Дітей “бандерівців” везли у двадцятиградусний мороз у неопалюваних товарняках

Весна 1944 року. Московсько-комуністичні окупанти на Західній Україні починають проводити одну з багатьох акцій з винищення українського народу — масове вивезення українського населення на Сибів, на каторжні роботи в Донбас, Урал, Казахстан. Масові депортації наших людей найширше проводилися в тих районах, де активно розгорталася визвольна антибільшовицька боротьба українського народу.. Вороги думали, що вирвавши із рідного середовища і кинувши українців на чужі землі, на великих снігах Сибіру і в темні підземелля рудників та шахт, зламають волелюбний дух і патріотизм.
Страшна правда про події тих часів збереглася у документах в архівах СБУ України. Сьогодні значна їх частина розсекречена. Кілька таких свідчень геноциду проти українського народу, які стосуються Збаразького краю подається для уваги читачів.
СВІДЧАТЬ ДОКУМЕНТИ
5 апреля 1944 г. Совершенно секретно. Зам. Наркома внутренних дел СССР, комиссар государственной безопасности 3- го ранга Серов.
Инструкция
О порядке ссылки членов семей оуновцев и активних повстанцев в отдельные районы СССР.
На основании распоряжения Народного Комиссара внутренних дел СССР Генерального Комиссара Государственной безопасности тов. Берия от 31 марта 1944 года №7129, устанавливается следующий порядок ссылки в отдельные районы Союза членов семей оуновцев и активных повстанцев.
Ссылке подлежат все совершеннолетние члены семей оуновцев и активных повстанцев, как арестованных, так и убитых при столкновении, а их имущество подлежит конфискации в соответствии с приказом НКВД СССР №001552 от декабря 1940 года. Несовершеннолетние члены семей следуют вместе со своим родными. Имущество ссыльных подлежит конфискации.
Начальник 1-го спецотдела НКВД СССР полковник государственной безопасности Смирнов.
У цей час Збаразька района газета “Червона Зірка” №2 від 25 листопада 1944 року публікує статтю під назвою “Всі сили на розгром ворога”. У ній писалося: “До 10-го листопада здати додатково до фонду Червоної Армії 1500 тонн. Провести відповідну роботу доручено Збаразькому райкому КП(б), який на той час очолював Ф.Н.Куценко. Секретарем виконкому був С.П.Коваленко.
Комуністична партія району знайшла спосіб виконати поставлене завдання – вихід побачили у вище вказаній постанові про виселення українців: “а їх імущество подлежіт конфіскації”. Тобто виселяй людей з рідної домівки і забий все: зерно, худобу, будинки, інвентар та в Сибір — там місця вистачить для всіх. За сумлінне виконання плану у Збаразькому районі Ф.Н.Куценко та С.П.Коваленко нагороджені орденом Вітчизняної війни першого ступеня. Про також писала газета “Червона Зірка” у №1 від 6 березня 1945 року.
Виселення людей та конфіскація майна розпочалася в середині листопада 1944 року. Тернопільський обком Комуністичної партії (б) розробив конкретні заходи з виселення з області більше семи тисяч людей. Все це було під грифом «СОВЕРШЕНО СЕКРЕТНО». Весь план роботи та доповідна записка посилалась в Києв кату українського народу Л.Кагановичу. Також відповідні заходи були розроблені у Вишнівецькому та Збаразькому районах. На місцях були оформлені особові справи сімей українських націоналістів на виселення, розхроблений детальний план операції з виселенням кожної сім’ї: скільки потрібно людей та засобів для вивозу майна.
За тиждень до початку проведення операції 20 листопада 1944 року о 18 годині оночасно в Збаразькому та Вишнівецькому районах були проведені наради за участю секретарів райкомів партій і начальників силових структур районів. На них оприлюднили такі данні: в Збаразькому районі у проведенні операції повинно брати участь 38 членів компартії та її кандидатів, 140 безпартійних активістів, 144 кінних возів. У Збаразькому районі до цієї операції залучено 322 особи, не рахуючи працівників місцевого НКВД та депутатів сільських рад. Ці люди починаючи з 26 листопада 1944 року, прибували в кожне село о 3-5 годині ранку. Для виселення сім’ї було достатньо довідки сільської ради про приналежність того чи іншого члена родини до ОУН чи УПА або допомогу повстанцям. Такі документи до 1 січня 1945 року були оформлені на 86 сімей Збаразького району та 62 родини з Вишнівецького району. Людей почали звозити у непристосовані складські приміщення та в конюшні старої пошти Збаража. Сюди потрапляли люди не тільки із нашого райну, а й із Лановецького, Кременецького, Почаївського та Дедеркальського. Виселення плданувалось на початок січня 1945 року.
Сім’ї з малими дітьми були поселені у непристосованих та неопалюваних приміщеннях. Батьків часто викликали на допити в НКВС, і діти залишались на декілька днів сами, без їжі і тепла. Вони померали беззахистні від голоду і холоду. Місцевим їжу в ночі підносили родичі, а ті що прибули з інших районів, жили в проголодь. Матері кричали, просили для дітей теплого молока, але у відповідь чули глумливі сдова охорони.
6 січня 1945 року до Збаразької станції прибуло вісім товарних вагонів для перевезення у Сибір 146 сімей ізнавколишніх районів.
СВІДЧАТЬ ДОКУМЕНТИ
«18 января 1945 года Совершено секретно
Киев НКВД Рясному
Телеграмма №2791 от 18.01.1945г.
Выселяемые Вами с Украини семьи оуновцев направляются в необорудованих для перевозок в зимних условиях вагонов, так в отправлених из Збаража эшелоне №545432 вагонине утеплени, окон у вагонах нет, печки отсуствуют. В результате среди переселенцев имеется большое каличество с простудными заболеваниями, имелось 8 случаев смерти детей.
Заместитель наркома внутрених дел СССР Чернишов»
За наказом заступника наркома внутрених дел СССР Чернишова, в одному вагоні заборонялося перевозити менше ніж 30-35 осіб. Але часто у товарний вагон заганяли 50-60 чоловік.
СВІДЧАТЬ ДОКУМЕНТИ
Маршрутный лист. Вагон №35 От 7 января1945 года. Станция отправления г.Збараж. Станция назначения Иркутская область. Специальный контингент, бандеровцы. Возростной состав: престарелые 10 человек, взрослые 43 чел., дети моложе семи лет — 18 человек. Норма питания на 1чел/сутки 800 грам хлеба, 40 грамов маргарина,1 селедка. 2 ведра воды на вагон, 1 свеча на вагон. Жалобы конвоя. Спецконтенгент стучал в дверь вагона, просил молока для детей, требовали врача к детям, брасали письма через решетки, пели бандеровскую пестю «Заповить». Жалобы спецконтингента: требовали сменить дырявую парашу, у вагонах очень холодно.
Вагон сдал ст. л-т НКВД И.Дмитрук. Вагон принял ст. л-т М.Москальцов
Зверніть увагу: діти старші 7 років, важались дорослими, назва “бандерівці” – то синонім “українці”, вода на людину видавалась по 300 г на добу (при нормальному споживанні 2 літри).
7 січня 1945 рік. Різдво. На збаразькій станції плачуть діти. Їх тут більше пятидесяти разом з батьками. На санях червоні активісти підвозять людей. Вони з тяжким сумом прощаються з рідними, усвідомлюючи, що попереду каторга. Надворі мороз до двадцяти градусів, а їх вантажать у товарняки, як худобу на убій. У деяких вагонах охоронці дозволяли занести солому щоб було тепліше.
На станції присутні перший секретар КП(б)У Ф.М.Куценко, завідуючий відділом пропоганди і агітації Ю.Донців, голова районного виконавчого комітету С.П.Коваленко, секретар районного виконавчого комітету Деремешко, секретар райкому комсомолу Котляр. Це поважні люди району, які з великою честю виконували партійне завдання — виселення рідних земляків і їх маленьких діток за межі України в холодну Сибір. Туди, вагонами — товарняками, без тепла і їжі в холод і голод, на вірну смерть дітей. Чи усвіджомлювали 7-го січня 1945 року ті, хто виконував ретельно ці укази. Чи відчували вони біль матерів і дітей, які мусили вирушати на північ Росії. Ні! Вони вже тоді не бачили сліз та добре розуміли, що протягом місяця половина дітей не доїде до місця виселення.
В холодні вагони вантажили малих дітей. Два хлопчики, віком шість і девять років прощалися зсвоїми хресними, і ті попросили їх заколядувати на прощання. С
початку діти тихо та невпевнено почали колядувати, а портім все голосніше і голосніше. Стало тихи, тихо, тільки дзвінкий голос маленких братиків лунав навкруги і викликав у всіх сльзи. Та не стерпів завідуючий відділом пропоганди та агітації КП(б)У Ю.Донців. Він з криком підбіг до мами діток наказав припинити це “релігійно-бандерівське свавілля”. Перелякані діти почали плакити. Вони не знали, куди їдуть і чого їм не можна співати. Ще не освідомлювали, що їдуть на холод і голод в Сибір. Бо тато загинув за Україну в бою з енкаведистами.

ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ