«Не цинамоновий» політклуб – що це було?

Чому «не цинамоновий»? Пояснювати довго, але наш політклуб  має бути таким оригінальним, як «цинамоновий хрущ на вежі». Тільки своя еліта, тільки власні  і зрозумілі їх власникам ідеї і жодної політики – сама філософія.

Причому філософія суперкласна і особливо – станіславівська. Політики тепер далекі від живих людей і від народної філософії. Не час, бо тихцем підкрадається  пора електоральних жнив, а збирати громадянські голоси стає все важче і важче… Про тих малих провінційних політиканів, які із своїми смішними грошима пхаються в політику мова не йде. Сутужно стало великим політичним рибам, бо народ збридився і геть випльовує  їхні соціальні приманки і не ведеться  навіть падкий на патріотичну наживку західняк. Отож заходиться київська політична тусня  дражнити-виманювати  провінційний політ-актив, щоби дізнатися, чим він дихає і як його ще можна звабити. Починають їздити Україною хитрі політпроекти «і користі ради, і волею пославшої їх партії ». Хочуть  допомагати місцевій еліті бавитися політики модератори різних мандрівних «політклубів», але то про людське око.

Передовсім кортить столичним політтехнологам практично безкоштовно вивідати чим насправді потаємно тішиться і живе політична еліта на місцях, в глибинці, куди ніколи не заїжджають своїми великими машинами вішальники бігбордів і роздавальники тепер дорогої гречки. Можна б піти до Шустера, покрасуватись, але телевізор –він і Гаврилові телевізор. Телевізором не всіх обамбуриш. Пора політикам іти в народ, але як можна, коли не знаєш, чим дихає аборигенна еліта, особливо еліта Заходу?

Львів вже себе показав, але Івано-Франківськ затаївся і  розкрити себе не дасть.  Напевно так розмірковував собі кожен третій учасник виїзного засідання Політклубу Віталія Портникова, що доволі камерно відбувся в тісній місцевій кав’ярні. Модератора уважно слухали, але вдавались в таку філософію, що водила хоровод далеко навколо політики, безнадійно «зіскакуючи» з оголошеної теми дискусії: “Чи може сучасна політична еліта Західної України впливати на формування громадянського суспільства?”

А що можна було сказати? Чесно сказати все як є не захотів навіть Тарас Прохасько. Навіщо? Він демонстрував незворушну байдужужість і лиш раз  видав  чорний гумор про те, що галичанам варто стати українськими басками. Всі, окрім одного «правильного оратора» гумор зрозуміли, але сміятись і позіхати  ніхто не смів. Незручно перед столичними гостями. Все говорене так нагадувало політкоректно-заплутану філософію, якусь нудну гру в правильну політику чи то політиків, чи то в презентацію еліти народові, що столичні вивідачі напевно поїхали ні з чим. Так мало бути.

Медіа довго щось писало про цю подію в Івано-Франківську, а «Фіртка» «скрипнула» аж двічі. Місцевий політолог Ігор Дебенко спромігся на статтю в «Українській правді», а «Галицький кореспондент» просто переповів сказане головними ораторами за винятком слів Прохаська про українських басків і  не згадав про дошкульний спіч молодого Петра Шкутяка стосовно «Свободи».

Кидалось у вічі, що на той Політклуб не запросили багатьох із  визнаної еліти Прикарпаття, але то не біда. Еліта в Івано-Франківську є, вона всюдисуща і діє. Небавом в обласній «Просвіті» зібрались представники зверх 30 громадських та релігійних організацій Прикарпаття, щоб  якось посприяти приходу до влади людей, «готових і спроможних діяти відповідно до інтересів суспільства, а не з власної користі або групової чи кланової вигоди». На жаль, таких чесних політиків і щоб мали досить грошей для політ-авторитету, все важче і важче знайти. Чесних і бідних політиків ця система ще не потребує, а інакшої системи нема.

Казали, що треба всім миром боротись проти корупції, але проблема напевно в іншому не таке громадянське суспільство. Просувати платформу політ-єднання  взявся голова ГО «Український шлях» Мирослав Давидів. Хтось з журналістів висловив недоречний скепсис, мовляв таку велику справу не вдасться посунути дальше Микитинців, не то в кожне бідне село. Важка, майже нереальна місія, але працювати треба, принаймні у лідерів нового політ-руху є надія опинитись в якомусь списку чи зірвати приз мажоритарки. Головне – все це однозначно працюватиме на мету сучасної еліти – «формування громадянського суспільства».

Одним словом, стовідсоткової еліти в нас ще трохи є, але вона переважно не в партіях, не має грошей і не любить столичних модераторів, бо сама собі – знервований модератор. На політику вона точно не вплине, бо політика зараз при великих грошах і не така. От якби наша еліта була при великих грошах та ще й в політиці, як дехто з наших просвітителів за Австрії, то вона точно впливала б!

Єдине, що традиційно може робити еліта без всіляких політклубів – це повільно, але неухильно впливати на формування громадянського суспільства. Але ця тема на політклубах оголошується лише для затравки. Головне – влада і гроші, гроші і влада, а також гарні розмови під кожні вибори про права кожного з нас.

Хіба може справжня еліта вірити модераторам типу Портникова, який сьогодні говорить про Галичину як про надію України, а завтра пише статтю «Это не кризис. Это крах» , де в десятьох пунктах  вбиває будь-яку надію на українську перспективу?

Володимир Ференц , Острів