Перекладачка Юлія Костюк: «З «Таємним життям розуму» я влипла»

Про відчуття потрібності, доступні знання, інтелектуальне та емоційне задоволення говорю із молодою перекладачкою, аспіранткою  Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка Юлією Костюк.

— Впродовж навчання я була переконана, що хочу займатись науковою роботою. Але, коли почала перекладати, виявилось, що це заняття мені подобається набагато більше. Переклад — це по-суті синтез дослідження і творчої діяльності. Від цього заняття отримую інтелектуальне та емоційне задоволення, — каже Юлія. — Крім того, коли вчишся, основна проблема в тому, що не бачиш результату – працюєш на перспективу. Це демотивує. А перекладацтво дає результат і це надзвичайно приємно.

Спочатку моя співрозмовниця перекладала онлайн курси. Ці волонтерські проекти стали дуже важливими для неї.

— Я відчувала, що допомагаю стати кращими іншими, роблю доступними знання для тих, хто не володіє англійською. Приміром, серед курсів, які я перекладала, однин був із програмування. Потім дізналась, що його слухач зайняв одне з перших місце на всеукраїнській олімпіаді з цього предмету. Надзвичайно приємно, розуміти, що докладаєшся до чийогось розвитку, — каже співрозмовниця.

Перша книжка, яку переклала Юлія, — «Ожинова зима» Сари Джіо, відтак були «Ми» Девіда Ніколлза й «Таємне життя розуму» Маріано Сіґмана. Перші дві — художня, остання — науково-популярна література. Кожен із текстів – свій Всесвіт, де треба реконструювати мову персонажів і занурюватись у нову галузь знань. Співрозмовниця каже, що найлегше було працювати з першою книжкою. А вже друга стала нагодою, аби приміряти на себе інші гендерну й вікову ролі та дізнатись більше про біохімію.

—  Наразі «Ми» — це найулюбленіша книжка з тих, які я перекладала. Не лише через сюжет, а й через те, як вона написана — автор грається зі словами, використовує каламбури, іншомовну лексику. Її головний герой — це зрілий чоловік, біохімік, отже, у мене був серйозний виклик, адже треба було сконструювати таке мовлення персонажа, яке відповідало б йому за статусом, віком і науковими зацікавленнями. Як на мене, мені це вдалось.

Коли після художніх книжок перед Юлією Костюк постав вибір братись за фікшн чи нонфікш, обрала другий варіант.

— Спочатку мені здавалось, що з «Таємним життям розуму» буде легко працювати, адже мені близький науковий стиль викладу. Але коли почала перекладати, зрозуміла, що влипла (сміється – А. З.). У книжці йдеться про найновіші знання в галузі нейронауки, а вона мультидисциплінарна, бо синтезує фізику, хімію, біологію, суспільні науки та лінгвістику. Мені довелось розбиратись у цих галузях. Добре, що нині майже всю інформацію можна знайти в Інтернеті, мені зокрема, дуже допомогла Гугл академі. Крім того, в мене є друзі, котрі добре знають біологію та медицину, тож консультувалася з ними. У книжки був науковий редактор, і мені дуже приємно, що в нього не було до мене зауважень.

Наразі Юлія Костюк уже працює над новим перекладом, а в планах самій запропонувати видавництву текст, який би заговорив українською.

— Мені дуже подобається наукова фантастика, зокрема «Посольське місто» Чайна Тома М’євіля. Це дуже цікава книжка, яка зачіпає лінгвістичний аспект, де автор міркує про порозуміння, й те, де закінчується наукова етика.

Анна Золотнюк.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *