Іоан Максимович – святий українець, просвітитель Росії, мощі якого почивають у Тернополі

«Был тих, скромен, благорассудлив,
о бедных сострадателен, милостив».
(Літописець про святого)

Історія Української Церкви не менш трагічна за історію нашої багатостраждальної України. Багато століть окупанти та поневолювачі нашого народу забороняли говорити правду, перекручували та спотворювали наше минуле на свій лад. Цілеспрямовано знищувалася українська мова, традиції, а спалення книг українською мовою й досі залишається одним із улюблених захоплень росіян. Здається, що на якомусь тваринному рівні вони відчувають страх перед правдою, святістю та чистотою, а тому борються з нею на всіх фронтах – від духовного, до освітнього, від культурного до фронтів Донбасу та Криму. Чимало видатних українців були «оголошено» росіянами, а їх великі досягнення з якогось часу почали вважатися національною гордістю російського народу. Годі вже говорити про церковних діячів, які своєю святістю прославили не лише конкретний край і державу, але стали славою Вселенської Церкви на всі віки. Сьогодні ми хоча б коротко згадаємо про людину, великого українця та патріота, який став новим апостолом для Сибірського краю, і своєю молитвою та проповіддю просвіщав дику Росію. Свого часу святитель гаряче опікувався місіонерською діяльністю серед остяків, вогулічей та інших сибірських народів. За свідченням етнографа Г. І. Новицького, митрополит Іоан зміг навернути в православ’я одного з «князьків кошітських юрт», колишнього мусульманина, а також охрестив понад 300 його одноплемінників.

Мова йтиме про святителя Іоана (Максимовича), на весь світ відомого подвижника Іоана Тобольського. Народився майбутній святий у Ніжині, Чернігівської губернії в грудні 1651 року, в родині Максима і Єфросинії Васильківських. Батько святителя походив з української православної шляхти, уродженець м. Умані (тепер Черкаської області), був доволі заможною людиною. Іван був найстаршим серед семи синів і отримав прізвище від імені батька – Максимович. Заможні батьки щедро жертвували кошти на будівництво та оздоблення святих храмів. Родина Васильківських-Максимовичів належала до найближчого оточення гетьмана Івана Мазепи, який, до слова, чимало допомагав ввіреним Іоану Максимовичу церквам, монастирям і навчальним закладам.

Історики припускають, що першу освіту він отримав ще вдома, згодом навчався в парафіяльній школі Ніжина. Далі – Києво-Могилянський колегіум. До речі, навчався він в одному класі зі своїм ровесником – Данилом Тупталом з м. Макарова, майбутнім великим святителем Димитрієм Ростовським. У сімнадцятирічному віці Івана залишають там викладати латину. У віці 25 років Іоан Максимович приймає чернечий постриг із рук архімандрита Києво-Печерської лаври Інокентія Гізеля, на честь святого Іоана Златоустого. Згодом архієп.Лазар (Баранович) руко покладає молодого ченця спочатку на ієродиякона, згодом – ієромонаха. Вже незадовго отець Іоан призначається офіційним проповідником Лаври. Майбутній святий присвячує багато часу вивченню Святого Писання та творінням святих Отців, читає та студіює, як древню, так і нову літературу. Сучасники помічають неабиякий дар священика та ченця до проповідництва.

Святитель Іоан Тобольський

1685 року Іоана призначили ігуменом Свенського Успенського монастиря, недалеко від Брянська. Цей монастир був заснований Чернігівським князем Романом Михайловичем ще у 1288 році. З приходом ігумена Іоана Свенському монастир повернув собі підпорядкування Києво-Печерській лаврі, з того часу називаючись Новопечерським. Чимало монахів були невдоволені діями нового ігумена, який вислав з монастиря священиків і дияконів московських, а набрав своїх, або, як зазначалося в скаргах «чужеземцев зарубежных польської, і черкаської (української) породи». Звинувачували ігумена також у тому, що він господарює на власний розсуд, навіть ризи московські перешив на свої короткі київські. Та, зважаючи на те, що ігуменство Іоана Максимовича продовжувалося 10 років, можна зробити висновок, що скаржники не мали ніякого успіху, а монастир, звичайно ж, набрав українського характеру. Заміна чернечого складу пояснювалася ще й низьким освітнім рівнем московського духівництва і чернецтва того часу.

Згодом, за клопотанням святителя Феодосія Чернігівського, ігумена Іоана повертають до України, де він стає намісником Єлецького Успенського монастиря, 1696 року підноситься до сану архімандрита. 5 лютого 1696 року помер архієпископ Чернігівський Феодосій. За поданням гетьмана Мазепи Московський патріарх Андріан 10 січня 1697 року висвятив Іоана Максимовича на єпископа Чернігівського. У 45 років Владика Іоан став двадцять сьомим ієрархом м. Чернігова. Управління Чернігівським Єлецьким монастирем також було передано в надійні руки – майбутньому святителю Димитрію Ростовському. За 14 років керування Чернігівською єпархією святитель значно зміцнив та розширив її.

1700 hjre єпископ Іоан заснував у Чернігові уніальний навчальний заклад – Колегіум (себто, слов’яно-латинська школа для навчання не тільки дітей духовенства, але й мирян – козаків, дворян, міщан), на зразок Києво-Могилянської академії. При Колегіумі була відкрита типографія, а бібліотека нараховувала понад тисячу томів книг і рукописів.

Згодом Чернігівський владика, вже архієпископ, вступає в конфлікт із фаворитом царя князем Олександром Мєньшиковим. Мєньшиков намагається всіляко керувати єпископом, і побудувавши храм сам призначає дату освячення. Іоан того дня на службу до князя не з’явився, а освятив храм в день, який вважав за потрібне. Князь не стерпів такої публічної зневаги, та звертається до царя з проханням перевести Максимовича на іншу кафедру. Так через наклеп Петро І призначив для святого Російський Сибір. І хоча формально це було підвищенням по службі, (владику тоді ж поставляють в сан митрополита), у дійсності всі розуміли – це заслання…

Служіння Владики на Тобольській кафедрі прославило його на довгі віки. Окрім налагодження церковного, богослужбового життя, Іоан маючи досвід чернігівського книгодрукування відкриває друкарню і в Росії, друкує нові книги,християнізовує, навчає дикі, язичницькі племена не тільки вірі, але й грамоті..

Після відправи Божественної літургії 09 липня 1715 року митрополит, за звичаєм, запросив до свого дому гостей: священиків, бідних та жебраків і подорожніх, що були під храмом. Сам прислуговував їм на трапезі, а після обіду святитель попрощався з усіма та замкнувся в кімнаті, де любив молитися. Наступного дня його знайшла прислуга мертвим, що стояв на колінах перед улюбленою іконою Богородиці – копією Чернігівської-Ільїнської, яку привіз із собою з України 1711 року. Нині вона називається Тобольською чудотворною іконою Божої Матері та прославилася великим чудесами. Зараховано до лику святих Іоана Тобольського через 200 років після його мирного успіння – 1916 року.

Коротка історія житія святителя Іоана була б не повною, якби ми не згадали про чимало упорядкованих ним і виданих друкованих праць, які про подовжують проповідувати та навчати нас дотепер, навіть після смерті старця. Великий богослов, ритор і подвижник писав чимало творів у віршованій формі. А впорядкована ним книга «Ілотропіон» і до нашого часу користується неймовірною популярністю та любов’ю серед православних. Вона постійно перевидається, її читають, студіюють, передають із рук у руки та мають настільною книжкою багато віруючих. Це ще одна чудо, явлене святим. Його проповідь і через віки проповжує зцілювати людські душі та виправляти життя, наставляючи на вірну дорогу.

Ікона святого Іоана Тобольського з Житієм

Святитель Іоан Максимович Тобольський – слава нашого народу та великий святий української Церкви. Віруючі з великою любов’ю та теплотою звертаються до нього за молитовним заступництвом. Ми знаємо, що святитель Іоан – наш скорий заступник і богомолець перед престолом Всевишнього. І найкращим доказом цього є реальні дива, які відбуваються в житті віруючих людей. Той, хто з вірою приходить до Нього – завжди отримує відповідь і благословення, ніколи не залишаючись без нічого. У багатьох храмах, а також і в приватних оселях, віруючі зберігають ікони цього святого.

Нетлінні мощі святителя Іоана почивають нині в Покровському соборі Тобольського кремля. Однак, парафія кафедрального собору свв. рівноапостольних Костянтина та Єлени міста Тернополя з благоговінням зберігає частину мощей цього святого. Щотижня ковчег з мощами зі святого Престолу переносяться на середину храму для всезагального поклоніння.

У четвер увечері священнослужителі читають акафіст перед нетлінними останками цього святителя та чудотворця, а віруючі приступають до святині, приносячи святому свої біди, скорботи, радощі та щастя, відчуваючи його допомогу та молитовне заступництво перед Богом у своїх проханнях.

Запрошуємо й вас відвідати місце зведення нашого кафедрального собору, прикластись до святих мощей Іоана Тобольського, попросити доброї долі для себе, своїх родичів, дітей та батьків, друзів і ворогів. Мирного неба над головою та миру в наших серцях. Просімо в Бога Помісної Церкви та доброї долі для України. Святий отче наш Іоане Тобольський Чудотворче, моли Бога за нас грішних!

Прот.Євген Заплетнюк,
ключар кафедрального собору свв. Костянтина та Єлени м.Тернополя