Більшості студентам бракує бажання робити бодай щось, – Соломія Бойко (Шалай)

 

Соломія Бойко (Шалай)  навчається у Тернопільському національному педагогічному університеті  ім. В. Гнатюка на факультеті філології і журналістики. Нині на третьому курсі. З другого курсу почала шукати шляхи для самореалізації, в тому числі й професійної. Каже, що волею випадку потрапила в команду одного  з новинних порталів.  До Дня студента розмірковує про будні і свята тернопільської молоді.

– На що витратили першу стипендію?

– Куди розтринькала перші державні гроші вже й не пригадаю, але, напевно, як і всі – на дрібниц. Але скільки ж то гонору було – стипе-е-ендія! Першу зарплату тринькала ще гоноровіше, бо то ж зарплата. Але знову ж таки на дрібниці, котрих зараз і не згадаю.

– На що нині вистачає студентові його стипендії?

– Коли стипендія була 700-800 гривень, то вистачало її мені впритул на поїздки в університет-додому і на кишенькові витрати. Зараз важче підрахувати на що її вистачає, бо є ще зарплата і чоловік.

– Якою себе уявляєте через років 10, 20, 30? Чи не забігаєте в думках так далеко?

– Не хочу гнівити Бога і зазіхати на його плани. Якою буду – побачимо років через 10, 20, 30.

– Чи легко нині бути молодим?

– Одразу пригадала собі, як писала Оксана Забужко в «Музеї покинутих секретів»: «Юність іще поняття не має, яких зусиль вимагає від людини мистецтво виживання, — навдивовижу пустопорожня пора в житті. А ми ще й робимо все можливе, щоб розтягти її начимдовше». Тому важко йому чи легко – кожен вирішує сам. Все залежить від кожного з нас.

– Де черпаєте більше знань – в бібліотеці, в Інтернеті,  на лекціях, в спілкуванні з людьми тощо?..

– У спілкуванні. Бо тут тобі і бібліотека, й Інтернет, і вся школа життя. Треба тільки вміти фільтрувати інформацію ,яку дає тобі це спілкування.

– Чого нині бракує тернопільським студентам?

– Напевно, не помилюся, якщо скажу, що зараз більшості студентам (і не лише в Тернополі) бракує бажання робити бодай щось. Пасивна маса розчиняє в собі активну, роблячи останню не такою вже й помітною.  І я кажу не лише про навчання, бо на університеті світ клином не сходиться. Маю на увазі інші джерела знань та інші можливості, які є доступними для всіх. Але було б лише бажання.

– Про що зі студентського життя не хочеться згадувати?

– Запитали б в мене це після якогось невдалого заліку і чи розмови з викладачем, то я однозначно відповіла б, що саме це воліла б ніколи не згадувати. А переживши вже чимало, напевно, не знайдеться таких моментів. Що було, те було. Дякую за досвід.

– Найприємніші студентські спомини.

– Можу сказати, що навчання в університеті, – суцільні приємні спогади, навіть попри всі негаразди і проблеми, які трапляються досить часто. Але найприємніші спогади таки пов’язані з університетськими друзями і часом, проведеним разом з ними.

– Які останні події не дають спокою?  

– Можна довго і багато писати про війну, зраду, перемогу, про те, як нас зливають, і так далі, але треба вміти хоча б інколи давати собі спокій, аби не втратити здорового глузду.

– Де ваше улюблене місце в університеті? Чому саме воно?

– Перше, що спало на думку, – університетське кафе «Світлана» (не на правах реклами). Скільки нашої з друзями радості, перемог, падінь і відчаю бачили ці стіни – не злічити. Скільки ж там пар проігноровано (прогуляно), скільки там чаю випито!

– Де почуваєтеся найзатишніше? Чому?

– Вдома, як  і більшість. Останнім часом полюбляю казати: «Бо мій дім тепер там, де ти». І взагалі, дім – то не приміщення. Дім – це люди, з якими завжди добре. На щастя, «затишних» людей в мене достатньо.

– Чи кохання не склало конкуренцію навчанню?

– Майбутнє покаже! Я ж лише на третьому курсі (усміхається – авт.). А якщо серйозно, то треба вміти знаходити баланс між навчанням і особистим життям, тоді жодних проблем ні з першим, ні з другим не виникатиме.