Тернопільський студент Михайло Бандрівський, який очолює волонтерський рух в Україні, встигає все

Цю людину, мабуть, як нікого, кожен з вас знає в обличчя. Бо принаймні раз у житті бачив його на постері чи оголошенні про курси першої допомоги від Червоного Хреста. Його сторінки у соцмережах – суцільний калейдоскоп країн, міст і подій, бо він ніколи не сидить на місці. Людина, яка встигає все: герой нашого інтерв’ю сьогодні – студент 5 курсу Михайло Бандрівський.

Народився: 8 червня 1996 р. у м. Червоноград
Знак зодіаку: близнюки
Улюблений колір: блакитний
Девіз: Faber est quisque fortunae suae («Кожен коваль своєї долі»)

− Чим для тебе є університет?
− Перш за все, це вищий навчальний заклад, який видасть мені диплом, відкриє двері у доросле життя, дасть мені знання, завдяки яким я зможу заробляти собі на хліб. Також це своєрідна платформа, в якій, окрім академічної діяльності, я можу розвиватися як лідер, організовувати різні заходи, втілювати свої ідеї в життя.

− Яким із своїх досягнень ти найбільше пишаєшся?
− Мабуть тим, що я зібрав команду волонтерів у Червоному Хресті і очолив волонтерський рух в Україні. Це, по-суті, завдяки університету.

− Якими найважливішими проектами зараз займається цей рух і, зокрема, ти як його очільник?
− В нас є короткотривалі і довготривалі проекти.

Почнемо з короткотривалих. Перш за все, це день боротьби з цукровим діабетом, за нього відповідає Соломія, моя дівчина, вона є молодіжним лідером тут, в Тернополі. Особисто ж я займався організацією заходу на день боротьби з ВІЛ/СНІДом. Ми вирішили організувати це у нестандартному форматі – випікали кекси з символом червоного хреста та червоною стрічкою і продавали нашим працівникам та студентам. Хто купував їх – отримував у подарунок презервативи («Безпечний кекс»). Виручені кошти ми витратили на медикаменти для шістьох дітей, що страждають на це захворювання.

Що стосується довготривалих проектів – я вирішив зайнятись більше онкологією, так як мене цей напрям дуже зацікавив останнім часом, і виникла така ідея, як coffee against cancer. Суть у тому, що майже всі люди люблять каву, в нас дуже багато кавоманів – моє оточення, і я особисто до них теж належимо. Тож розробив дизайн наклейки, на якій зображена боксерська рукавиця, яка вдаряє по раковій пухлині. Ми їх продаватимемо у кав’ярнях – наразі я вже домовився із трьома: «Ровер», «Скаварідка» та «КармаКава». Будуть наклейки за 1, 2 та 5 грн. Люди, що купуватимуть каву, зможуть також придбати наліпочку і підтримати акцію.

− Чому саме кава, лише через популярність? 
− Ні. Прочитав нещодавно про результати дослідження, які доводять, що дві чашки кави на день зменшують ризик захворювання на рак ШКТ.

− Мабуть кожен, хто користується громадським транспортом чи сидить у соцмережах, бачив оголошення про курси ПМД від вашої команди. 
− Це наш найстабільніший проект. Щомісяця курси закінчує 5 груп по 10 людей. Зокрема я займаюся з іноземними студентами. Мені зараз цікавіше читати курси англійською, аніж українською – так я розвиваюся сам. А колеги поки читають українською. Проте, думаю, незабаром вони також почнуть мені допомагати і ми вестимемо заняття англійською разом.

− Чи плануєш якісь проекти закордоном?
− Не знаю, чи варто розкривати наперед усі карти… Хочу реалізувати 2 міжнародні проекти, зокрема один спільно з одним із відомих наших студентів, з Ігорем Стецюком. Поки все на стадії планування.

− Яку спеціальність плануєш обрати?
− Насправді, я дуже хочу стати лікарем, але за 5 років до мене лиш нещодавно це дійшло. Яким?

На жаль, у нашій державі чоловікам бажано займати хірургічну спеціальність, аби забезпечити сім’ю. Та й мені загалом подобається цей напрям – я проходив стажування в Інституті серця, у кардіохірургічному відділенні та отримав запрошення приїхати ще. У військовому госпіталі практикувався у судинній хірургії, вона мене теж надзвичайно приваблює. Коли почав вивчати цикл онкології, також зацікавився, але не можу сказати однозначно, ким стану, бо не можу передбачити майбутнє. Поки найбільш ймовірно бачу 2 напрямки: кардіохірургія та онкологія.

А для душі я пишу наукову з неврології. Це більше такий розвиток, який у житті не завадить, оскільки лікар має орієнтуватися у всіх спеціальностях, щоб навіть якщо не пролікувати хворобу, то хоча б діагностувати і направити до відповідного фахівця.

− Які риси, на твою думку, мають бути притаманні справжньому хірургові?
− Обов’язково холодний розум, уміння тверезо подивитися на ситуацію. Безпристрасність, неупередженість: він повинен завжди мати чітку стратегію з лікування хвороби, але вміти в будь-який момент переключитися на інший алгоритм. Бути готовим, що події можуть раптово піти не так, як очікувалося, і тоді доведеться швидко знайти вихід, а не розгубитися і опустити руки. Свого роду креативність.
А ще чесність. І, гадаю, у першу чергу, чесність перед собою, коли необхідно визнати власну недосконалість чи необізнаність у певній проблемі. Якщо ця операція для тебе занадто складна або ти не здатен справитися зі всіма ризиками, варто передати її більш досвідченому лікареві, або бодай проконсультуватися.

І неодмінно – глибокі знання. З усіх дисциплін. Мені подобається філософія, яка набуває поширення у світі, що нам потрібно аналітично мислити, не лише слідувати класичним алгоритмам із книг чи протоколів, а будувати власні, виходячи із досвіду та найновішої інформації. «Студентська класика» у практиці трапляється вкрай рідко, проте, якщо багато читати та паралельно аналізувати, можна по крихті зібрати істину.

− Розкажи про свої хобі.
− Я кіноман. Обожнюю фільми. І серіали, але із сенсом, і лише на канікулах, коли для цього достатньо часу. Останній переглянутий – «Картковий будинок». Прекрасно показана робота американських конгресменів, їхня хитрість та винахідливість у просуванні проектів та кар’єрному рості, навіть не завжди чесним шляхом, бо життя є життя. Художню літературу менше люблю читати, але все ж іноді знаходжу для цього час, бо необхідно постійно поповнювати словниковий запас. Ще люблю плавання, коли є вільна годинка – а це, на жаль, вкрай рідкісне явище. Після поїздки до Вірменії підсів на шахи. Це допомагає розвивати стратегічні навики, такі необхідні для лікаря.

− А як на рахунок подорожей?
− Люблю дуже. Намагаюся поєднувати з іншими напрямками своєї діяльності, тобто приємне з корисним. Минулий рік був дуже насиченим: вдалося багато разів побувати у Карпатах, це були конференції Червоного Хреста. Як керівник організації мав нагоду відвідати столицю задля участі у засіданнях правління, а також у травні приїздив з командою для волонтерства на «Євробаченні».

До речі, раніше дуже не любив Київ, але лише тому, що у ньому не був. Коли приїхав – одразу закохався з першого погляду. Мені імпонує цей ритм життя у постійному русі: «зупинишся на секунду і помреш».

І вже згадував Вірменію, там я був як керівник молодіжної комісії. До речі, ми себе там дуже яскраво проявили у порівнянні з іншими учасниками, зокрема з Італії, Німеччини, Австрії. Організовували різні тренінги додатково від себе, квести. Я, наприклад, влаштовував покази фільмів з субтитрами для тих, хто мав бажання удосконалити свою англійську.

А ще, завдяки Червоному Хресту, я на цілий місяць їздив до Франції, був волонтером-медиком на Чемпіонаті Європи з футболу 2016. Це був досить критичний момент у моєму житті, адже за 5 днів після повернення я повинен був писати Крок-1, але, на щастя, здав його досить успішно. І часто останнім часом – по-суті, це повернення додому,− їжджу до Львова. Мені подобається, коли я перенасичуюся подіями, почерпнути енергію у цього спокійного міста, або у гір.

− Важко знаходити час для всього?
− Насправді, ні. Є така фраза: «Хто шукає, той знаходить. Хто стукає, тому відчиняють», − вона цілком справедлива. Я побачив ще на 3 курсі, що якщо вдало запишеш всі свої плани на тиждень, ти їх візуалізуєш і можеш бачити, де є вільне віконце. Після цього дивуєшся, як багато вільного часу, який можна заповнити корисними справами.

Коли почав будувати свій графік, ніяк не міг спершу збагнути: куди?! На що я вбивав 3-4 години щодня? А тепер настільки ввійшов у смак, що навіть коли втомлений приходжу додому після пар і, здавалося б, пора відпочити, мене починає трясти від бездіяльності − беруся до чогось. Понеділок я не завантажую – це день для організаційних моментів. Вівторок – четвер: люди більш зібрані, тоді можна робити якісь важливі справи. У п’ятницю всі вже думають про вихідні, відпочинок, тому на цей день нічого серйозного не планую. А у вихідні вже суто працюю сам – це написання постів, зв’язок з іншими членами Червоного Хреста або ж планування. Це моя своєрідна медитація. А коли до голови приходить ідея, то можу і не спати півночі, ентузіазм не дає. Головне – все записати, аби до ранку не забути.

− Чого побажаєш нашим студентам?
− Побажати можна багато, але краще дати розумну пораду. Потрібно вчити мови: не одну, а бажано більше. І не байдикувати в університеті. Бо зараз та золота пора, коли нам ще платять гроші за те, що ми вчимося. Потім доведеться за знання платити вже нам. Або розплачуватися за незнання – це вже як у кого вийде.

Поки необхідно по максимуму засвоїти теорію, на інтернатурі переважно буде нашаровуватись практичне підкріплення, і на повторення основ анатомії чи фізіології часу вже не буде. А ще намагатися бути всесторонньо розвиненим, адже хороший лікар має читати різножанрову літературу, цікавитись соціальним життям, аби порозумітися з кожним своїм пацієнтом.

А першочергова порада – займайте активну позицію. Не чекайте, поки хтось прийде і зробить щось за вас, бо цього ніколи не трапиться. Або працюєте, або залишаєтесь аутсайдерами.

Спілкувалася: Зоряна Вівчар

Обличчя ТДМУ – Faces of TSMU

Comments are closed.