Провідники потягів, що курсують із Донецька в Сімферополь, хамлять та поширюють російську пропаганду
«Запорука перемоги України – сила духу бійців та чіткі накази вищого військового командування». У цьому переконаний 29-річний рядовий солдат батальйону охорони 16-ї бригади армійської авіації збаражанин Роман Хомишак, який приїхав додому у 10-денну відпустку. Два місяці чоловік ніс бойову службу разом із земляками – Юрієм Мельником зі Збаража, Андрієм Стриївусом – зі Стриївки, Юрієм Купчаком – з Синяви та Олександром Дучинським – з Вишнівеччини на межі Запорізької та Донецької областей у Куйбишівському районі. Завданням було – охороняти вагони із боєприпасами, техніку.
– Ми, збаражчани, там намагаємося триматися завжди разом, – каже Роман, – разом іти на патрулювання, на вахту. Так значно легше нести службу.
Чоловік розповідає, що там, де дислокувалася його частина, місцеві жителі в основному прихильно ставляться до українських військовослужбовців. У магазинах навіть дають їм знижки, пригощають безкоштовно кавою. Агресія йде від провідників потягів, що курсують із Донецька в Сімферополь. Вони звинувачують військових в усьому, що відбувається в Донецькій та Луганській областях, вимагають говорити з ними виключно російською мовою, кричать, щоб забиралися з їхньої землі.
-Ми всі розуміємо, що йде війна і це не строкова служба, тут жодні військові звання і чини не мають значення, бо куля не вибирає. Головне залишатися людиною, – каже Роман.
Чоловік щиро вдячний усім землякам за ту допомогу, яку вони надали йому і його побратимам, коли вони їхали на Схід, і надають тепер усім військовим-землякам. – Усе необхідне нам видали у районному штабі – від взуття та форми до бронежилетів і касок. – розповів Роман, – те ж, що видає Міноборони, – неякісне – форма, як папір, а взуття важке та незручне – усе найдешевше. На відміну від тих речей, які передають волонтери.
Цього разу, каже Роман, колеги зі «Збаражгазу», підприємства, де він працював до мобілізації у ЗСУ, зібрали для нього кошти на придбання теплого одягу. Тож він уже все собі купив, що було потрібно. Крім цього, парафіяни Святоюріївської церкви пожертвували кошти, щоб він купив хлопцям теплі спальники.
-Ніхто не знає, коли усе закінчиться, – каже Роман, – потрібно всім запастися терпінням – і тим, хто на передовій, і тим, хто їм допомагає і чекає вдома. Це – наша спільна війна, не чужа і не десь там, на Сході країни. Якщо ми не будемо там, то ворог постукає у наші двері тут. Більше того, Росія використовує Україну як полігон для випробовування новітньої зброї і це дуже страшно. Для перемоги, на мою думку, потрібні віра, сила духу бійців та чіткі накази командування.
Світлана БОДНАР, Народне Слово
Коментарі вимкнені.