Вилікувати людину може навіть яскрава квітка, розповіла у Тернополі Людмила Кондратенко

Українська вишивка — це древня жіноча писемність. Так матері-берегині колись “складали” плани, захищали себе, оселю і рідних.

Тому майстер нетрадиційної методики самовдосконалення Рейкі Людмила Кондратенко дуже жалкує, що сучасні панянки забули значення древніх символів. Вивчаючи малюнки на пам’ятках Трипільської культури, киянка переконалася, що цивілізація пішла від нас у Західну Європу, а не навпаки.

 

— У нас умисно відбирають пам’ять про традиції, — каже пані Кондратенко. — Адже тими, хто не знає своїх коренів, легше керувати!

МИ ЧИМАЛО ВТРАТИЛИ

Людмила Кондратенко на семінар у Центрі “Гармонія” одягнула наряд, який замовляла у Львові. Рукави та низ лляної блузки і поділ спідниці прикрашав вишиваний візерунок: на світлому полі “росли” зелені пагони, де-не-де “цвіли” красиві квіти.

— Не всі зацікавлені у розшифровуванні цих закодованих знаків. Адже може виявитися, що цивілізація йшла від нас — на Захід, а не навпаки, як нас повчають, — зауважує жінка, ніжно розладжуючи рукою вишиваний малюнок. — Наші мудрі бабусі усі свої плани і сподівання колись “викладали” хрестиком чи гладдю. Мріяла жінка про поповнення родини? Вишивала квіти. Причому рожеві та червоні — коли хотіла народити дівчинку. Мріяла про сина — сорочки та плахти “зацвітали” глибоко синім кольором.

Киянка дуже жалкує, що ці знання сучасники втратили.

ЗАБУЛИ СИМВОЛИ

— Колись навесні — тепер це припадає на Пасхальний період — жінки водили хороводи, землю-матінку та сонце задобрювали, — розповідає гостя. — Цим вони охороняли і примножували благополуччя родин і племен. Як кажуть історики, сім’ї трипільців і без християнських заповідей були дуже міцними. І “працювали” над цим саме жінки. Вони і на погоду вміли впливати. Це сприяло хорошим урожаям, а відтак дозволяло жити, не голодуючи, причому у гармонії з природою.

Кольори для українців мали особливе значення. Наприклад, у трипільців, як каже пані Кондратенко — а вона давно вивчає їхній спадок — не було чорних символів. Хоча на залишках предметів побуту тієї пори вчені помітили малюнки, схожі на відому всім свастику.

— Цього слова не варто боятися, — пояснює вона. — Частина “свас” має ту ж основу, що і “святий”, “священний”. Буквосполучення “тік” також досі збереглося. Згадайте слово “тікати”. Крім того, годинник, що робить? Тік-тік, тік-тік! Тобто “свастика” — це, по суті, символ нескінченності часу. Із ним тісно пов’язаний інший символ — коловорот. Він уособлює безперервний світовий потік.

ДУЖЕ ГЛИБОКІ ТРАДИЦІЇ

Особливе значення для українців, за словами гості, мали й окремі дерева.

— Учені довели, що в корі берези є срібло, — додає жінка. — Стало зрозуміло, чому береста — висушена кора — має цілющі властивості. Однак символи, пов’язані з образом Богородиці, на ній зображати ще в давнину.

Із образом Матері Божої пов’язаний і хрест, який вишивають на рушниках, серветках і сорочках. Власне, такий же хрест можна побачити на святкових ризах священиків. Причому хрест-оберіг розміщують на грудях і спині отця, аби захистити ним найвразливіші місця людини. Звісно, на фізичному рівні це не діє, а оберігає, скажімо, від недоброго ока.

— У музеях Трипілля я бачила на знайдених археологами предметах побуту малюнки, що один в один відповідають китайському символу інь та янь — поєднанню жіночого і чоловічого начал, — каже вона. — А тим черепкам більше 7 тисяч років!

Власне, предки розуміли, яке надважливе місце в житті займає радість а тому вміли і працювати, і розважатися. Не дарма перший склад — “ра” — у них означав “сонце”. Слово “радуйся” ми тепер зустрічаємо в акафестах також не дарма.

НАВЧІТЬСЯ ПРОБАЧАТИ

Майстер Рейкі радить усім жити лише позитивними думками. Причому намагатися не давати оцінку вчинкам чи, навпаки, бездіяльності інших.

— Можна довго нарікати, що у парку-лісі-сквері — купи сміття. Але від цього нічого не зміниться, — пояснює вона. — Буде краще, якщо візьмете пакет, зберете сміття, що псує вам настрій, і викинете. Звісно, самотужки весь парк ви не очистите. Але зробите хоч маленьку, але добру справу. Може, хтось приєднається?! Втім, засуджувати тих, хто смітить, не слід. Це — погані думки, вони зайві, бо несуть негатив.

Людмила Кондратенко закликає бути поблажливішими до інших, терпимими. Мовляв, кожна людина перебуває на певному щаблі духовного розвитку. Душі декого лише починають шлях до досконалості. Тож навчіться пробачати людям хиби.

— Прийде час, коли вони теж почнуть сприймати світ по-іншому, — стверджує жінка. — Їхні вчинки зміняться. Ці люди теж замисляться над тим, як вдосконалити себе. Причому не “ламаючи” світ, нічого не знищуючи, а беручи краще, пристосовуючись до дарованого Богом. До Нього — мільйони шляхів. Той, хто стоїть щаблем вище, має вести решту. Треба міняти себе. Тоді світ сам стане кращим!

До речі, вона наголошує, що будь-яке заняття, спрямоване на відновлення енергії життєвої сили людини, має давати полегшення — наче мішок з плечей падає.

— Думаємо про погане — притягуємо його до себе, — додає вона. — А тоді дивуємося, що відбувається зі світом? Один з мудреців Сходу писав: “Людино, не починай землетрусів!” Адже ми навіть не усвідомлюємо, яким сильним є вплив думок.

БАЛАНСУЄМО НА МЕЖІ

Здібності людини від природи — безмежні. Легенди про людей-велетнів із надзвичайними здібностями, про таланти жителів Атлантиди, як вважає пані Кондратенко, насправді є доказами того, яким було минуле людства. Більшість із наших сучасників просто втратила ті знання та вміння. Але досвід деяких унікумів переконує, що можливості людини є такими, що й уявити важко.

— Мій учитель Шрі Чінмой — гуманіст, філософ, письменник і поет, композитор і художник був надзвичайно талановитим, — розповідає киянка. — І при скромних, з першого погляду, фізичних даних легко піднімав 350 кг. Цей суперрекорд навіть у Книгу Гіннеса внесли, бо вважалося, що людина таку вагу підняти не здатна!

Переконати у чомусь дорослих набагато важче, бо вони часто “глухі” душею. Тож переважно Богородицю та інші божественні прояви бачать саме діти.

— Ми нещодавно побували у Джублику — урочищі біля села Нижнє Болотне на Закарпатті, — розповідає киянка. — Це — місце прощі, де Мати Божа об’явилася дівчаткам Оленці та Мар’янці. Тепер у Джублику діє чоловічий монастир “Появи Пресвятої Родини”. Причому поряд будують жіночий! Хоча таке поєднання і неможливе! Перша з’ява була 27 серпня 2002 р. Тепер дівчатка бачать Богородицю щодня і спілкуються з Нею. Кажуть, що на Богослужіння часто приходить вся Пресвята Родина — Ісус, Марія, Йосиф.

Людмила Кондратенко погоджується, що знайдуться скептики, які не повірять у дива. Але вона переконує, що серця дітей відкриваються до Небес, аби згодом стало можливим спасіння дорослих.

— Людство ведуть вперед індивідульності, диваки! — каже вона. — Вони й рятують світ, який — особливо останнім часом — просто балансує на межі… Велике значення в цей час мають спільні дії, спільні молитви, коли громада стає світочем.

ЛІКУЄ НАВІТЬ КЛУМБА

Людина має весь час бачити різні кольори. Коли навколо все сіре, пастельне, це, на думку жінки, гнітить не тільки розум, а й емоції, стримує духовне зростання. Адже в такій атмосфері одноманітності проявляти особистісні якості набагато важче.

— З іншого боку, керувати “сірою масою” набагато легше, — додає вона. — Чому в армії прийнято всіх одягати в однострої? Той же принцип застосовують і тоталітарні режими… Так легше управляти громадою!

Нам надсилають сигнали, але ми, на жаль, рідко їх розуміємо, а ще рідше — правильно трактуємо. У метушні важко розгледіти уроки, котрі посилають Небеса.

— Якось ми з групою прочан у Криму рушили до святого місця, — пригадує жінка. — Звісно, у такій мандрівці — а йти пішки довелося гористою місцевістю, вкритою лісом, — слід було не розмовляти, а молитися. Та ми захопилися якоюсь пустою балачкою. Раптом стежка привела до річечки, через яку висів хисткий і вузький місток. Посеред нього лежала велика і якась дивна ящірка. Ступатися з дороги вона не бажала. Ми сяк-так переступили через неї і почимчикували далі. Що заблукали, зрозуміли, коли пройшли кілька кілометрів. До святого місця тоді не потрапили. Згодом місцеві пояснили, що через місток йти не треба було. Просто стежкою —трохи спуститися вздовж берега річки. От якби ми зрозуміли, що хотіла “сказати” ящірка, не заблукали б…

Втім, Людмила Кондратенко не схильна закликати людей до надмірних пересторог. Не можна жити, озираючись. Вона каже, що іноді життєві уроки вкрай необхідні. Бо люди схильні вчитися лише на власних помилках, а не на помилках інших.

— До речі, навіть постоявши біля різнокольорової клумби, можна чогось навчитися, а чогось надбати, — каже вона. — У мене була знайома, яка раптом помітила за собою особливу “любов” до жовтого кольору. При медичному обстеженні виявилося, що її організм так сигналізував про недугу, котра ще навіть не проявилася.

Так дали про себе знати “жіночі” проблеми. Натомість фіолетовий колір, як пояснює майстер Рейкі, доволі позитивно впливає на весь організм. Адже це — колір коронної чакри. Не дарма коли людям комфортно, вони кажуть, що їм “фіолетово”.

— Особу із таким налаштуванням у ставленні до світу “пробити” практично неможливо. Вона не піддається негативу, котрий іде від оточення, а також від навколишнього середовища загалом, — наголошує жінка.

Майстер Рейкі наостанок порадила: аби щось отримувати, варто спершу навчитися віддавати.

— Обов’язково слід промовляти хвалебні молитви, — додає вона. — А то ми звикли звертати очі до Небес лише тоді, коли тяжко, коли хворіємо. Так не має бути. Мир, любов і гармонія мають бути на всіх рівнях буття!

Кінця світу не буде

Нині настав період змін, стверджує Людмила Кондратенко. Треба бути готовим прийняти те, що він дарує, а розмови про кінець світу — у 2012-му чи в інший час — за чисту монету сприймати не варто.

— Цей час може стати перехідним періодом для дуже багатьох, — стверджує вона. — Але для тих, хто єдиний із Богом, він не буде настільки складним.

Часто люди грішать, бо не розуміють, що насправді є добро, а що — зло. Бо вони — сторони однієї медалі. Як каже жінка, не всі здатні відразу помітити межу, що їх розділяє. Тому поштовх до виправлення зазвичай дає саме криза чи скрута.

— Щоб сади цвіли, треба докладати до цього свої руки і застосовувати знання, — підсумовує вона. — Треба весь час говорити про хороше, думати про хороше, діяти правильно і лише з добрими намірами. Тоді все навколо складатиметься для нас позитивно і 2012 рік не буде страшним. Мудреці не втомлюються повторювати: “Якщо ми творитимемо добро і любов, Сонце світитиме вічно!” Хай радість буде в нашому житті щомиті. Всі обставини нам дарує Бог, і треба їх сприймати з радістю, вдячністю та любов’ю.

Довідка

Людмила Кондратенко живе і працює в Києві. Вона — майстер Рейкі.

Японська методика Рейкі (www.harmoniya.org/data/ukr/reiki.php) — простий і доступний спосіб відновлення енергії, життєвої сили. Оздоровлення організму, проявлення творчого потенціалу, тих можливостей і здібностей, які дарував кожній людині Бог.

Релаксуючий ефект сеансу Рейкі, як стверджують у Центрі “Гармонія”, допомагає адаптуватися до будь-якої складної ситуації. Методика Рейкі — доступна кожному.

Телефони Центру “Гармонія”: 0-98-620-50-57 (Дмитро) або 42-31-72 (Олександр)