Дар хірурга — відчувати діагноз пацієнта: про відомого лікаря з Тернопілля Володимира Лісовського

Кажуть, що лікар – це посередник між людиною і Богом. Дійсно, у багатьох ситуаціях медпрацівник є останньою рятівною інстанцією для хворого. Лікар часто лікує не лише тіло, а й душу людини, вселяючи в її серце віру та надію. Завідувач хірургічного відділення Тернопільської центральної районної лікарні Володимир Лісовський уже 30 років дарує таку надію своїм пацієнтам, рятуючи їхні життя. І насамперед при нашій зустрічі медик пошкодував, що люди часто зволікають із походом до лікаря і приходять, коли здоров’я вже у критичному стані. Ми такі. І ось ця наша безвідповідальність інколи дорого вартує. На жаль.

• У мене у родині ніколи не було медиків, – поринув у спогади Володимир Лісовський. – Я двічі вступав до Львівського медичного інституту на факультет стоматології і завжди бракувало балів. Згодом вступив у Тернополі на підготовче відділення медінституту і так став студентом тут. Це зараз більшість йде у медичний, бо можна заробити, а раніше було зовсім по-іншому. Ми виховувалися на ідеї рятувати життя. Зараз на першому плані професії, які дають можливість прожити, утримувати сім’ю. Після закінчення отримав направлення у Тернопільську центральну районну лікарню – лікарем-онкологом, підробляв на швидкій допомозі. Згодом працював ургентним лікарем і лікарем – онкологом. І ось уже 12 років завідувач хірургічного відділення.

Сьогодні  хірургічне відділення Тернопільської центральної районної лікарні оснащене сучасною операційною апаратурою, яка дає змогу виконувати рутинні оперативні втручання, операції із застосуванням малоінвазивних, лапароскопічних технологій. Цього року впроваджено малоінвазивні операції при захворюваннях опорно – рухового апарату. Уже другий рік тут запроваджено гістероскопію. Також виконують операції на лорорганах. За рік у відділенні виконують більше тисячі операцій різних ступенів складності. Кожен 4-й пацієнт – іногородній.

• Кожен день кидає нові виклики, – ділиться заввідділення. – Хочеться максимально надати допомогу хворому, але чи завжди є можливість це зробити. Найбільшим нинішнім викликом я б назвав реформу медицини. Мені як медику хочеться позитивних змін, навіть не для себе, а для пацієнтів. Реформа потрібна, бо кількість населення значно зменшилася, багато медичних закладів пустує, особливо профілактичних та санаторно-курортних, які не хочуть чи то не можуть розвиватися і залишилися далеко у минулому. На жаль, якісної допомоги вони надавати не можуть і ми утримуємо заклад, який не надає медичної допомоги. Друге – з’явилися нові методи лікування, які не потребують тривалого стаціонарного лікування, але потребують медичного супроводу. Навіть у своєму відділені я бачу, що на 30 % він несе соціальний напрямок. Тобто у нас лежать пацієнти, які не мають відповідного соціального захисту, а їм потрібна елементарна перев’язка. І наші медсестри стають поневолі сиділками. І третє – впровадження новітніх технологій лікування – це малоінвазивні оперативні втручання, які не потребують тривалого реабілітаційного періоду і не в умовах спеціалізованих відділів. А лікарні реабілітації залишилися на рівні радянського періоду. Зміни потрібні, але чи страхова медицина повністю врятує ситуацію? Думаю, що ні. Знаєте, що між бюджетом України та Франції різниця у 50 разів. Ми не можемо створити таку ж допомогу, як у Франції, з нашим бюджетом. Я за те, щоб розвивалися приватні клініки, але це охопить 20 відсотків населення, а решта людей також хочуть отримувати висококваліфіковану медичну допомогу.

Звичайно, без технологічної підтримки діагностики лікування лікарні приречені на смерть. Торік завдяки Великогаївській громаді у хірургічне відділення купили апарат для бактерапії. Зараз там працюють з іншою громадою, аби  придбати апарат лазерної терапії для лікування варикозно розширених вен нижніх кінцівок.

• Без вкладень розвиватися важко, – констатує Володимир Лісовський. – Пацієнт зацікавлений у максимально якісному та мінімально шкідливому лікуванні, навіть коли за нього треба заплатити.

Сьогодні Володимир Романович з приємністю згадує свої учителів. Особливо Володимира Івановича Максимлюка, який за два роки його навчив більше, ніж інші за попередні 20. За кордоном наш герой не стажувався, проте добре відгукується про піврічну практику у клініці Валіхновського у Києві.

На фото – Лісовський В.Р., Бобелюк А.В., Нищота Р.Є. 07.05.2015р.

• За 30 років у медицині я змінився, бо зараз не такий відважний, як був раніше, – розповідає лікар. – Ще років 20 тому мені було важко передбачити результати своєї роботи. Адже коли ти молодий, ти думаєш, що все знаєш. Зараз уже говорить досвід: я можу передбачити протікання тієї чи іншої хвороби, можу побачити, які можуть бути ускладнення і що цього пацієнта взагалі краще не оперувати, а лікувати консервативними методами. Тепер я кілька разів подумаю перед тим, як оперувати. Але з’явилася впевненість у тому, що ти робиш. Проте щоразу, коли переступаю поріг операційної, пережиття не зникає, але якщо з кожним пацієнтом помирати, то ти до 40 років не доживеш. Колись Максимлюк мені казав: «Володю, ти роби так, щоб, прийшовши додому, ти гарно виспався, щоб ти ні за що не переживав, бо все зробив якісно і у твого пацієнта не буде ускладнень. І все буде добре».

Сьогодні у Володимира Лісовського підросла добра зміна. Старша дочка закінчила медуніверситет і працює лікарем – стоматологом. Молодша ж планує бути хірургом, поки закінчила 4 курс медуніверситету. Чоловік упевнений, що хірургія не для жінок, але переконувати її змінити думку не буде, і той багаж знань, що він здобував 30 років, передасть їй.

• Зі святом медичного працівника вітаю увесь свій колектив. Бажаю, щоб ви, допомагаючи людям, не забували про своє здоров’я, щоб ваша робота завжди була добре оплачуваною. Щастя, успіхів, спокою у душі вам. Бажаю усім медикам гордо носити білі халати і щоб у державі були лише позитивні зміни.

Руслана Стасишин, “Хата”