“Ленін без голови!”

Ця оповідка – з багатої на життєві історії тайстри спогадів заслуженого художника України Ярослава Омеляна. Його творчий доробок – графіка, живопис, екслібриси, ліногравюри, книжкові ілюстрації – відомий далеко за межами Тернополя. Але не всі, хто ознайомлюється з роботами митця, знає, що він, як і його батьки (старший брат Осип загинув в УПА) був репресований. У березні 1950-го сталінські посіпаки заарештували Ярослава, тоді другокурсника Львівського інституту прикладного мистецтва (нині – Академія мистецтв), разом із матір’ю Марією в їхньому родинному селі Мшана на Львівщині.

Назавше у пам’яті Я. Омеляна залишилися в’язниця у Львові, концтабір в Усолля-Сибірському, тюрма-баржа, якою етапували по Ангарі, Єнісею, Лені, Вітіму (Угрюм-ріці) й, нарешті, поселення з колоритною назвою Мама – Бодайбінського району Іркутської області та рудник Чуя…

Нинішня розповідь митця – про трафунок у Почаєві в 1988-му, напередодні святкування 1000-ліття хрещення України-Руси і реакцію компартійної влади.

–                        Викликав терміново мене як голову ревізійної комісії обласної організації Спілки художників – згадує пан Ярослав, – та відомого скульптора світлої пам’яті Миколу Невеселого явно стривожений директор Художньо-виробничого комбінату художнього фонду Іван Толкачов і каже: “Поїдете, хлопці, в Почаїв. Там – “чепе” (тобто, “чрєзвичайноє проішествіє” – “надзвичайна пригода”. – Авт.). Деталі дізнаєтеся на місці. Машина вже чекає!”

– Вирушили ми в дорогу, – продовжує Я. Омелян, – і губимося в здогадках, що може бути причиною такої тривоги. Лавра здалеку привітала золотом куполів на тлі квітневого блакитного неба. Ось і центр міста. І що ми бачимо? Пам’ятник Леніну стоїть під білим покривалом. Але не такий, яким звикли бачити, а ніби усічений, без голови. Це видно кожному перехожому. І смішно, і страшно: Ленін без голови! Навколо пам’ятника – чорні “волги”, перемовляються солідні на вигляд люди у цивільному одязі та військовій формі.

Нас підвели до голови міської ради, а він схвильований, аж зелений. Шкода чоловіка. Потім повели до райвідділу міліції. Показали дерев’яний ящик, а в ньому – друзки від того, що було головою пам’ятника “вождю світового пролетаріату”. Чуємо слова: “Диверсія, українські буржуазні націоналісти, бандерівці…”

Оглянули ми з Миколою Невеселим залишки голови Леніна і зійшлись у висновку: реставрації не підлягає. Так і сказали присутнім. Районне керівництво окреслило нам завдання – визначити причину “обезголовлення” вождя. Отже, ми – у ролі експертів.

До Кременця послали за пожежною драбиною. По ній Микола Невеселий піднявся подивитися на зріз шиї скульптури. Потім сказав тільки мені: “Бачу, робили той пам’ятник партачі, порушили вимоги до таких скульптур. Арматури, тобто штифтів, нема, шви гладенькі, хоч би жменю цементу дали. Голова трималася тільки на… вузлі краватки. Дивно, що раніше не впала…”

Але нам як експертам сказати це  – значить накликати біду на тих людей, які монтували пам’ятник. Кадебісти неодмінно шукатимуть винних. А вони, ті невідомі халтурники, народилися, мабуть, у сорочці, бо саме в хвилини, коли Микола оглядав пам’ятник, над Лаврою і площею шугонув літак. При набиранні надзвукової швидкості повітряний вибух струсонув і Невеселого на драбині, й тих, хто стояв довкола пам’ятника. Це і підказало Миколі “діагноз”: голова скульптури відлетіла від подібного  “пострілу”.

Коли Невеселий зійшов із драбини, ми з ним перемовились, і він оголосив  кадебістам, міліціонерам та іншим компартійцям, які зібралися навколо нас, висновок : “обезголовлення” – це, висловлюючись професійною мовою, деформація від потужних літаків, що літають надто швидко і надто низько. Усі полегшено зітхнули. Колір обличчя мера Почаєва набув природного кольору. Хтось із місцевих керівників підійшов до нас:

–       Ви  – молодці! Підтвердили наші попередні здогадки…

Задоволено потиснув руку Невеселому.

–                          Усю дорогу до Тернополя ми з Миколою раділи, що вдалося списати те, що відбулося з пам’ятником, на авіацію. Значить, ніхто не постраждає, – закінчив розповідь про цей трафунок Ярослав Омелян.

Богдан МЕЛЬНИЧУК, Віктор УНІЯТ.

 

Коментарі вимкнені.