Кіборг Юрій Заблоцький: “Я не боюсь нашого ворога, адже я прийшов перемагати!”

“Всюди де я перебував, починаючи від майданів різних років до війни, завжди бачив пластунів”, – Юрій Заблоцький – один з бійців батальйону “Добровольчий Український Корпус”, які тримають першу ліню оборони села Піски (район Донецького аеропорту).

Привіт. Розкажи трішки про себе.

Звати мене Юрко Заблоцький. Я командир батареї мінометників 5 окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу (ДУК). Маю позивний «Самітник», який з’явився ще в 90-х роках… Я точно вже не скажу, дев’яносто першого чи другого року. Ми тоді проводили пластовий табір на Шумщині (Тернопільська обл.), в Антонівцях. Там був штаб південно-західного регіону повстанської армії і мене відправили на ту територію підготувати зустріч для пластунів, тобто їх майбутнє розміщення. І тоді вперше був використаний термін «самітник», тому що мені потрібно було стояти осторонь того місця, де розташовувались пластуни. Ось це псевдо «пролежало» близько 20 років незадіяним і знову повернувся, так би мовити, у дію (сміється).

Ти казав, що був задіяний в Пласті ще в 90-х, то, мабуть, і відроджував Пласт на Тернопільщині? Чи важко це було, враховуючи ще пострадянську свідомість більшості людей?

Ні, я, на жаль, не відроджував Пласт на Тернопільщині,  цим займалися мої дуже хороші друзі, а я прийшов в організацію вже просто пластувати. Скажімо так, я навіть був запрошений пластувати (сміється). Я – турист, в мене гарна підготовка, але коли я потрапив до Пласту, то зрозумів, що всі мої знання є такими дріб’язковими і Пласт мені дійсно може дати набагато більше навиків, навіть у тому ж туризмі.

Ти був активним учасником Революції Гідності, згодом став вояком української армії на російсько-українській війні. Як вплинув Пласт на прийняття цих рішень?

Всюди де я перебував, починаючи від майданів різних років до війни, завжди бачив пластунів. Пласт дає такі знання, що вони займають ключові позиції в таких випадках. На цій війні пластунів зустрічаю завжди: від снайперів, до керівників волонтерських організацій.

Чим саме, на твою думку, Пласт є корисним для людини, яка перебуває в зоні бойових дій?

Простих шкільних знань в галузі географії, фізики, математики, хімії, вже достатньо, щоб бути хорошим бійцем, який дає супротив елітним російським військам. Простих шкільних знань, до яких більшість ставиться з «халявкою» достатньо, а якщо ти ще й був у такій організації, як Пласт, в тебе є досвід життя в таборах – у тебе одразу перевага серед бійців. По-перше, ти береш відповідальність за них, оскільки розумієш, що в тебе є необхідні знання, до прикладу, з самозарадности… Тому що людина, яка ходить в мокрих шкарпетках, одразу ж підставляє весь підрозділ, їй це потрібно пояснити. От що Пласт дійсно дає, то це лідерські якості, вміння взяти на себе ініціативу, відповідальність за обране рішення. Пласт – це в першу чергу юнацька організація, яка впливає на мислення, на світогляд та розвиток юнаків.

Як проходить твоя служба в с. Піски? Розкажи, на твою думку, чого нам варто чекати?

На мою суб’єктивну думку, на це питання не може бути однозначної відповіді. Війна – це не романтика, це є реально брудно. Але я лягаю спати щодня щасливим, адже ми перемагаємо нашого ворога, от у всьому! Ми можемо зайти в Донецьк. От наші штурмовики заходили в Донецьк на півтора-два кілометри і за сорок хвилин «зачищали» місцевість від терористів. Вони справді нас бояться. Якщо б нас у такі моменти підтримували інші підрозділи української армії – однозначно…ні кроку назад, ми б йшли лише вперед.

А про Піски… Якщо ви бачили фільм Тарковського «Сталкер», чи грали постапокаліптичні комп’ютерні ігри, воно, дійсно, так і виглядає. Ми часто стикаємось з ворожою агресією і ця війна показала, що міномети – це головна її зброя. Ми настільки серйозно «працюємо» з нашим ворогом, що вони найбільше ненавидять артилерію, стараються наші позицію знести «вхлам». Виходить, що в нас воронка біля воронки, а позиція далі живе і далі воює.

Друг Юрій на службі в селі Піски

Але варто також зважити й на те, що ворог набагато переважає нас кількістю. Чи не боїтесь, що це може погано обернутись супроти наших сил?

На даний момент чисельність наших добровольчих корпусів, батальйонів складає близько 10 000, чисельність ворога – близько 40 000 і я повторюсь, ми їх справді перемагаємо. Я не боюсь нашого ворога, адже я прийшов перемагати! Чи пішов би я в окопи, якби боявся? Не думаю. Величезною нашою перевагою над ворогом є усвідомлення своєї правоти, усвідомлення того, що ми захищаємо свою землю, наш патріотизм та великі амбіції. От я філателіст. Я захотів, щоб в мене була марка від Британської королеви, я її отримав (сміється). Амбіції грають не останню роль.

Пласт досить змінився з 90-х років і зараз, як бачимо, в нас знову міняються пріоритети у вихованні, адже йде війна. Чи варто нам все ж негайно акцентувати увагу на військово-патріотичному вихованні юнаків?

Варто зазначити, що у військово-патріотичному вихованні, ключове слово не «військове», а «патріотичне». Будучи патріотом, ти вже там розберешся… Я противник того, щоб силою затягували в армію, ти ж потім і будеш нести відповідальність за ту людину, яка відчуває, що їй там не місце. Ти ж можеш бути патріотом і щось інше робити. Не обов’язково всім тримати в руках зброю. Пласт не повинен зосереджуватись на одному вузькому напрямі, але якщо один з куренів організовуватиме більш жорсткі табори – це, на мою думку, буде позитивно як для Пласту, так і для суспільства. І навпаки: якщо не буде жодного такого куреня – це вже недолік.

Що можеш порадити сьогодні пластунам?

Я можливо буду банальним і пишномовним, але скажу одне: Сильно! Красно! Особливо обережно, і бистро!

Довідка.

Юрій Заблоцький, в Пласті з 1991 року. Член куреня “Вовча Ліга”. Був пластовим виховником гуртка “Лісові Бджоли” к.ч. 13 ім. Олекси Довбуша. Співорганізатор таких пластових таборів як: “Мудрість, шляхетність, відвага”, зимового табору “Олені” (назва старшинських шкіл УПА), літніх юнацьких таборів на Шумщині, Чортківщині, Бережанщині, Хмельниччині. Також у якості інструктора брав участь у таборах Київського Пласту.

Інтерв’ю: Роман Борщ / Медіа-служба Пласту