Книжка Дзвінки Торохтушко «Масік» — щемлива пісня-сповідь, що так до болю знайома тобі й мені, – Дмитро Яцишин

Існує такий особливий тип спонтанної сповіді, коли цілковито незнайомому слухачеві вилущуєш найсокровенніші моменти власної біографії.
В психології, напевно, є якась мудра латинська назва тому феномену. А в народі його йменують: “ефект купе”.
Якось мені довелося бути постороннім слухачем при такому таїнстві. В поїзді дві жінки з нелегкими долями неспішно оповідали одна одній свої історії. Мабуть забули про мене давно сплячого на горішній полиці спільного купе…
Зізнаюся — прокинувшись, я нічим не видав, що мимоволі став учасником їхньої бесіди, хоч того й вимагала елементарна етика.
Затамувавши подих, під мірний стукіт коліс і мерехтіння нічних ліхтарів, я слухав дивовижні тихі сповідання двох незнайомих жінок, між якими зблиснула і натягнулася ниточка довір’я.
Серед мужчин також таке буває. Але чоловічі “сповіді”, все ж, відрізняються від істинно жіночих. Наші одкровення не менш відверті й оголені, але все-таки якісь вони більш… академічні чи що. А в жінок — це тужлива пісня. Пісня, що жебонить з душі, ллється і лягає в унісон на іншу душу.
Книжка Дзвінки Торохтушко «Масік» — то саме така щемлива пісня-сповідь, що так до болю знайома тобі й мені. Місцями вона неймовірна, а десь і відверто-шокуюча. Але це є правдива сучасна історія однієї особи, жінки-високопосадовця, котра стоїть перед останньою межею свого недовгого життєвого шляху.

Цю гірку повість неможливо читати із підходом бульварного вуайєриста. Текст хльосткими ляпасами збиває пересічні шаблони, врешті схиляючи до роздумів про буття…

Дмитро Яцишин