в значній мірі очищена водою з верхів’я, її знову можна пити, і з кожним днем їй стає все краще. Ще 1 жовтня відновили роботу згадані нижче завод тонкого синтезу і цукровий завод.

Але тоді, одразу після аварій, ми не могли, не мали права розраховувати на можливість швидкого самоочищення ріки – це було б невиправдано оптимістичне налаштування. Всі заходи, розроблені нашою комісією за участю партійних, радянських органів України та Молдови, були орієнтованими на вірогідність більш пролонгованого і важкого вирішення проблеми.

Для її глибинного та всестороннього вивчення, для вироблення різних варіантів виходу із ситуації, що склалася, були задіяні значна кількість провідних вчених, великі дослідницькі і проектні колективи Москви, Ленінграда, Києва, Харкова, Одеси, Ростова-на-Дону. Зокрема, намічені траси прокладки тимчасових трубопроводів від озер, лиманів, прилеглих річок. Геологічні служби вивчили значні території на обидвох  берегах Дністра для буріння величезного числа артезіанських скважин. Передбачено багато інших заходів, щоб водозабезпечення населених пунктів залишалося стабільним.

Що стосується Кишинева та Одеси, то обидва цих міста, як  раніше, отримують добру воду. В деякій мірі менше, чим раніше, але цілком достатньо для комунальних потреб і роботи промисловості.

Яким чином буде очищене від солей Новодністровське водосховище? Чи не варто відкрити шлюзи і випустити розсіл в Чорне море?

– Така пропозиція розглядається, але ми її відхилили. Передусім тому, що сіль знищить всю прісноводну рибу в нижній течії Дністра і її кормову базу. З багатьох варіантів прийнята і успішно реалізується наступна схема очищення водосховища: вода випускається з двох його рівнів: верхнього, дуже чистого, і нижнього, засоленого.

Одразу за греблею вона змішується до норми, що дозволена медиками. Найсуворіший контроль за цим процесом йде цілодобово, аналізу отримують здійснюються щогодинно. Ні на смак, ні на запах ця вода не відрізняється від тієї, яка і раніше поставлялась з Дністра. Завдяки схемі, що використовується, по перше, стабільним залишається водозабезпечення населення і промисловості. По друге, йде постійне розсмоктування сольового прошарку біля греблі водосховища.

Який термін знадобиться,  для повного очищення водосховища?

– Багато що залежить від того, наскільки рясними пройдуть опади, від характеру осіннього паводку. Середні багаторічні дані гідрометслужби дозволяють зробити розрахунок, згідно якого природній водооборот водообіг в Дністрі очистить річку до задовільного стану на протязі двох-трьох місяців. Є підстави сподіватися, що всі солі, у тому числі із заглиблень на дні, з рельєфних нерівностей в берегах остаточно підуть з весняним паводком.

Але час покаже, як буде розвиватися процес очищення. Поки що ж всі заходи, розроблені урядовою комісією на випадок збою з водозабезпеченням міст, залишаються дійсними.

Напевно, ще поки що рано говорити про остаточні природоохоронні висновки з історії забруднення Дністра?

– З часом висновки будуть зроблені. В державному масштабі.

В. Захарько.


Пік комунізму  Василя Захарька – (українця, який зробив кар’єру в Москві) – в 1997-98 побував редактором “Ізвєстій”.

До уваги читача – після точки зору радянського партократа – спогади про обставини катастрофи від начальника виробництва Стебницького калійного заводу  Євгена Миколайовича Гончарука:

 «‎В мої обов’язки входило, обов’язково раз в рік, комісійно обстежити хвостосховище. В березні (1983 року) я  зібрав спеціалістів, які там присутні мали бути. Ми склали акт, що хвостосховище на грані аварії. Що якщо не прийняти термінових заходів, то дамба рухне. Через пів-року мої слова справдилися, якраз рухнуло то все.

Викид був порядка 5-6 млн кубометрів, залпами. Протягом години-півтори вилетіло майже все, висококонцентрована ропа крізь річки Солоницю й  Тисменицю, потрапляла  в Дністер, вбиваючи на своєму шляху все живе. Насичений розчин солей не розчинявся у воді, а йшов своїм потоком. Знищені були водорості  і дерева вздовж річки.

Боялися, що потік дійде до Кишинева, бо Кишинів брав воду для пиття з Дністра, і боялися за Одесу, яка теж з Дністра бере воду. Але потік вперся масою в греблю Новодністровського водосховища і залишився там в нижній частині. З верхньої частини через греблю йшла чиста вода. Дійшли до такого висновку, щоб потрошки пропускати воду знизу – токсичних речовин там не було, за виключенням зовсім невеличкого проценту жирних кислот, які, як реагент, застосовувалися при збагаченні. Зробили всі аналізи, що вода придатна для пиття, і потрошки, під наглядом, викиди розсмоктувалися протягом року. 

Причина аварії: проект був зроблений правильно, неправильно відбувався сам проект будування.

Саме́ будівництво велося з дуже грубими порушеннями правила будівництва земляних плотин. Найперше, там мали бути спеціальні сорти ґрунтів, без домішків глини. Тому що глина ковзька, вона розшаровується, що і було якраз основною причиною аварії.

Все зводилося до «‎скоріше, скоріше, скоріше». В будівництві плотин обов’язково, щоб ґрунт був сухим. Але в нашій місцевості значні опади,  більше тисячі міліметрів на рік випадає (в СРСР більше було тільки на Камчатці та Далекому Сході). Будівельні роботи проводилися в будь-яку погоду, навіть в дощ, все було мокре, тому утворювалися прошарки. 

По-друге, не було проведено ущільнення самої плотини. При будівництві таких плотин мають використовувати спеціальні величезні катки, 10 тонн важить, якщо не більше, чіпляється до трактора, із великими “зубами” по діаметру. Коли шар накладається близько  півметра, пускають вкатувати каток, щоб верхній шар з’єднався з попереднім. Але коли той каток нашим будівельникам поставили, як обладнання, так він стояв і заіржавів, ніхто його не чіпав.

Головний інженер будівництва Шумілов покинув свою посаду, пішов на начальника БТО технічного відділу. Пізніше я запитав його: «Ніколай Ніколаєвіч, почєму Ви лішілісь своєй должності?» – «Євґеній Ніколаєвіч! Я такова же мненія бил как і ти. Што хвостасховіщє ррухнєт! Я нє хотєл сідєть в тюрьмє».

Хвостосховище Стебницького калійного комбінату. Наші дні.

За результати розслідування державної комісії, винуваті «‎стали»‎: будівельники, проектанти, будівельна організація, яка проводила роботи, зам. директора по капітальному будівництву і начальник відділу капітального будівництва, який  мав за тим стежити. Мене минуло через те, що в мене був акт, в якому я попереджав всіх, кричав криком. 

Справа в тому, що Ковалишин, директор, він не був спеціалістом.  Йому всі скопом писали дисертацію, а він ніяк не міг її захистити, поки йому не поставили питання – «за півроку не захистиш, підеш з директора».

Фактично, він нічого в процесі не тямив. Коли йому представили той акт обстеження, він каже: «То все єрунда», мене назвали «‎панікйором». 

Кажуть, особливо будівельники, що було переповнене хвостосховище. До верху дамби заповнення хвостосховища має бути не більше метра, а було десь 50 сантиметрів. Але в основному ця норма існувала, щоб хвиля не розмивала дамбу. Але оці відходи зверху були покриті твердою піною, концентрація її була така, що зимою, як падала температура, випадали кристали. Там не могло бути ніяких хвиль. 

Склад самої суміші хвостосховища  не був токсичним: фактично, це був насичений розчин солі «барбара». Калій хлор, також кухонна сіль, з мінералів також там був каїніт, лангбейніт, бішофіт. Пізніше, коли досліджували склад хвостосховища, він точно підходив під склад того бішофіту, який продають в аптеках для лікування ревматичних захворювань».

фото Василя Фіцака. На хвостосховищі в Калуші

На Верхньому Дністрі, окрім Стебника, є інший законсервований об’єкт калійного виробництва в  місті Калуші. Домбровський кар’єр ось вже третє десятиліття оголошений «зоною екологічного лиха». До уваги читача опінія провідного геолога Калуської галургійної лабораторії ДУ Державного науково-дослідного і проектного інституту основної хімії «НІОХІМ» Юрія Садового:‎

«Чим є відходи? Через недосконалість прийнятих в радянські часи технологій, близько 85 % сировини опинилося у «відходах». Незадовільно перероблена сировина, перебуваючи вище поверхні землі, під дією атмосферних факторів перетворилася  у висококонцентровані (мінералізація (350-420 г/л) соляні розчини, які – бездарно і безповоротно – розсіюються у навколишньому середовищі. Ці розчини містять всі ті самі компоненти, заради яких і здійснювалася розробка покладів полімінеральних соляних родовищ Прикарпаття. Так триває уже понад півстоліття. Ця легкодоступна сировина (при добуванні якої з надр хтось втратив здоров’я, а хтось і життя),  з великими затратами людських і матеріальних ресурсів була витягнута з надр – і викинута. При цьому, під землею, у т. ч. під територією населених пунктів, утворилися великі обсяги порожнин (з ризиками грандіозних провалів, – авт.), а на поверхні відбувається постійне комплексне забруднення гідросфери (водоносного горизонту і річкової мережі системи) басейну Дністра. Абсурдність ситуації полягає в тому, що екологічне навантаження нам створює ресурс, який ми (наші предки) з таким трудом видобули із надр. Що називається, поглумилися над людською працею, подарунком природи і здоровим глуздом. Найгірше те, що «‎погосподарювавши» таким чином, ми дискредитували саму ідею можливості раціонального використання природних ресурсів, як потенціалу для тривалого розвитку громад  і суспільства.

Ситуація дійшла до того, що тепер коли люди чують про наявність будь-яких ресурсів, то бояться наявності цього потенціалу, а особливо поблизу їх населених пунктів. Такий підхід є тупиковим. Ми не можемо розраховувати на достойний сучасний рівень життя і, якщо не на конкурентоспроможність, то хоча б самодостатність економіки нашої країни.  Ресурс, про який ми говоримо – а саме сульфатні калійно-магнієві солі – є стратегічно важливим для України, як держави, що її потенціал економічного розвитку якої пов’язаний, в першу чергу, із розвитком сільськогосподарського виробництва. Більше того, попри наявну шкоду від тієї організації калійного виробництва яка була при союзі, можна стверджувати, що важко знайти галузь, яка б в такій же мірі позитивно впливала на безпеку сільськогосподарської продукції, стан грунтів і, найголовніше, на стан здоров’я людей, які споживають продукцію із використанням компонентів що містяться у сульфатних калійно-магнієвих добривах. До речі,  інститут калію знаходиться не будь-де, а в країні, яка відома своїми найвищими стандартами в підході до проблем вирішення екології і медицини –.в Швейцарії. Використання  калійних добрив пропагується і рекомендоване для органічного вирощування с/г культур.

Дефіцит калію і магнію, який люди не отримали із їжею доводиться виправляти великою кількістю медпрепаратів, які їх містять і призначаються при порушеннях серцевої діяльності та мозку».

фото Василя Фіцака. На хвостосховищі в Калуші 

Останніх 5 років з Дністра, фактично зникла така рідкісна червонокнижна риба, як чоп великий і чоп малий, йорж-носар,  білоперий пічкур дністровський види-індикатори чистої води. «Залпових‎» скидів за цей час (по великому рахунку), не було.  Саме довготривалі засолювання ґрунтових вод (як от довкола об’єкту в Калуші) можуть бути однією із причин погіршення стану природного середовища річки Дністер.

Анонімний браконьєр про свою біль (не увійшло в  “Отруєння Дністра в 1983-ому році. Спогади очевидців”, читати обов’язково всім):

«Старі місцеві браконьєри стояли на берегах і плакали, що знищено стільки риби і природи. Їх штрафували, били, навіть могли посадити в тюрму за незаконний вилов риби. Але вони ловили ту рибу, в основному, щоб прогодувати свої сім’ї. А тут весь Дністер-годувальник, став срібним, ніби посивів враз. І хто за це відповів ? Дністер уже зовсім не той. Він не пахне рибою як колись. І навколишня природа змінилася».

фото Василя Фіцака. На хвостосховищі в Калуші. Сталактити з солі 

«На мою думку, прориву хвостосховищ не передбачається. Навантаження на екосистему Дністра насправді здійснюється  приховано впродовж багатьох десятків років. Для виправлення ситуації на деякі процеси ми вплинути уже не можемо, принаймні, це дуже-дуже дорого.  Маю на увазі витискання у водоносний горизонт розсолів, якими затоплені шахтні порожнини підземних рудників.

Видову різноманітність іхтіофауни Дністра пам’ятаю ще з часів дитинства, коли проводив канікули в селі над Дністром та часто ходив рибалити і на Стрий. В ті часи періодично (при паводкових підйомах води) по поверхні води в Дністрі плили нафтопродукти. Люди говорили – «‎пускають шмір‎». Рибі інколи бракувало кисню і вона, задихаючись, спливала до поверхні, то можна було мати легку здобич. Але запах в такої риби був не дуже. А от по Стрию (перед злиттям із Дністром) у воді плили завислі волокна, скиди з Жидачівського ЦПК, які обліплювали жилку на снастях. Щодо виробничого комплексу колишнього (в/о «Хлорвініл»=«‎Оріана»=«‎Лукор»«‎Карпатнафтохім», то це окрема складна історія яка, ймовірно, потребує спеціального розслідування».

Кінцевий бенефіціар – усієї – хімічної галузі України, через формальних власників – РФ.

При першій же нагоді, Україну-конкурента з ринку прибрали (кажуть, в нас була найякісніша в Європі калійна сіль). Виробництва були знищені: через реорганізації, банкрутства, перехідних власників. При спробі знайти кінці, можна згубити розум в господарських судах. Так є в Стебнику, так є в Калуші, якби лиш там. Під нашою екологією, нашою незалежністю закладено міни сповільненої дії, які або вибухнуть залпом, або ж будуть  труїти нам життя, поки смерть не розлучить нас. Бо, як казав класик, очікування смерті гірше самої смерті.

Андрій Мельничук, магістр екології.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *