55 років життя тернополянин Омелян Мандзюк присвятив бджілці-трудівниці

Фото з газети “Сільський господар плюс”.

П’ятдесят п’ять років власного життя тернополянин Омелян Мандзюк присвятив бджілці-трудівниці. Тож у свої майже сімдесят п’ять він возвеличує цих невтомних комах і знає про них практично все. А за свою працю і догляд він отримує хорошу віддачу, збираючи рекордні врожаї меду і, без перебільшення, відчуває взаємну любов «божих посланців». Також, упевнений пасічник, бджоли його лікують і продовжують земний вік, пише газета “Сільський господар плюс”.

Зараз Омелян Мирославович без бджільництва себе не уявляє, адже віддався цій справі сповна ще з двадцятирічного віку.

«Працюючи свого часу водієм, – розповідає пан Омелян, – доводилось перевозити на медозбір вулики пасічника Йосипа Щербатого. Коли ми їх встановлювали, одна з бджіл мене вжалила в губу, яка, тим не менш, не спухла. Після того пасічник сказав, що з мене може бути хороший бджоляр. Його слова мені настільки запам’яталися, що я задумався, а чому б і ні».

Ось так один випадок змінив усе життя. Омелян Мандзюк почав багато читати спеціальної літератури, спілкуватися з пасічниками і за зиму власноруч змайстрував сім вуликів. Перших чотири роки своїх бджілок вивозив на медозбір разом із Йосипом Щербатим. А згодом почав серйозніше займатися пасікою і навіть перевершив свого товариша. Одного року за сезон з вулика йому вдалося зібрати 150 кілограмів меду! Це був рекордний медозбір, дехто й досі не вірить, що це правда.

Окрім власної пасіки, мій співрозмовник почав розвивати і бджільництво усієї області, створивши та очоливши у 1986 році одне з перших і кращих у державі обласне товариство бджолярів.

Багато років Омелян Мирославович не лише займається медозбором, а й селекційною роботою. «Після того, коли у 60-х роках на наші терени масово завозили маток з Кавказу, Грузії, Карпатських гір, у нас почали переводитися степові матки, – розповідає він. – Відповідно, зменшувався і медозбір». Відтоді Омелян Мандзюк виводить власних маток – стійких до хвороб, зимівлі, некусючих і продуктивних. За ними приїжджали бджолярі з багатьох європейських країн, Чилі та Аргентини. Користь від пасіки Омеляна Мирославовича мали й місцеві фермери. Після того, як його вулики побували на їхніх полях, вони збирали високі врожаї гречки.

Частим гостем зі своїми бджілками пасічник був і в Молдові – у період, коли починали цвісти сади, його запрошували привозити бджіл. Адже вчені довели, що крилаті трудівниці приносять у двадцять разів більше користі запиленням, ніж усією своєю продукцією.
Останнім часом Омелян Мандзюк бджіл уже не перевозить, а зробив постійну пасіку у селі Колодіївка Підволочиського району. Там, поблизу Медоборів, є багато різнотрав’я, тож мед із цієї місцини є надзвичайно ароматний і смачний.

А ще пасічник облаштував апітерапевтичний будиночок на вуликах, у якому часто ночує і прислухається до заспокійливого бджолиного співу. До речі, сон на вуликах є лікувальним. Пан Омелян пересвідчився у цьому особисто і на прикладах знайомих і родичів. Цілющі властивості мають і продукти бджільництва – мед, прополіс, квітковий пилок та маточне молочко, які бажано вживати усім, але помірно.

До речі, на пасіці Омелян Мирославович влітку працює лише у шортах і зовсім без захисту. Каже, що рукавиці і захисну сітку за життя одягав не більше десяти разів, адже алергії не має. Водночас, він хвалить і своїх трудівниць за те, що вони не кусючі, а навпаки – дуже лагідні. Бджілкам наш співрозмовник теж догоджає – інколи вмикає їм спокійну музику, а інколи довірливо розмовляє з ними.

Окреме місце на пасіці займають вулики у вигляді церков, які ентузіаст виготовляє власноруч, коли має менше роботи. А ідея їх створення має власну історію. Більше двадцяти років тому Омелян Мандзюк серйозно травмував спинний мозок. У нього були паралізовані руки і ноги, а лікарі не давали втішних прогнозів.

«За цей період я цілком переосмислив життя, – пригадує пасічник. – Переживав я і за бджіл, бо не знав, що з ними буде, якщо я не зможу ходити. Саме тоді мені принесли черговий журнал для пасічників. У ньому побачив вулик у вигляді церкви. Я просив Бога допомогти мені підвестися на ноги і пообіцяв, якщо це станеться, зробити такий самий вулик. Зрештою, моє здоров’я поліпшилося, і я зміг ходити».

Відтоді вулики-церкви бджоляр виготовляє кожної зими. А мед із них не продає, а пригощає ним людей, бо вважає його цілющим. Саму ж бджілку-трудівницю він продовжує возвеличувати, і з ініціативи Омеляна Мандзюка цій невтомній комашці навіть встановили пам’ятник у Тернополі.

Любов ТИМЧУК, газета “Сільський господар плюс”.

загрузка...

Comments are closed.