Тернопільський кандидат в нардепи з IQ 143 завжди виступає за справедливість

“Цей склад парламенту – це будуть камікадзе. Зараз повинні бути непопулярні рішення, оскільки йде повномасштабна війна на Сході України. Ми повинні затягнути паски. У більшості народ буде не згідний. Але якщо мені люди дадуть змогу пройти у Верховну раду, я зможу більше зробити для громади Тернополя”, – переконана кандидат у народні депутати по округу № 163, мати трьох дітей із IQ 143 Катерина Бойко.

 Чому ви вирішили стати членом «Правого сектора»?

– У «Правий сектор» я прийшла в лютому місяці. Я просто переживала дуже болісно ті події, які спостерігала по телебаченню на Майдані. Але оскільки у мене не було змоги приїхати на Майдан: у мене троє дітей – найменшій у квітні виповнилося три роки – я переживала, що не можу реалізувати себе у цьому процесі. Тому я просто прийшла до хлопців з «Правого сектора» на Театральному майдані та запропонувала свої послуги. За півроку я роблю для себе висновок, що я абсолютно не помилилася. Ці хлопці – мої побратими, в нас спільна мета. Я завжди стараюся допомагати людям, як громадянка, як тернополянка, бо я маю юридичну освіту. Тепер я можу це робити з підтримкою «Правого сектора».

Який у вас був політичний досвід до цього моменту?

– У 2009-2010 рр. близько року я була активісткою партії «Батьківщина». «Витягнула» на собі два тури президентських виборів і дуже зневірилася, коли обрали Януковича – я цього не сприймала. Перед наступними місцевими виборами у нас виник внутрішній конфлікт у партії і 400 чоловік в один момент вийшли з «Батьківщини». Після цього я зареклася вступати у політичні партії, і коли прийшла у «Правий сектор» – вони партією не були.

Ви самі запропонували свою кандидатуру на пост народного депутата чи це була ідея ваших однопартійців?

– Це було без моєї участі. З’їзд партії відбувався 13 вересня під час бойових дій – це мабуть вперше в історії з’їзд партії відбувається у таких умовах: у зоні АТО, на базі Українського добровольчого корпусу. Я поїхати не могла, бо маю трьох дітей. А мене висунули кандидатом у народні депутати. Оскільки з’їзд відбувався під головуванням Дмитра Яроша, то якщо мені висловили таку довіру – це надзвичайно приємно.

Що ви пропонуєте зробити, будучи обраною у парламент?

Я думала над тим, що я пропоную своїм виборцям. Себе як жінку? – Цього мало. Так, я юрист за освітою – але цього також мало. Тоді я написала коротку програму з 20 пунктів – це програма-мінімум. Якщо одразу обіцяти золоті гори і потім нічого не виконувати – то це стандартна поведінка наших депутатів. Я хочу зробити реформи у сфері освіти, медицини, комунальних послуг. Всі ці проблеми взяті зі свого внутрішнього бачення: тут я спілкуюся з медиками, бо у мене троє діток, тут – зі школами і садочками бо у мене, знову ж-таки, троє діток, а там я спілкуюся з податківцями, підприємцями – бо у мене чоловік був підприємцем… І я бачу ці проблеми зсередини. Начальник управління зі свого високого кабінету не бачить проблем людей. А я також воюю з ЖЕКами, ходжу пішки тими ж самими вулицями… В освіті я хочу відмінити реформи Табачника, підвищити престиж професії педагога і медика, проводити оподаткування не за доходами, а за видатками…

З якими політичними партіями збираєтеся співпрацювати у парламенті? Чи будете ви співпрацювати з президентською силою?

– Я не є одна, у мене є побратими, у нас буде керівник фракції, і це все буде виноситися на обговорення і вирішуватися спільно. На місцевому рівні ми співпрацюємо з депутатами «Свободи» – тими, хто йде нам на зустріч. З «Нашою Україною». Звичайно, є політичні сили, які навіть нас не сприймають і не хочуть чути. Це – праві сили, а ми – ультраправі, радикальні, націоналістичні. Те, що ми бачимо у Тернополі – це не той націоналізм, який тернополяни би хотіли бачити. «Правий сектор» – ідеологічна партія, у нас є верховенство духовного над матеріальним. А у Тернополі ми спостерігаємо верховенство матеріального над усім – над духовністю і людьми.

Якою повинна бути виборча кампанія в сучасних умовах? Як ви проводити свою агітацію?

– Виборчу кампанію я проводжу надзвичайно скромно. Насамперед зазначу, що у нас виникли проблеми з реєстрацією: у ЦВК з невідомих причин нам ставляться «палки в колеса» (звичайно, ми можемо тільки здогадуватися, що хтось не хоче нас бачити у парламенті): мене зареєстрували у передостанній день, щодо кандидатури Василя Лабайчука досі тривають суди. Виникають суто технічні проблеми на цьому рівні. Виникають проблеми і з політичними опонентами. Щодо агітаційної продукції – ми стараємося все робити по мінімуму, бо не можемо собі дозволити такої кампанії, як інші партії. По-перше, через обмежений ресурс. Все що у мене є – це 1000 грн, які мені дали мої друзі. Партія може проплатити якусь газету чи листівку – за це ми дуже вдячні. Але якби навіть прийшов якийсь мій знайомий і дав мені чотири тисячі на біг-борд, я б не мала морального права його вивішувати. Бо за ці гроші я б могла купити два кевларових шоломи для хлопців на Сході або щось інше корисне. Люди обирають не за кількістю і якістю реклами, вони дивляться на кандидата. Я не вірю в те, що кількість біг-бордів впливають на цей процес. Люди вибирають серцем.

Це вже, мабуть, специфіка цьогорічної виборчої кампанії…

– Коли по школах і садочках збирають на АТО, по людях і палатках – продукти на потреби воїнів на Сході, – це аморально витрачати гроші на біг-борди, ролики і сіті-лайти. Зараз не той час. І з виборами, я вважаю, трохи поспішили. Треба було спершу завершити війну. Вони не на часі.

Деякі політичні сили зараз мобілізують свою підтримку – волонтерів. Чи є у вас власний волонтерський корпус?

– Ми робимо все своїми силами. У нас все – на волонтерських засадах, навіть люди, які від нас представлені у виборчих комісіях. По перше, тому, що ми не маємо таких коштів, і, по-друге, – ми маємо кому допомагати. Яка кількість помічників – точно не скажу. Багато. Дизайнери, фотографи безкоштовно, за «дякую» нам пропонують свої послуги.

Вибори – річ скороминуча, а життя триває і після виборів. Що ви будете робити, коли вибори минуть? У випадку, якщо ви не пройдете до Верховної ради?

– Я до цього готова. Вибори минуть – я буду трошки більше їсти, трошки більше спати, трошки більше часу мати. Я думаю, що моє життя істотно не зміниться. Буду продовжувати свої справи. Люди звертаються, я їм допомагаю і знаю, що буду це робити і завтра, і через рік.

На які цінності у політиці зараз існує суспільний запит?

– Коли я вирішила приєднатися до «Правого сектора», я зробила висновок, що ті хлопці, які першими йшли в бій, проголошувалися провокаторами. Це для мене така несправедливість! Я «правдолюбка», завжди виступаю за справедливість. Люди хочуть бачити справедливого політика, чесного, хоча для багатьох людей чесний політик – це несумісні речі. Апріорі політик – це брехун. Тому я себе позиціоную не як кандидата, а як також виборця, які і всі громадяни. Також люди хочуть обрати до парламенту патріотичну силу.

Чи можливий, на ваш погляд, реванш антиукраїнських сил? Адже у демократичних лавах немає згоди, а «старі» кадри або залишаються на своїх посадах, або знову балотуються, і мають шанси пройти по мажоритарних округах.

– Мені б хотілося щиро вірити в те, що люди для себе зробили висновки. Проте люди звикли бачити красиву картинку – вони не дивляться на політичну історію людини, котра змінила 4-5 партій і зараз знову очолює антиукраїнську силу. «Партія регіонів» зробила ребрендінг тепер вони – «Сила людей», «Партія розвитку України», «Опозиційний блок». Під новими гучними гаслами іде той самий старий контингент. Я сподіваюся, що не дадуть їм такого шансу. Хоча в людей зараз дуже велика апатія. Я думаю, на цих виборах буде дуже низька явка.

Як ви оцінюєте новоприйнятий закон про люстрацію?

– Я думаю, що закон про люстрацію задекларований тільки на папері. В нас, на Тернопільщині, треба створити люстраційний комітет і люструвати тих, хто очолюватиме люстраційний комітет. У нас цей процес може відбутися хіба народним методом – у сміттєвий бак.

Чи можливе примирення між «східняками» і «західниками», між добровольцями і сепаратистами?

– Між «східняками» і «західниками» немає розділу – це штучно створена тема, щоб посварити Україну. Ми всі браття і сестри. До нас у «Правий сектор» приходять біженці зі Сходу з проханням про допомогу. Їх там на сході страшать «Правим сектором», а вони до нас приходять по допомогу – це анекдотична ситуація! Звичайно, буде примирення, як тільки буде нормальна влада. Але як жінка, як мама я не можу пробачити сепаратистам ті звірства, про які нам розказують наші хлопці, які нам не показують по телевізору. Коли ми ховаємо 22-23 річних хлопців і коли наші вояки залишаються без ніг, без рук – я не можу цього пробачити. Ті, хто були на стороні ДНР, ЛНР повинні відповісти перед судом Божим і перед судом загальної юрисдикції у порядку кримінального провадження.

Чому в Україні трапляються «Майдани»? Чому українці здатні до якихось змін тільки таким методом?

– Я вбачаю це у тому, що ми дуже толерантні, дуже терплячі. Це як чашка з водою: з певною краплею все ллється через край. Я по своїй природі бунтарка, і ще й підбурюю проти несправедливості людей навколо. Я вважаю, що це навіть не останній Майдан – буде продовження. Люди, які вийшли у 2004 році на Майдан, – вони зневірилися. Ніхто не сподівався, що вони знову зберуться. Це трапилося цього року: люди мали надію на якісь зміни, але нічого не змінилося. В деяких сферах ситуація навіть погіршилася. Але люди мовчать. Люди обирали Порошенка в один тур з надією, що він швидко закінчить цю війну. Після президентських виборів пройшло 4 місяці – нічого не змінилося. Я думаю, що буде ще й третій Майдан. І це буде повторюватися доки ми не навчимося одразу висловлювати свою думку.

Спілкувалася Марія Богданович, Тернопільська липа

Фото із соцмережі