Тернопільщина втратила Героя – Костянтин Шляхтич загинув, рятуючи побратима
Костянтин Шляхтич з Чортківської громади загинув, рятуючи побратима. Тепер його рідні шукають можливість, щоб забрати тіло. Костянтина вбили росіяни 14 червня о 22.30 у Запорізькій області.
«Не можуть забрати тіло, адже зараз там російські солдати. Побратими Кості сказали: «Поки не відвоюємо цю територію, ми не зможемо забрати тіло». Я плакала, просила командира, щоби допоміг забрати тіло Кості. Командир відповів: «Я уже відправив двох хлопців і вони там отримали поранення. Більше не можу посилати людей на смерть», – розповідає сестра Костянтина Тетяна Кульгавець. – Він для мене був усім – і мамою, і татом, і братом. Ми постійно говорили, що залишилися тільки удвох. Маємо підтримувати одне одного і жити далі».
«Семирічна дитина, а вже знав відповідальність»
До 2022 року Костянтин Шляхтич їздив на роботу за кордон. Щоб мати фінансову стабільність. Гроші давали відчуття опори і впевненості. Коли йому виповнилося 17 років, трагічно загинули мама і вітчим. Він покинув навчання і оформив опікунство над молодшою сестрою. Добре знав, що таке – труднощі, скрута і важка праця. Мріяв про стабільність і щасливу сім’ю.
Проте жити так, як планував, 36-річному Костянтину Шляхтичу не вийшло: 28 лютого 2024 року він мав бути в дорозі до Польщі. Але в той день у селі Ридодуби Чортківського району збирав речі до військкомату. Не знав, що у рідних стінах він знову побуває аж у квітні 2024 року. Приїде на кілька днів відпустки, щойно одружившись. А вже 14 червня Костянтин загинув. Наразі невідомо, коли повернуть додому тіло Героя.
Сестра Тетяна змалечку відчувала сильний зв’язок з братом. Постійно удвох.
«Мама важко працювала, а тато хворів, – розповідає Тетяна. – Костя був малим, ще не діставав до газової плити і щоб підігріти мені молоко, він ставав на стільчик. Годував мене. Семирічна дитина, а вже був таким відповідальним. Дбав про мене змалечку».
Коли загинули батьки, Костянтину виповнилося 17 років. Тетяні – 10.
Костянтин був уважним до сестри і в дорослому житті. Підтримували емоційний зв’язок. Тетяна уже 10 років живе в Італії. Костянтин їздив на роботу то до Києва, то до Польщі. Не бачилися 7 років.
«У мене був день народження і Костя зробив подарунок – приїхав до мене Італію. До того не бачилися 7 років», – говорить Тетяна.
Це була їхня остання зустріч перед повномасштабним вторгненням.
«Якщо усі будуть ховатися, то хто буде воювати?»
Костянтин Шляхтич служив у 65-й ОМБр. Від побратимів Тетяна дізналася, що він умів робити геть усе.
«Ще у 2022 році, коли Костя зібрався до військкомату, відмовляла його, а він казав: «Ні. Якщо усі будуть ховатися, то хто буде воювати?»», – пригадує Тетяна.
Костянтин воював з осколками в тілі.
«Ми просили його лікуватися тривалий час у лікарні. А він відмовлявся, не зважаючи на біль. Окрім того, у нього був ревматизм з дитинства. То Костя попив пігулки, прокапався у лікарні в Запоріжжі і повертався назад. Казав: «Я не можу лишити своїх побратимів, мушу воювати. Бо як я не буду, то хто тоді?». Костя отримав численні контузїї. Не міг спати. Терпів головні болі».
Останнім часом Костянтин жив лише війною. Говорив тільки про війну.
«Мали хлопці іти на завдання, Костя часто йшов замість них, – продовжує Тетяна Кульгавець. – Ми спілкувалися, але в думках він був там. Акцентував увагу лише на війні. За два роки лише раз був у відпустці. Приїздив додому два місяці тому. Спішив назад. Казав: «Я їду, бо мене чекають хлопці»».
Рятував поранених і допомагав вдовам
У бою Костянтин Шляхтич був сміливим. Але ніколи цим не хвалився. Показував лише нагороди, які отримував. Тому про його відвагу рідні дізнаються вже зі слів побратимів Костянтина. Зараз Тетяна перечитує листування з дружинами побратимів.
«Мені пишуть багато жінок про те, як Костя рятував їх чоловіків. Тепер вони перебувають у лікарні. Врятував багатьох. Дізнаюся від чужих людей про нові риси Кості. Він ніколи про це не розповідав. Було, що він, ризикуючи життям, витягував з поля бою тіла побратимів. І рідні змогли їх поховати. Удова побратима Кості розповіла мені, що він весь час її підтримував. Костя телефонував їй. Пропонував допомогу. Бо вона залишилася сама з двома дітками. Питав, чи потрібні гроші», – продовжує Тетяна.
8 червня Костянтин востаннє зателефонував сестрі. Повідомив, що йде на завдання.
«Костя завжди п’ять-шість днів не виходив на зв’язок. Мав повернутися із завдання 15 червня. Коли востаннє спілкувалися, він говорив, що у нього все добре. Попросив передати літні шкарпетки і каву. Я постійно передавала йому італійську каву, бо він її дуже любив. Костя ніколи не розповідав мені ніяких деталей. Єдине, про що обмовився, що тепер дуже важко, бо мало хлопців, нема кому воювати. Але завжди заспокоював: «Не переживай. Все буде добре. Зі мною нічого не станеться. Я повернуся додому». Кожного разу, коли він ішов на завдання, я хвилювалася, але все одно думала, що нас це не торкнеться».
Про те, що Костянтин загинув, Тетяна дізналася 15 червня вранці. Їй повідомила дружина Кості Валентина.
«Я не повірила. Говорила з командиром. Сподівалася, що поранений або у полон його взяли. На жаль, ні. Костя з хлопцями пішов витягувати пораненого побратима. Він і кілька хлопців загинули від рук росіян».
Родина Костянтина Шляхтича сподівається, що зможуть забрати тіло. Але найгірше – це невідомість.
Тетяна Кульгавець їде в Україну і дошукуватиме інформацію.
«Наразі не знаю, що робити. Відчуваю безсилля. Постійно на телефоні. Спершу приїду додому, а далі буду консультуватися. Шукатиму варіанти, щоб повернути брата додому».
Коментарі вимкнені.