Заново вчиться ходити і пише пісні: історія реабілітації військовослужбовця
Військовослужбовець Олександр заново вчиться ходити. Чоловікові 38 років. Він розповів Суспільному, що під час виконання бойового завдання під Мар’їнкою на Донеччині підірвався на міні. Його паралізувало.
За життя військовослужбовця боролися лікарі Дніпра та Києва. Зараз чоловік проходить реабілітацію у Тернополі.
Олександр добровільно записався до ЗСУ майже з початку повномасштабної війни. Від загибелі його врятували бойові побратими, розповів боєць.
“Осколок потрапив у шию. Коли впав, зразу відчув, що не можу рухатись. Кінцівки не працюють. Тоді побратими почали шукати, чим мене евакуювати. Один із хлопців, якого вже немає, взяв дві палки та просунув їх у спальник. Так мене несли. Таким чином мене евакуювали, слава Богу, що живий”.
До реабілітаційного центру Тернополя Олександра привезли чотири місяці тому. Спочатку він не міг ходити та сидіти, мав проблеми з диханням та не міг рухати кінцівками, розповіла лікарка-ерготерапевтка Галина Морозюк.
“Олександр до нас приїхав 15 лютого. Є колосальні результати, бо в нас не було нічого. Тільки деякі рухи збереглися в лівій кінцівці. Ми наново вчилися тримати горнятко, вчилися пити водичку. Спочатку з пляшки. Зараз Олександр вже може з кружки пити. Одягатися у футболку, штани він може сам”.
Ставати на ноги чоловікові допомагає лікар-фізіотерапевт Іван Мазяр. Каже, займаються щодня по 4-5 годин. Тепер з підтримкою лікаря Олександр може пройти 100 метрів.
“Враховуючи, яка в нас травма, то досить непоганий результат за цей час, який у нас був. Ми з нього витиснули все, що могли. Доходило до того, що він мені доказує, що не може, а я йому доказую, що він може, і він все одно має це зробити. І він це робив. Звичайно, це все було з труднощами, емоції завжди були. Але дякую за це”.
Увесь час поруч з Олександром була його дружина Яна. Пригадує, яким побачила чоловіка, коли приїхала до нього у військовий госпіталь.
“Він був у дуже важкому стані. В лікарню потрапив непритомний, коли його побачила, він був повністю на апаратах”.
“Від ранку до вечора вона була зі мною, йшла і приходила зранку, щоб привести мене в порядок, щоб я був причесаний, підстрижений, покупаний. Була на ногах по 12 годин щодня протягом пів року, завжди поряд”, – говорить військовослужбовець.
“Нелегко, непросто це дається, але я дуже вірю, що ми пройдемо до кінця і переможемо цей етап у нашому житті”, – каже дружина військового.
Чоловік розповів ще одну історію зі свого життя.
“В 14 років батько пішов з сім’ї. Для мене це було великим стресом. Я працював у школі. Їздив копати вугілля. Сорок гривень заробив, 20 – додому, бо там мати з бабусею і сестра вчиться. Дуже важко було. Тоді я почав вживати легші наркотики, потім тяжчі й тяжчі. На цьому ґрунті потрапив у тюрму”.
У місцях позбавлення волі зрозумів, має змінити своє життя, каже Олександр.
“У 23 роки я прийшов у церкву. В той день Бог змінив моє життя і я прокинувся іншою людиною. Бог подарував мені дружину, подарував нам дитину, всупереч діагнозам лікарів, згідно з якими ми не могли мати дітей”.
12-річна Євангеліна також підтримує тата.
“У мене є одна найбільша мрія, щоб мій тато швидше одужав, щоб у нас було все добре. Щоб ми разом писали пісні, їздили на рибалку, мандрували”.
Зараз Олександр заново вчиться працювати за комп’ютером. Каже, хоче повернутися до творчості. До повномасштабного вторгнення він був музикантом, писав пісні. На фронті також не розлучався з гітарою. Викладаючи з мозаїки слово “мир”, чоловік наспівує пісню “А правда твоя, аж до хмар”. Її написав, коли почалася війна.
“А правда твоя аж до хмар. Піднесися ж, о Боже, над небом. А слава твоя над всією землею. Щоб люди твої були визволені, своєю правицею допоможи”.
Коментарі вимкнені.