Серед найрозвиненiших держав свiту – жодної православної країни

Чи є щось спiльне мiж церквою, куди ми ходимо, i кiлькiстю грошей, якi ми заробляємо?

… Днями знайомий науковець у розмовi видав несподiвано провокацiйну думку: “А взагалi, українцi приреченi бути другосортними. Зрештою, як i росiяни, i бiлоруси. I навiть як болгари чи македонцi”.
Ми здивувалися. Науковець ж обгрунтував свiй погляд тим, що країни, якi входять у так званий пояс православ’я, впродовж усiєї iсторiї були територiями застою, безправ’я людей i корупцiї.

— Ну подивiться на болгар, — не вгавав вiн. — Уже начебто i в Євросоюз їх взяли, i все одно навiть європейськi чиновники не здатнi прибрати до рук болгарських бюрократiв. Чи та ж Грецiя. Чому там економiчна криза вiдчувається так гостро? Причина та ж — вiра накладає специфiчний вiдбиток на спосiб господарювання.
Скажемо щиро, такi парадоксальнi висновки нас вразили. Так, звiсно, ми знали, що релiгiї, якi сповiдують громадяни рiзних країн свiту, формують рiзнi свiтогляди. Але завжди здавалось, що доволi важко судити про те, який iз них “правильний”, а який — “неправильний”. I, зрештою, як можна перевiрити, яка релiгiя бiльше сприяє успiху країни?
Ми подiлилися своїми роздумами з колегами в редакцiї. Отак i зродилася
iдея: а зiставмо карту панiвних релiгiй у рiзних країнах з рiвнем достатку народiв. Як показних достатку вiзьмемо, до прикладу, показник валового внутрiшнього продукту на душу населення за 2010 рiк.
I результати, правду кажучи, виявилися доволi цiкавими. З’ясувалося, що найзаможнiшi у свiтi — протестантськi нацiї. А це держави Скандинавiїї, частина ЄС, зокрема Нiмеччина та Швейцарiя, Австралiя, Канада, США й Великобританiя — живуть i, як то кажуть, горя не знають: у минулому, 2010 роцi на душу населення цих країн припадало вiд 30 тисяч до 80 тисяч доларiв ВВП. Жодна протестантська країна (крiм Пiвденно-Африканської Республiки — 7101 долар ВВП на душу населення) не має у рейтингу МВФ (182 країни) показник нижчий за середнiй по планетi. Цiкаво, що цей середнiй показник ВВП на душу населення становить нинi 8,985 тисячi доларiв на людину i теоретично країна з таким рiвнем мала б розмiститися у списку МВФ десь мiж католицько-протестантською Мексикою i католицькою Аргентиною.
На другому мiсцi у цьому умовному свiтовому рейтингу — католики. Це Iрландiя iз 45,6 тисячi доларiв ВВП на громадянина, Австрiя, що має 43,7 тисячi доларiв ВВП на особу, Бельгiя — 42,5 тисячi, Францiя — 40,5 тисячi доларiв ВВП на душу населення.
А найбiднiшi у християнському свiтi — православнi країни. Пiвнiчний
православний берег Дунаю з такими країнами, як Румунiя (67 мiсце, $7,390 тисячi) i Республiка Молдова (129 мiсце, $1,503 тисячi), а також Росiя (54 мiсце, $10,714 тисячi), Бiлорусь (79 мiсце, $5,607 тисячi), Україна (108 мiсце, $3,002 тисячi), Грузiя (120 мiсце, $2,559 тисячi) i Вiрменiя (118 мiсце, $2,676 тисячi) — мають не найкращi перспективи економiчного процвiтання та полiпшення добробуту.
На православних Балканах справи кращi, однак все одно не такi блискучi, як у сусiднiх країнах, протестантських i католицьких: Сербiя (82, $5,262 тисячi), Болгарiя (76 мiсце, $5,955 тисячi), Боснiя i Герцеговина (98 мiсце, $4,157 тисячi), Чорногорiя (75 мiсце, $6,204 тисячi), Македонiя (88 мiсце, $4,634 тисячi).
У той же час сусiдня з православною Боснiєю i Герцеговиною католицька Хорватiя посiдає 44 сходинку з втричi бiльшим ВВП на особу, що становить 13,5 тисячi доларiв. Найбагатша ж серед православних країн — Грецiя — 27,264 тисячi доларiв ВВП на кожного громадянина, але ця країна нинi — на межi дефолту, великий клопiт Євросоюзу.

Країна	ВВП на душу населення, тис. дол. США (МВФ, 2010 р.)	Найбільш поширене віросповідання (% населення)
Люксембург	104,390	католики – 97%
Норвегія	84,543	протестанти – 97%
Катар	74,422	мусульмани – 77,5 %
Швейцарія	67,074	католики – 48%, протестанти – 44%
Данія	55,113	протестанти – 81,5 %
Австралія	54,869	протестанти – 45%, католики – 27 %
Швеція	47,667	протестанти – 90%
ОАЕ	47,406	мусульмани – 96%
США	47,132	протестанти – 52%, католики – 24%
Нідерланди	46,418	атеїсти – 42,7%, католики – 26,6%, протестанти – 16,8 %
Канада	45,888	католики – 54,2% , протестанти – 42%
Ірландія	45,642	католики – 92,6%
Австрія	43,723	католики – 78%, протестанти – 5%
Фінляндія	43,134	протестанти – 84,2%
Сингапур	42,653	буддисти – 42,5%, мусульмани – 14,9%, атеїсти – 14,8%
Бельгія	42,596	католики – 76%
Японія	42,325	буддисти і синтоїсти – 87%
Франція	40,591	католики – 76%, мусульмани – 5%, протестанти – 2%
Німеччина	40,512	протестанти – 32%, католики – 31,7%
Ісландія	39,563	протестанти – 95%
Великобританія	36,298	протестанти – 47%, католики – 16%

Невже i справдi iснує настiльки чiткий зв’язок мiж вiрою i добробутом, мiж панiвною в країнi релiгiєю i рiвнем життя народу? А може, це звичайне спрощення складнiших взаємозалежностей?
Проаналiзувати цю проблему “Експрес” запросив науковцiв — директора Iнституту фiлософiї iм. Г. Сковороди НАН України Мирослава Поповича, заступника директора з наукової роботи Iнституту полiтичних i етнонацiональних дослiджень НАНУ iм. Кураса Олександра Майбороду та президента Української асоцiацiї релiгiєзнавцiв Анатолiя Колодного.
— У чому секрет економiчної успiшностi протестантських країн?
М. Попович: — Свого часу нiмецький соцiолог Макс Вебер навiть розробив теорiю “протестантської успiшностi”. Вiн вважав, що перехiд до кальвiнiстської чи лютеранської конфесiї зумовлював i подальший перехiд до нової християнської етики. Так само iсторики доводили, що протестантизм був найбiльш адекватною формою для iдеологiї iндивiдуалiзму, яка своєю чергою вiдчиняла дверi для суспiльного
накопичення, а згодом i добробуту.
О. Майборода: —  Є концепцiя, згiдно з якою протестантська етика була фундаментом капiталiзму, i це забезпечило розвиток захiдного свiту, його домiнування на планетi у кiлька останнiх столiть. У протестантизмi закладено певнi елементи, якi стимулюють роботу людини. Це ощадливiсть, це пiдпорядкування всього життя працi, це постiйне прагнення успiху i так далi.
— Невже усi цi принципи працюють так буквально?
М. Попович: — Уважати цю теорiю абсолютною не варто. Адже маємо приклад Францiї. Тамтешнi протестанти здебiльшого переселилися до Швейцарiї та Нiмеччини. У самiй Францiї їх залишилося небагато. Однак за сприятливих умов ця країна досягла досить високого рiвня добробуту i без них. Зрештою, i головна нинiшня економiчна потуга Європи — Нiмеччина — вже давно не переважно протестантська країна, якою її багато хто вважає за iнерцiєю. Нинi майже двi третини християнського населення приблизно
порiвно розподiленi мiж протестантськими конфесiями i католицькою, а
трохи менше як третина (переважно на землях екс-комунiстичної Схiдної
Нiмеччини) — не визнає нiякої релiгiї.
О. Майборода:  — Утiм, в iсторiї чiтко визначеної залежностi мiж вiросповiданням i добробутом країни не простежується. Колись православна Вiзантiя значно випереджала iншi свiти рiвнем розвитку. Нинi серед мусульманських країн є дуже заможнi, якi живуть за рахунок експорту природних ресурсiв, а є дуже бiднi. Подивiться, як вирвалася уперед синтуїстська Японiя, як динамiчно розвивається мусульманський Iран!
— Якi ключовi дiї, що вiдбулися у протестантських країна, забезпечили їх
стрiмкiший розвиток у порiвняннi з iншими?
А. Колодний: — Протестанти першими дали можливiсть людям читати i
розумiти Бiблiю, жити за її цiнностями, переклавши Святе Письмо
нацiональними мовами рiзних країн. Крiм того, протестанти вважають, що Бог — у кожнiй людинi. Людська душа, на їхнє переконання, — це вияв Бога, а тому не потрiбно такої величезної кiлькостi обрядiв, “iдолопоклонства”, як вони це називають, яке є у православних. Вони закликають пiзнати Бога в собi.
До речi, до цього закликав й український мислитель Григорiй Сковорода. Вiн говорив, що має бути “богомислiє, а не рукомаханiє”. Це дуже важливо, бо спонукає кожну людину до правильних дiй на життєвому шляху, спонукає молитися будь-де, а не лише у храмi в недiлю. Людина таким чином  нiколи не залишається сама, бо знає, що Бог завжди i всюди з нею i не покине її напризволяще. Це дає бiльше впевненостi у собi, сприяє прояву особистiсної iнiцiативи, активної життєвої позицiї, а з другого боку — посилює вiдчуття iндивiдуальної вiдповiдальностi за кожен поганий вчинок.
М. Попович: — Промислова революцiя найстрiмкiше прогресувала у протестантських країнах. Релiгiя створювала нову господарську етику, яка
вважала за почесну будь-яку працю, виконувану людиною, зокрема i працю фiнансиста. Без цього не можна було створювати новi цiнностi. Звичайно, промислова революцiя мала свої коренi в технiцi, але можливою вона була лише за умови вiдкриття дороги приватному капiталу.
А. Колодний: — Протестантськi регiони, як-от Скандинавiя, Нiмеччина, справдi досягли бiльшого успiху у своєму науково-технiчному поступi, анiж православнi. Натомiсть православ’я i дотепер зберiгає певнi середньовiчнi традицiї у ставленнi до науки, до прогресу, зрештою, до людської особистостi. Ще на початку ХХ столiття навiть метро не хотiли будувати в Москвi, бо, мовляв, хто знає, що там, пiд землею. Ненароком залiзуть у пекло, повипускають дiдькiв…
I тому, мабуть, не можемо нинi назвати жодної православної країни, яка
б входила до списку найрозвиненiших держав свiту. Вiзьмiть, до прикладу, ту ж Румунiю, Болгарiю, Сербiю чи Грузiю, чи нас… Це країни, що в соцiальному, економiчному аспектах значно вiдстають вiд сусiдiв з домiнуванням iнших конфесiй.
— А який вплив мали рiзнi християнськi течiї на розвиток демократiї,
прав i свобод людини?
О. Майборода: — Усi релiгiї утверджують iдеали гуманiзму, справедливостi, боротьби проти зла… Немає таких релiгiй, якi б сповiдували антигуманнi цiнностi. Iнше питання, що в деяких частинах
свiту Церква може пiдпорядкувати себе державi. На жаль, дається взнаки вiзантiйська традицiя, яка збереглася у православних країнах. Вона не обмежує демократiю, але й не стимулює громадянської активностi. Це хиба росiйського православ’я. Адже росiйська Церква й нинi демонструє, що перебуває на службi держави i тим самим ставить пiд сумнiв себе як самостiйний iнститут. Така роль Церкви обмежує розвиток демократiї.
— Чи ж зможе Україна, яка здебiльшого сповiдує православ’я, розiрвати це, сказати б, зачароване коло?
М. Попович: — Щодо України, то проблема не так у православ’ї, як у тому вiзантiйському державному ладi, який вона успадкувала вiд Росiйської iмперiї.
А. Колодний: — У нас люди виходять з церкви i вважають, що можуть жити, як хочуть, можуть бути негiдними, красти у своєї держави. Важливо лише вчасно покаятися на сповiдi й дати пожертву на церкву. Ось це треба змiнювати.
О. Майборода: — Я вiдмовляюся вiрити, що православ’я обмежує людину в її дiяльностi та розвитку продуктивних сил. Просто iсторично так склалося, що православ’я утвердилося в тих країнах, якi тривалий час
експлуатували свої природнi ресурси та орiєнтувалися на сiльське господарство. Маю на увазi країни Балкан, Схiдної та Центральної Європи. Нам треба подолати спадщину традицiйного суспiльства i йти вперед, незалежно вiд того, яку вiру сповiдуємо.

Олександра ТАМКОВА, Наталiя ВАСЮНЕЦЬ, Експрес