Байка про тернопільську «Ниву»

Нині, в час, коли до аматорської ліги заявилося чимало іменитих колективів зі славним минулим, відвідувати матчі любительської першості стало ледь не правилом хорошого тону. Мабуть, через те, що цінувати починаємо, лише ризикуючи втратити. Зізнаюся, щиро захоплююся тією атмосферою, яку створюють фанати реінкарнованого «Металурга»у Запоріжжі.

Нової ж «Ниви» з рідного міста після зміни статусу досі вживу не бачив. Тож приїхавши до батьків на Великодні свята, щиро зрадів, дізнавшись, що саме у Страстну суботу тернополяни проводять перший домашній поєдинок в аматорській лізі. Ще й суперник культовий, інший відроджений легендарний клуб – «Прикарпаття» з Івано-Франківська.

Байки від Вербицького. Футбол для душі і від душі - изображение 1

По дорозі до села Великі Гаї поруч із Тернополем, де мала відбутися зустріч, згадую, що в останнє тут був ще до переїзду в Київ. Тоді, навесні 2002-го записував на клубній базі «Ниви» інтерв’ю зі щойно призначеним наставником команди Валерієм Повстенком.

Передувала тій розмові комічна історія. За кілька днів до зустрічі віце-президент «Ниви» Автанділ Мдінарадзе телефоном сповістив інформацію про те, що керівництво клубу щойно призначило наставником Валерія… Повстанова. «Кого? – перепитую. – Де він раніше працював?» «У «Ворсклі» – каже Автанділ Мамійович. «Не Повстенко часом?» – намагаюся виправити. «Ні. Повстанов» – після таких переконань сумнівів не вірити вже не маю й оскільки перевірити новину в інтернеті тоді змоги ще не було, ставлю в ранковий випуск щотижневика «Нова Тернопільська газета» гарячу звістку – «Новим головним тренером «Ниви» став Валерій Повстанов». Яким же було моє здивування, коли наступного дня, коли газета вже була на прилавках «Торгпреси», дізнався, що прізвище тренера таки Повстенко.

Та «Нива» тоді вважалася клубом професійним. На аматорів у ті роки їздив по інших глибинках тернопілля. Найпам’ятнішими виявилися дві поїздки. Перша з них дотичність до футболу мала лише умовну. Точніше, попередньою метою виїзду в село Зарубинці таки справді був матч чемпіонату області. Збирався подивитися, що то команда там грає, котра не змогла за перших два місяці першості набрати жодного очка. Втім, витримавши виснажливу двогодинну подорож у спекотному рейсовому автобусі, трохи очманів. Жодної звістки про матч, котрий мав розпочатися через півтори години, не було. Місцеві мешканці теж про поєдинок не чули ні слухом, ні духом. І лише один дядько порадив пролізти корчами і подивитися: «Там стадіон має бути. Може, нині хтось таки грає».

Стадіон – то голосно сказано. Оброслу високими бурянами і давно нетоптану невеличку галявину з футболом поєднувало лише те, що по обидва боки там колись поставили з соснини ворота. На одних із них вже не було поперечини.

Почали метикувати, зупиняли інших «аборигенів». А ви точно в ті Зарубинці приїхали?» – питає один з них. І тут мене осінило. Вже після повернення на попутках до Тернополя виявив, що команду «Галич» місцевий спиртзавод утримує на Збаражчині, а я мучив пошуками людей у Підволочиському районі.

Інша трагікомедія трапилася, коли поїхав на інший матч чемпіонату області – до Хоросткова на Гусятинщині. Там заблудитися чи поїхати в інший бік не міг за визначенням, бо в дорогу вирушив у салоні автівки головного редактора видання, яке тоді представляв, Миколи Мартинчука. Микола Данилович із дружиною й дітьми їхав до Хоросткова до тещі з тестем.

Місцева команда «Зоря» тоді гриміла на всю Україну. На початку 90-х у Хоросткові виступали відомі трохи згодом за грою у вищоліговому «Кремені» Олег Ратій та Володимир Дичко. В Хоросткові у товариських матчах поступалися елітні «Карпати», «Волинь» і шепетівський «Темп», а найбільше у селі пишалися перемогою у «товарняку» над шведським АІКом з рахунком 4:1.

У 1998-му «Зоря» виграла Кубок України серед аматорів і вже готувалася виступати у другій лізі чемпіонату України. Так би й було. Проте плани перекреслила раптова смерть директора місцевого спиртзаводу, головного мецената команди Антона Пирога.

Власне, у 2003-му клуб теж фінансував спиртзавод. Традиційним залишалися й бенкети після кожного з поєдинків обласної першості. Ось і цього разу, після перемоги «Зорі» над командою «Прогрес-Оріон» з Грабівців із рахунком 5:3, почастуватися мені запропонував особисто директор Хоростківського спиртзаводу Ігор Комінко. Знав би, що мене тоді очікує…

Столи ламалися від наїдків, а офіціанти продовжували носити свіжі страви. По один бік зі мною тоді сидів редактор Мартинчук, праворуч – голова одного з колгоспів. Якщо не помиляюся. Цей дядечко був на розливі і автентичної продукції спиртзаводу для молодого журналіста не шкодував. Раз за разом і по повній – дивуюся, що зайшов тоді до автівки своїми ногами. Зате як потрапив додому, вже не пам’ятаю. Батькам керівник передав мене «в компанії» двох півторалітрових пляшок спирту. То був презент від пана Комінка.

Байки від Вербицького. Футбол для душі і від душі - изображение 2

Звичайно, від цього поєдинку між «Нивою» і «Прикарпаттям» феєричних пригод на кшталт тих, 13-14-річної давнини не очікував. Ледь до Великих Гаїв приїхали, як мав подвійну приємну зустріч. Серед франківських фанатів, котрі саме розгортали на трибунах свої полотнища, впізнав відразу двох своїх знайомих. З Юрком Присяжнюком грали в команді спортивних журналістів на торішньому «Єврофані» у Львові. А ось із Сашком довго спілкувалися лише в «Фейсбуці». То була наша перша жива зустріч.

«Не маєте ви Бога в серці, – скаже мені Сашко після завершення матчу. – У Великодню суботу і 3:0? То не могли виграти трохи менше?» Що поробиш, якщо ця «Нива» сильніша від наспіх зібраного напередодні старту аматорської першості України аж настільки?

До речі, той факт, що матч відбувався у Страстну суботу, змусив представників «Ниви» провести перед початком зустрічі балачку із рідними фанатами: «Хлопці, то село і суворий піст. Якщо ви будете використовувати заряди з матюками, люди не зрозуміють. Утримайтеся, якщо можна».

Байки від Вербицького. Футбол для душі і від душі - изображение 3

Забігаючи наперед, можу сказати, що ультрас нічого не обіцяли, але до поради прислухалися. Повноцінно ці хлопці проявили себе під час першого в сезоні виїзду до Волочиська. «Нива» там програла 0:2, а фанати спершу шокували продавчинь крамниць тим, що безкоштовно почастувалися морозивом. А сам матч арбітр тричі змушений був призупиняти через надмірну емоційність гостьових вболівальників. Власне, суддя спровокував таку ситуацію сам. Тим, що не вилучив воротаря господарів за фол останньої надії вже на сьомій хвилині зустрічі.

Віссю нинішньої «Ниви» є сімейство Бадлів. Легенда казахстанського футболу Петро Бадло тернополян очолює, рідний брат Ігор – перший помічник. Ігорів син Віталій встиг пограти за «Ниву» ще під керівництвом Ігора Яворського у першій лізі. Нині Віталій, виступаючи на позиції правого вінґера, є капітаном «жовто-зелених». Сини Петра Валерій і Андрій теж вийшли в основі тернополян: перший на місці правого оборонця, другий – центрального хава.

«Що, Яник, підвернув?» – питає Петро Бадло свого найдосвідченішого підопічного Андрія Яневича, котрий лежить на газоні, скорчившись від болю, поруч із бічною лінією. «П…а, на х…» – красномовно відповідає футболіст. «Зосталося тільки мені вийти» – похитавши головою, Бадло-тренер почав перевдягатися.

Байки від Вербицького. Футбол для душі і від душі - изображение 4

Вихід наставника в центр оборони фанати зустріли тривалим виспівуванням «Петя Бадло, вперед!» Коли після фінального свистка підійшов до тренера і привітав його з поверненням на поле, той подякував і сказав: «Півроку вже не грав. Заявився про всяк випадок, бо нам людей не вистачає. Та Андрій зламався і змушений був вийти». До слова, з Петром Бадлом попередній раз бачилися майже три роки тому, коли той у статусі гравця казахстанського «Актобе» приїжджав до Києва на матч Ліги Європи проти «Динамо». Власне, тоді, записуючи для UA-Футболу об’ємне інтерв’ю, й познайомилися.

Спостерігаючи за Бадлом-тренером, дійшов до висновку, що від підопічних він вимагає приблизно такого ж характерного, агресивного стилю гри, який колись сповідував сам. Ось під самими ногами Петра його підопічний Олександр Кіцак «з м’ясом» викинув у підкаті на бігову доріжку півоборонця суперників Андрія Грону. Доріжки асфальтові, неборака-франківець стер собі водночас усі коліна й лікті. Петро Бадло, незворушно за всім тим спостерігаючи, відреагував на епізод схвально: «Хороший момент, Саня».

Байки від Вербицького. Футбол для душі і від душі - изображение 5

А ще тренер активно тиснув на суддів. Після того, як рефері з Луцька Сергій Секунда проіґнорував момент, у якому по ногах отримав Андрій Бадло, батько іронічно вигукнув: «Я тебе в кінці гри підвезу, в мене холоший окуліст є». Коли четвертий арбітр Олег Когут спробував тренера вгомонити, той обурився: «Сиди, не розказуй мені. Я з суддями говорю. А не з тобою». Натомість лайнсмена Андрія Петрова з Хмельницького тренер навіть «похвалив»: «Оце зрячий!»

Такої реакції боковий арбітр удостоївся після того. як змусив суддю в полі відмінити призначений у ворота «Прикарпаття» пенальті. Усі, хто знаходився на трибуні навпроти лінії карного майданчика, бачили, що порушення було поза межами карної зони. Й лише колишній адміністратор «Ниви» Едуард Яблонський вигукнув: «Чистий пеналь». До слова, Едуард Станіславович, чий син Андрій зараз знаходиться в обоймі П’єрлуїджі Колліни й судить поєдинки першої ліги, нині трудиться тренером тернопільської ДЮСШ. Зізнаюся, довго сміявся, коли почув таку новину. «Яблонський хіба здатен дітей чомусь навчити?» – питаю знайомого. «Може. Він мам курвами обзиває, а дітей п…сами. Я від нього свого сина вже забрав» – каже той.

Байки від Вербицького. Футбол для душі і від душі - изображение 6

Але повернемося на поле. «Нива» виграла найперше завдяки стрімким флангам. Перший гол на 39-й хвилині створили спільними зусиллями Андрій Бадло та Михайло Рябий. Андрій, посадивши у середині поля на газон з допомогою фінта одного з суперників, віддав на партнера поперечний пас, а Михайло, позбавившись від опіки іншого опонента, вирізав красиву діагональ вправо. Ігор Кохман, діставши м’яч, виконав навіс у район дальньої стійки, а невисокий Андрій Бадло головою передачу замкнув – 1:0. Другий м’яч ще до перерви, вдало піймавши м’яч на ногу, ударом зльоту в дальній кут метрів з 13-ти забив Яневич. До розгромної перевагу «Ниви» в другому таймі довів Віктор Шевченко, котрий після діагональної передачі від Андрія Сухецького вийшов із воротарем Василем Кучерою на побачення і зумів спрямувати м’яч у кут – 3:0.

Байки від Вербицького. Футбол для душі і від душі - изображение 7

«О, я з такої позиції теж любив бити. Коли за село грав» – каже, сидячи за моєю спиною, один гаївський вболівальник іншому. «І забивав?» – питає той. «Та повно!» – хизується майстер «стандартів». Коли ж нападник гостей Роман Барчук вдарив низом метрів з 20-ти трохи неточно, експерт дав фахову оцінку: «То по верху треба було бити».

Власне, такої автентики, деталей, які залишаються прихованими від ока загалу в професійному футболі, в аматорському футболі чимало на кожному кроці. То атмосфера, за якою на такі поєдинки ходити варто. При цьому ще не гарантія, що гра тих, хто отримує тисячі доларів у місяць, захоплює більше, ніж футбол у виконанні людей, котрі вважаються любителями.

***

Іван Вербицький, UA-Футбол

Фото Андрія Вербицького

Коментарі вимкнені.