У нас немає кордону по лінії Схід-Захід. В нас Україна єдина, – друг «Беркут»

Ми зустрілися на концерті “Сталевий промінь волі” в пабі “Хмільне щастя”. Веселий, усміхнений, добряк і балагур. Друг Беркут. Командир навчальної бази “Десна” ДУК ПС.

Прошу про коротке інтерв`ю, а він сміється, що після війни.

– Сядем отут, візьмемо по пиву – то й розкажу тобі все.

Врешті, таки, переконую, що потрібно, що люди повинні знати правду, а не послуговуватись інформацією через треті руки. Погоджується. Але розмовляємо вже в авто, котре мчить на всіх парах сонним Тернополем, бо потрібно встигнути на потяг, котрий через 25 хвилин,бо завтра Беркуту треба на базу…

1 квітня 2014-го року «Правий сектор» переїхав зі столиці до чернігівських лісів, із готелю «Дніпро» – до звичайної солдатської казарми з двома кубриками. Імпульсивні, непосидючі, енергійні, абсолютно впевнені у своїх уміннях і можливостях, хлопці вже через два тижні вишколу почали запитувати комбата Чорного : «Коли ми вже поїдемо воювати?» Того дратували такі питання. Наявність камуфляжної форми і посереднє знання ТТХ АК-47 зовсім не говорить про хоч якісь навички ведення бою. Надто наївні. Поспішали. Думаючи, що війна – це так просто…

Або, й не думали. Було таке завзяття, ентузіазм і фанатична віра в Перемогу, що технічні моменти хлопців просто не хвилювали.

Курс молодого бійця – офіційно навчання в Десні називалось так. Хоча, яка там офіційність?

Все починалося з повстанського духу, спраги боротьби і сили спротиву.

Проектування окопів, а потім і їх важка і марудна реалізація. Укріплення слабких місць будівлі мішками з піском. Оснащення вигідних бійниць і їх подальше маскування. А після цього всього – відпрацювання різних варіантів штурму та оборони блокпосту. ідеологічна підготовка, історія України, загальновійськова підготовка, топографія, орієнтування на місцевості, тактико-технічна характеристика (ТТХ) стрілецької зброї і важкого озброєння, мінно-вибухова справа.

А в степу, лісі і на плацу відпрацьовується : фізична підготовка (стройова і рукопашка), рух на різних типах місцевості, практичні заняття з ТТХ (збір-розбір стрілецької зброї, набивання магазинів патронами на швидкість) і смуга перешкод.

Хтось не витримував – їхав додому. Когось виганяли за грубі порушення дисципліни. Дехто йшов в інші батальйони, що вже почали воювати на Сході.

З Десни хлопців, що пройшли повноцінну підготовку, відправляли на дальню базу, де вони продовжували тренування з тактики, а згодом і шли у свої перші бої. Їх місця в казармі займали інші добровольці. Загалом за час існування вишкільної бази через Десну пройшло дуже багато бійців. З першого деснянського заїзду на війні лишились одиниці.

Коли Чорний був призначений командиром 5 батальойну, “Десна” опинилась під командуванням Беркута.

– А ти, – кажу, – кадровий військовий?

– Та так, – сміється. – Якщо виходити з того, що кадр я рідкісний і навколо мене такі ж кадри, – то я кадровий військовий.

– А які вимоги до тих, хто хотів би потрапити до вас на базу?

– Такі, як у вітальній листівці, знаєш? Щастя, здоров`я, любов до України і бажання Перемоги.Ну, і всі найкращі людські якості.

– Аз чим стикаєтесь в реальності? От приходить людина…

– Приходить. І де-хто має таку романтичну уяву про війну, що можна одразу відправляти додому писати високу поезію. Буває, що приходять, переносять усі наші труднощі тренувань і навчань, бездоганно засвоюють навики – і повертаються додому. Тобто приходять, аби перевірити себе. В нас, справді, дуже важка програма навчань, стислі терміни, обмежені ресурси(адже ми повністю залежимо від волонтерів), тому намагаємося працювати економно і на повну програму.

– А ще бували випадки, котрі , що називається: ні в тин, ні в ворота. Тренувались, наприклад, непогані хлопці, результати чудові були в них, інструктори натішитись не могли. А відпустили на вихідний – вони зникли. Думали: втекли уже, не витримали. А вони повертаються через чотири дні, голови похнюплені, в Сірка очі позичили – загуляли по молодицях.

– І що ви робили з ними?

– Відправили додому. А, якби на передовій отак? А, якби від їхніх рішень життя побратимів залежало? Ні, я не кажу, що в нас всі – ідеальні. Стараємось, просто. Адже відповідальність – дуже важлива риса.

– Які проблеми на тренувальній базі? Які потреби?

– Як і скрізь на війні : форма, берці, спорядження,елементарні побутові речі, продукти. І, звичайно, зброя.

– А хто ваші інструктори?

– В основному наші хлопці, котрі пройшли гарячі точки минулих конфліктів. Ну, і вже з нашої війни, хто має бойовий досвід. Запрошуємо також наших побратимів військових, але рідко, оскільки вже самі маємо знання і досвід.

Взагалі, вони свою базу тренувальну називають курортом або санаторієм. Дивовижні чернігівські ліси, краєвиди , повітря.

– Знаєш, подвійні почуття в мене : така краса навколо, а ми тут з автоматами бігаємо, гранати розбираємо, риємо окопи. А з іншого боку – так саме ж цю, нашу землю, і вчимось захищати. Таке ось.

– А таке от, некоректне, можливо, питання : кого більше у вас на навчальній базі – галичан, чи східняків ?

– Найбільше хлопців з Дніпропетровщини, якщо так, по областях брати. А, загалом, то східняків більше. Десь пропорція : 70 % на 30%. Але то я так кажу, для просторової орієнтації. Бо немає в нас такого кордону : на Схід-Захід, в нас – Україна. А кордон починається за хутором Михайлівським. Хоча, це теж , доволі спірна топографічна позначка.

Така от розмова нашвидко вийшла. Бо на пероні вже стояв “ковбойський” потяг Ужгород-Харків, котрим друг Беркут добирався на базу “Десна”.

Дзвінка Торохтушка