“Люди думають, що піти в Зарваницю просто” – отець Орест Павлівський

Отець Орест Павліський, голова Комісії у справах молоді Тернопільсько-Зборівської архиєпархії про організацію Всеукраїнської та молодіжної прощі до Зарваниці сайту Дивенсвіт.

– Які Ви бачите результати об’єднання Всеукраїнської та молодіжної прощі до Зарваниці та які основні завдання стоять перед Комісією у справах молоді Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії як організатором?

– У 2011 році владика Василь Семенюк об’єднав дві прощі. У цьому є свої плюси і мінуси. Плюси на боці молоді – мабуть близько 80 відсотків прочан – це молоді люди. Мені важко говорити про кількість цифрами, однак є такі особи, які приводять з собою двох друзів, хтось не іде або долучається іншим чином.

Завдання нашої Комісії – організація пішої ходи, денної і концертної програми. Цього року в рамках творення Єдиного молодіжного простору УГКЦ ми дуже великий акцент поставили на організацію молодіжної програми – запропонували нічний молодіжний концерт, який, зібрав рекордну кількість молоді. На нашій Комісії лежить дуже великий обсяг роботи. Зокрема: забезпечення транспортом – технічним та службовим, що супроводжує паломників, нічлігом та харчуванням, співпраця з міською та обласною владою, підготовка молоді-волонтерів. Це все дуже непросто, але Господь Бог благословляє і ми вже багато років поспіль проводимо цю прощу. Дякувати Богу, все вдається.

Найважчим є те, що люди не завжди нас слухають, коли просимо їх підготуватися до прощі. Вони часто неготові, думають, що піти у Зарваницю – це просто. Насправді це суттєве фізичне виснаження, до якого вони виявляються неготовими. На щастя, маємо транспорт, який їх підвозить.

Кожного року напередодні прощі ми зустрічаємось із представниками мас-медіа, виступаємо під час ранкових передач на обласному та регіональному телебаченні – розказуємо, як готуватися, що брати з собою. Однак люди часом є дуже самопевними, не дослухаються, а потім маємо проблеми – намагаємося це все полагодити.

– Чи завжди вдається досягнути поставленої мети в організаційних питаннях?

– Постійно повторюється та сама проблема – просимо, щоб люди організовано ішли однією великою прощею, але дуже часто вони ходять по двоє, по-п’ятеро, вночі і вдень. Це нас розпорошує. Я бачу у цьому дуже велику проблему. Ми організовуємо транспорт, міліцію, швидку медичну допомогу – все для того, щоб іти разом. Зрештою це можна пояснити – кожен є особливим, має власний підхід, самостійно творить своє життя… Однак мені боляче. Я б хотів, щоб усі йшли разом великою ходою, щоб це було гарною презентацією і Церкви, і нашого самобутнього українського характеру.

– Які масштабні заходи для молоді плануються у Тернопільсько-Зборівській Архиєпархії?

– Чогось грандіозного не плануємо. Розпочалися прощі, які триватимуть майже до жовтня. Важливо, щоб вони були нашими, щоб ми відчували у них потребу… Зараз разом з о. Ростиславом Пендюком, головою Комісії у справах молоді УГКЦ розробляємо стратегію праці в Єдиному молодіжному просторі УГКЦ, в якому відбувалася і цьогорічна проща. Нам би зараз дуже хотілось донести до всіх молодих людей і вищого духовенства, що крім територіального (Львів, Тернопіль, Івано-Франківськ) в Церкві не може бути іншого поділу. Тобто якщо тут є молодь з Тернополя, то мусить бути і зі Львова, з Києва. Якщо певна акція проходить у нас в Тернополі, то вона відбувається для всіх. Так само, якщо щось відбувається у Львові чи Івано-Франківську – це теж і моя акція. Чомусь це мене болить.

– Що для Вас приносить проща до Зарваниці?

– Відповім з двох позицій. По-перше, я просто людина, прочанин, який завдяки прощам переконався, що без Бога нічого нема. Я боюся жити без цієї прощі. Якщо я пішов на прощу – знаю, що виконав особливу місію свого життя. У мене є сім’я, маленькі діти і я розумію, що без жертви нічого не може бути. Нехай це маленька жертва – два дні дороги, але для мене як християнина вона дуже важлива.

По-друге, як організатор, вважаю, це для мене це велика честь. Існує багато ланок, які не завжди від мене залежать, часто дуже важко щось змінити, але за це все я відповідальний перед Богом і перед людьми, перед батьками тих дітей, молоді, які йдуть з нами. Це дуже відповідальна робота, але чому ні – Бог це благословить. Допоки зможу – буду йти.