Зміни – це вимога часу, було б нерозумно від них відставати, – Володимир Гевко

Він з тих, хто любить читати і теревенити. Класичних хобі  не має.  Жартує, що колекціонує  сучасні гроші. Багатьох тернополян, які «сидять» у соціальних мережах, цей чоловік вражає глибокими і оригінальними постами у Фейсбуці. Отже – Володимир Гевко. Має економічну освіту. Працює у сфері реклами та маркетингу. Каже, що це якраз той випадок, коли страва із гречки корисніша за диплом. В основному,  створює ідеї та концепції. Багато читає. 

– Чи були коли-небудь безробітним?

– З народження і до 20 років. Далі удача мені зрадила і прийшлось іти працювати.

– На фото у Фейсбуці ви на велосипеді. Любите спорт? А екстремальні види діяльності?

– Ровер для мене, радше, спосіб розмірковування, аніж транспортний засіб чи знаряддя для занять спортом.  Педалювання – ніби медитація, коли зосереджуєшся на поворотах, рельєфі, спусках-підйомах. Я катаюсь тільки поза містом, де тихо і дороги. Це дуже круте відчуття – заїхати кілометрів 50 від міста, зупинитись і офігіти від розуміння того, що тільки власні ноги і ровер тебе довезуть назад. Ровер – це спосіб втечі від міста.

– Вам комфортно в запалі і русі?

– Так, цілком. Люблю рух і активність, сто-п’ятсот справ нараз. Але я це чергую днями повної нерухомості і мовчанки, щоб відпочивати. Ситуативна мізантропія.

 – Коли людині варто змінюватися і чому на вашу думку?

– Людина сама не змінюється ніколи. Людину формує оточення, соціум. Якщо їй у ньому комфортно – то вона стабільна у глобальних речах. Якщо ні – мусить адаптовуватись або терпіти. Інших варіантів нема. Наші зміни – це завжди телеграма соціуму. Чувак, долар вже по 27, ти не можеш більше працювати пів дня за тисячу гривень.

– Часом ми стаємо такими, якими нас хочуть бачити інші. А чи варто так змінюватися під інших?

– Це не односторонні процеси. Ми змінюємось під когось, хтось змінюється під нас. Життя – це постійна мімікрія і заточування під шаблони. Ми мислимо шаблонно в силу еволюції, це дало нам змогу вижити: в темні печери заходимо обережно, там може бути ведмідь. Стереотип, бо ж не завжди він там є. Але краще остерігатись, бо коли є – то шанси не дожити до ранку стрімко збільшуються.

Та й зміни – це вимога часу. Змінюється наше тіло і психологія. Було б нерозумно від них відставати.
– Як ставитеся до грошей?

– У мене з ними теплі і дружні стосунки.

У чому секрет ідеальних відносин між чоловіком та жінкою? Чи бувають ідеальні стосунки?

– Стосунки – це завжди симбіоз і взаємовигода. Байдуже, шлюбні, соціальні чи фінансові. Завжди мусить бути спільний предмет для обох учасників і кожен має знати відповідь на питання «Нашо це мені?».
Ідеал – це не кінечна мета, а процес його досягнення. Це вектор, у напрямку котрого варто рухатись. Ідеально – йти у напрямку ідеалу.

 – Як зрозуміти, що обраний партнер – “ваш”?

– Якщо раптом серед ночі прокинутись і намацати когось збоку – то це ваш партнер. Якщо там нема нікого, а був – знач то не ваш і можна спокійно спати далі.
Не існує таких формул чи алгоритмів. Відчуття гармонії – це дуже ефемерне і нетривале відчуття. В першу чергу треба навчитись бути партнером собі, а тоді вже шукати ще гравців у свою команду. Коли людина не знає себе і не намацала точку рівноваги – з іншими їй буде складно жити, бо це буде вічна проекція своїх неврозів на партнера, спроба відігратись за програне ним самим.

– Страх заважає людині чи допомагає?  

– Він не має негативного чи позитивного означення. Він регулятор наших реакцій на світ. Як частина інстинкту самозбереження – стримує нас від необдуманих вчинків. Страх – це лист з минулого, коли якийсь бідака-кроманьйонець став на край прірви, послизнувся і, вже падаючи, нашвидкуруч написав нам пару стрічок – чувак, не ставай на край прірви!!!!

– Як виховуєте свого сина? Що на вашу думку у вихованні найголовніше?

– Я його не виховую, я з ним живу. Діти зчитують з нас нашу поведінку, манери і дії – тому пильную себе, щоб він мав шо для читання.  Багато спілкуємось, читаємо, жартуємо – це дуже ефективно у вихованні. Постійна якісна комунікація – ось і весь секрет.

– Ви людина самокритична? А як ставитеся до критики інших?

– Так, я себе критикую досить часто, тому інших вже прошу цього не робити.

– Хто для вас авторитет у житті, в роботі?

– У мене нема авторитетів, я  повний нігіліст. Не маю жодного морального тремору перед тими, хто вже досяг чогось хоч трохи значимого серед  людей. Бо все і так ніщо у космічному масштабі.

– Що хотіли б змінити у житті?

– Смішне питання. Мабуть, щоб люди були веселішими.

– Що таке жінка, за вашим власним визначенням? Жінці в сучасному суспільстві все важче? Чи навпаки?

– Людина із здатністю народжувати дітей.  Інших відмінностей нема.
Жінці зараз легше – домінуючий вплив чоловіків у цивілізованих країнах все менший і можна відійти від ненависного «кіндер-кірхе-кюхен». Майбутнє у тому, щоб індивід мав рівні умови для проявлення своїх талантів і здібностей, і міг розвиватись без впливу на нього гендеру, віросповідання, кольору шкіри чи чогось схожого.
Проблема у іншому. Жінки так довго були під владою чоловіків, що деяким навіть некомфортні феміністичні рухи. Стокгольмський синдром – жертви прониклись симпатією до своїх терористів.

– Скільки найбільше часу можете пробути наодинці із собою? Як гадаєте, що самотність дає людині?

– Дурному не скучно самому. Можу пробути день-два, навіть надвір не виходити. Але самотність – це терапія, а не природній стан. Ми істоти соціальні – і мусимо бути в комунікації зі світом. Все решту – девіація, від нездатності вибудувати собі оточення.

– Що вважаєте найбільшою своєю перемогою? Що для вас значить перемога?

– Я не ділю своє життя на перемоги і поразки – це дуже небезпечний поділ, він спонукає до вічних порівнянь вже досягнутого із майбутнім і з досягненнями інших.
Свою головну перемогу ми вже виграли – сперматозоїд із нашою спадковою інформацією вже виграв гонку і досяг мети. Серед мільйонів, зауважте. Кожен з нас вже виграв Олімпійські ігри – можна абсолютно спокійно тепер усе життя спочивати на лаврах і не паритись дурним.

– Від яких речей отримуєте найбільше задоволення?

– Від спілкування, їжі, читання, інсайтів, коли щось приходить в голову несподіване,  від неспішності, від музики.
Від всього, що входить у поняття human being – людського буття.

«Погляд»

 

Comments are closed.