Сильні жінки на межі нервового зриву

Протягом тижня, охопленого моніторингом, провідну роль у ток-шоу відігравали владоможні жінки. На жаль, відзначилися вони переважно вдалим або брутальним застосуванням різноманітних комбінацій маніпулятивних прийомів.

Що може об’єднувати такі різні теми, як початок операції зі встановлення зони, вільної від польотів над Лівією, силами держав – членів НАТО, порушення кримінальної справи проти Леоніда Кучми у зв’язку з убивством Ґонґадзе, європейську інтеграцію України, проблеми взаємодії влади та опозиції?

На превеликий жаль, різні теми в різних ток-шоу (25 березня у «Шустер live», Перший національнийі 28 березня у «Свободі слова з Андрієм Куликовим», ICTV) закарбувалися в пам’яті не стільки високим рівнем фахових дискусій і поживою для роздумів, скільки скандальними заявами за межею здорового глузду і правди від Омара Арфуша та Інни Богословської.

Перший із персонажів не такий цікавий, оскільки його самопозиціювання в якості друга сім’ї президента Франції Саркозі та заяви про фінансування полковником Каддафі Помаранчевої революції було явно розрахованими на «ефект Пояркова» в студії Савіка Шустера. Зважаючи на тяжку життєву ситуацію, в якій перебував сам модератор-ведучий, не будемо підозрювати його в спробі позмагатися за скандальність із ток-шоу Євгенія Кисельова. Швидше за все, Омар Арфуш потрапив в ефір з допомогою свого брата – віце-президента НТКУ. В підсумку, враховуючи майже одностайний осуд позиції Арфуша і представниками опозиції (Анатолій Гриценко, Валентин Наливайченко), і влади (секретар РНБОУ Раїса Богатирьова), цей епатаж братам-ліванцям вилізе боком.

Зовсім інша справа – Богословська. Вона позиціювала себе в обох ток-шоу як представник партії влади – Партії регіонів – і намагалася з цієї позиції формувати ставлення глядачів до перебігу лівійської кризи, до справи Кучми та проблеми відносин влади і опозиції. При цьому головним інструментом впливу, як і раніше, були прийоми підміни понять, безпідставних тверджень, навішування ярликів та персональні образи опонентів. Закінчилося це повним фіаско і для неї, і для Партії регіонів. Та найбільше постраждав імідж самого Віктора Януковича.

Отже, почнімо з «Шустер live». На відміну від Раїси Богатирьової чи Леоніда Кожари, Інна Богословська почала на ходу імпровізувати і скеровувати дискусію в напрямі, як їй здавалося, програшному для опозиції.

Почала вона з дискредитації держав – членів НАТО і США, звинувативши їх в агресії проти Лівії, народ якої чудово жив при Каддафі. Про це вже писав Борис Бахтєєв. Анатолій Гриценко, експерт із близькосхідних питань Ігор Семиволос та Валентин Наливайченко швидко і за допомогою фактів нагадали їй, що операція проводиться з санкції Ради безпеки ООН, що в Лівії життя гірше, ніж в Україні, і що дії спрямовано проти Каддафі як тирана, а не проти народу.

Тоді Богословська за допомогою підміни понять та побудови фальшивого асоціативного ряду спробувала змінити акцент і звинуватити Захід у прагненні встановити панування над Лівією, як, мовляв, раніше це було зроблено в Сербії та Іраку. Проте її перебив із більш скандальною заявою Арфуш про фінансування Ющенка з боку Каддафі.

Після рекламної паузи Богословська поновила свої потуги, спрямовуючи атаку проти присутніх у студії представників опозиції. Вона звинувачувала їх у тому, що вони потурають США і Заходу в цілому в обмеженні суверенітету інших країн та нав’язуванні їм своєї «демократії». При цьому вона вдалася до фальшивої асоціації між операцією в Лівії та «бомбардуванням Югославії» в 1999 році, звинувативши опозиціонерів у мовчанні та сприянні агресії проти цих держав. Колишній міністр закордонних справ Володимир Огрзико та політолог Вадим Карасьов за допомогою посилань на власний дипломатичний досвід та норми міжнародного права спростувати Богословську. В результаті, Карасьов наразився на «ярлик» від Богословської – «печерний більшовик».

Проте кульмінація і розв’язка настали тоді, коли в полеміку з Богословською та її союзником Михайлом Погребінським вступив Гриценко. Він ще раз повторив тезу Карасьова про те, що тиранів, які застосовують зброю проти свого народу, в тому числі якщо щось подібне станеться в Україні, треба зупиняти, як зупиняє Захід Каддафі.

Після цього Богословська підхоплює маніпулятивне риторичне запитання Погребінського, яким той мав на меті відвести дискусію від порівняння Януковича з Каддафі в бік зовнішньополітичних симпатій та антипатій Гриценка, і починає наполегливо вимагати від останнього відповіді на це питання. В результаті ефект вийшов цілком протилежний – через наполегливість Богословської Гриценку довелося (а він намагався припинити цю безплідну дискусію) чітко пов’язати гіпотетичне майбутнє Януковича та жахливе сьогодення Каддафі.Ситуацію не змогла врятувати навіть Богатирьова, яка своїм довгим монологом спробувала розірвати асоціації між Каддафі та Януковичем, що виникли в результаті впертості колеги по партії.

«Савік Шустер, ведучий: Анатолий Гриценко, потом Омар.

Анатолій Гриценко: “Я хочу пояснити Інні Германівні, Михайлу Борисовичу. Не знаешь как поступать, поступай по закону. Є закон про основи національної безпеки України 2003 року. Там записано, кого треба захищати і в якому порядку пріоритети. На першому місці стоїть не держава, а стоїть людина, громадянин. На другому – суспільство, ми як спільнота. На третьому і тільки на третьому – держава. Ось чому захищати інтереси людини зобов’язані всі: і секретар РНБО, і депутати, і міністри, і хто завгодно, і ви в тому числі як елемент громадянського суспільства. Це перше. Друге: не треба фантазувати про ядерні удари. Треба визнати, що державі, які об’єднані в ООН, в тому числі постійні члени, там розумні люди представлені. З військової точки зору абсолютно правильно проводять операцію. Для того, щоб була no fly zone, треба що? Удари по авіації, по засобам протиповітряної оборони, по командним пунктам і по засобам радіоелектронної боротьби. Що вони і роблять. Вони абсолютно правильно діють. Для того, щоб мінімізувати втрати свої як міжнародної коаліції і не допустити підняття цієї авіації, щоб Каддафі далі бомбардував свої власні міста і села. Абсолютно правильно. Ніяких ядерних бомб там не буде”.

Інна Богословська: “Сколько лет они будут с воздуха бомбардировать?”

Анатолій Гриценко: “Зараз не скаже ніхто. Але те, що треба зупинити бомбардування, плюс танками і артилерією власного народу – це треба зробити. І правильно каже Карасьов. Якби таке саме було в Україні, стукають по дереву, так само треба було б Януковича чи хто буде Президентом зупиняти. Неприпустимо це в цивілізованому світі. Все”.

Михайло Погребинський: “А які війська – російські чи натівські – якщо в Україні щось таке буде?”

Анатолій Гриценко: “Давайте не будемо фантазувати далі про Україну”.

Інна Богословська: “Вы американцам или россиянам тоже разрешите бомбить Украину?”

Анатолій Гриценко: “Я не знаю про Януковича. Я не переміг на президентських виборах. Я б не допустив такого ніколи”.

Інна Богословська: “Кому вы разрешите бомбить собственную страну, лучше расскажите”.

Анатолій Гриценко: “Хай він привикає, що є майдани і 5 тисяч, і по 500 тисяч, і нормально це сприймає. Хай він враховує, що якщо Каддафі там мільярди скопив, то це потім підніме протест. Хай він дбає про своїх олігархів, щоб вони не допустили того самого”.

Інна БогословськаСЬКА: “Мені зараз зрозуміло, чому в Україні тисячоліттями не було державності. Тому що ті, хто називає себе патріотами, взагалі не бачать країну як суверенну істоту, як родину, яку треба захищати”.

Анатолій Гриценко: “Яку істоту?”

Інна Богословська: “Істота – это существо”.

Анатолій Гриценко: “Я про людину кажу. Людина-громадянин – це головне. А не держава в особі Януковича”.

Інна Богословська: “Так що ж ви тоді кажете, що ви за державність українську боретесь, якщо ви навіть не відповіли на питання. Ви не відповіли на питання, яким літакам ви дозволите бомбардувати власну країну?”

Анатолій Гриценко: “Ми не допустимо, щоб в Україні був Каддафі”.

Інна Богословська: “Та слава Богу. І ми не допустимо перш за все. Тому що як ви працюєте, ми вже бачили. Зараз ми попрацюємо”.

Валентин Наливайченко: “Насправді Каддафі є міжнародним злочинцем і він постане перед міжнародним судом в Гаазі. Ось про що треба говорити. А при чому тут літаки? Це не суть питання. Людина застосувала зброю на найвищій посаді проти власних громадян. Ось суть питання, ось суть його відповідальності. І він буде притягнутий до відповідальності. Все інше – це наслідки його злочину, а не наших. Тому Україна тут взагалі ні до чого”.

Інна Богословська: “Власні громадяни пішли на громадянську війну. В будь-яку громадянську війну будемо втручатися чи як? Там зараз громадянська війна чи ні?”

Анатолій Гриценко: “Інна, у Кучми вистачило розуму у 2004 році не застосовувати війська? Може, через те Янукович зараз на нього ображається. І надалі буде вистачати”.

Інна Богословська: “Ви вважаєте, що було б правильно, щоб в Україні у 2004 році, навіть якщо б застосували війська, ви вважаєте, що правильно було, якщо б бомбардували нашу країну? Ви почали цю тему, не я. Будь ласка, відповісте – так чи ні. Якщо б застосували зброю щодо демонстрацій у 2004 році, ви б вважали правильним, щоб війська НАТО бомбардували Україну – так чи ні? Я прошу вашої відповіді”.

Анатолій Гриценко: “Задали питання? Послухайте відповідь, тільки не перебивайте. Четвертий рік ми були по різні сторони барикад”.

Інна Богословська: “Я не була на барикадах, я говорила, що не можна третього туру”.

Анатолій Гриценко: “Ми робили все, щоб було мирно, і зробили це. І це зразок для всього світу, коли стояв мільйон і не було жодного порушення”.

Інна Богословська: “Вы так умеете заговаривать отлично вопросы, вы за 5 лет заговорили страну. Я прошу вас простої відповіді: якщо б у 2004 році застосували зброю проти мирних демонстрантів, ви б вважали правильним, щоб війська НАТО скидали бомби на Україну – так чи ні?”

Анатолій Гриценко: “Інна, ви ще про однополі шлюби”.

Інна Богословська: “Так чи ні?”

Анатолій Гриценко: “Ваші питання абсолютно абсурдні”.

Інна Богословська: “Як це абсурдні? А чому це можна застосовувати у Лівії, а не можна в Україні. Ви їм даєте право це зробити в суверенній державі”.

Анатолій Гриценко: “Я вам відповім. Якщо Янукович, у нього не вистачить клепки, і застосує авіацію, артилерію і війська проти власного народу, то Януковича чекає та сама доля, як і Каддафі. Буде міжнародний злочинець і під суд. Іншого не буде”».

Ще більша ганьба чекала на Богословську в ефірі «Свободи слова з Андрієм Куликовим» 28 березня. Очевидно, її головним завданням мало бути спростування всього, що перед нею сказала Тимошенко про негативні наслідки правління Януковича.

В результаті запитання Олексія Гараня і наведення слів самої Богословської про загрозу приходу Януковича до влади в 2004 році їй довелося мало не підтверджувати правоту слів Тимошенко. Принаймні такий вигляд вона мала на телеекрані попри марні спроби вийти з незручної ситуації. Богословська заплуталася в аргументах «за» і «проти» Януковича, що тільки посилило враження від її розгубленості у зв’язку зі складним прямим запитанням. Так само вона не спромоглася відповісти на пряме питання Діани Дуцик («Главред») про нинішні стосунки з Азаровим:

«Олексій Гарань: Пані Інно, я поважаю ваше право критикувати Тимошенко. Єдине, чого я не розумію – вірніше, розумію, – що ви користуєтеся цим правом на всіх каналах. Ви постійний гість усіх цих каналів. З’являєтеся там постійно… Тобто виглядає так, що це просто ваша функція. Розумієте? І на відміну від Тимошенко, у вас набагато ширший доступ до всіх інших каналів. А тепер питання по суті. Оскільки ви захисник прав людини, ось у мене запис вашого виступу… На жаль, я не можу тут включити його. Це запис вашого виступу на харківському телебаченні. І ось що ви там говорите про…

Інна Богословська: Скажіть тільки рік.

Олексій Гарань: Так, рік 2004-й. Грудень. Ви закликаєте голосувати за Ющенка і проти Януковича. І говорите: “Сделайте выбор между рабством и свободой. Сделайте выбор между Белоруссией, например, и Чехией. Если Янукович будет избран Президентом Украины, то белорусский вариант для нас покажется раем”. И далее вы говорите пример вашего друга: “К моему другу приехали и сказали: “Дружок, или ты повесишь щит Януковича, или ты вообще забудешь, как выглядит твоя дочка или твоя жена”. Это не придумки”. І далі йде велика цитата. Тобто ви пояснюєте дуже переконливо, чому… що таке Янукович, який тоді не став президентом, чому його не можна пускати до влади, що таке Азаров… Ви, до речі, вигадали цей термін: “азаровщина”. “Я видела, как дерибанится бюджет. Когда я Азарову говорила, что незаконно принимается такое решение, он сказал: “История нам всё спишет””. Це все у вашому виступі записано. Розумієте? Зараз от я просто не розумію, наскільки можна було змінитися… Наскільки? Були ваші принципи…

Інна Богословська: Ви задали питання… Ви знаєте, я просто вам хочу нагадати, що ваша улюблена шефіня: пані Тимошенко – свого часу сказала…

Олексій Гарань: Вона не є моя. Я перепрошую. Вона не є шефіня. Я сказав, що я поважаю ваше право на критику Тимошенко. А зараз відповідайте, будь ласка, за себе.

Інна Богословська: Гаразд. Так ось… Я відповім, безумовно, за себе, тому що все, що я кажу, я кажу свідомо. І я вам хочу сказати, що якщо б дійсно у 2004-му році відбулася перемога Януковича, то це для країни було би погано. У той же час я хочу вам сказати, що я тоді вже зробила заяву – єдина з українських політиків зробила заяву, – що якщо буде потурана Конституція і буде проведено третій тур виборів, то країна впаде в хаос. Тому що не можна починати владу з попрання Конституції. Що і сталося. Після того…

Олексій Гарань:Так ви у грудні… Це був грудень. Грудень.

Андрій Куликов: Пане Гарань, дайте відповісти на ваше запитання.

Інна Богословська: Після 2004-го року. Підніміть заяву. Вона є. Підписана паном Чалим і паном Дідьковським. Ми це зробили. Перепрошую. По-друге, я вам хочу сказати, що я завжди відверто кажу, що Янукович 2004-го року і Янукович зразка 2010-го року – це різні люди. І слава Богу…

Голос: І Азаров, і Клюєв, і всі інші.

Інна Богословська: І слава Богу, що були п’ять років тієї влади, яка дуже багато наробила горя в економіці. Але Ющенко – до речі, Тимошенко не має жодного відношення до панування в Україні свободи слова… Це абсолютна перемога громадянського суспільства, журналістів і Ющенка. Тому що саме Тимошенко, до речі, вимагала звільнення журналістів, які її критикували. І їх звільняли після того, як на екрані з’явилося “все пропало”, якщо ви пам’ятаєте. Саме Тимошенко партія звернулася в суд і отримала рішення заборонити критику прем’єр-міністра Тимошенко. І так далі.

Олексій Гарань: Скажіть: як змінився Янукович? Будь ласка. Янукович і Азаров – як вони змінилися?

Інна Богословська: Безумовно. І ви всі бачите, як змінився Янукович. Якщо б Янукович прийшов у 2004-му році, то я впевнена, що не було б у нього того, що він зараз розуміє, що в Україні повинна бути опозиція. І це всі ми розуміємо. І я буду перша, хто не дасть знищити опозиції. Тому що…

Олексій Гарань: Це коли він сказав, що він голови повідкручує мерам, да?

Андрій Куликов: Пане Гарань! Пане Гарань…

Інна Богословська: Пане Гарань…

Олексій Гарань: Ні. Ну, я хочу, щоб ви конкретно говорили.

Інна Богословська: Ви обслуговуєте одну політичну силу.

Олексій Гарань: Не говоріть такого. Не говоріть.

Інна Богословська: Ну це ваша проблема. Ну я вас прошу…

Олексій Гарань: От ви розповідайте про свою силу.

Інна Богословська: Що ж ви так не питали…

Андрій Куликов: Пане Гарань, он пан Чаленко – той хоч пробачення наперед попросив.

Олексій Гарань: Прошу пробачення, пане Андрію. Так.

Інна Богословська: Я відповіла. Я стою… на тому і стою. “Азаровщина” – це явище, яке було ганебне. І тому я єдина пішла із заявою про звільнення з уряду. Це моя шана і честь. І я пишаюся тим… І свого часу якщо б я цього не зробила, то спрощеної системи оподаткування вже не було б у 2004-му році. Тому я відповідаю за кожен крок свого життя. І тому я маю право сьогодні казати, що “тимошенничество” – це велика вада українського виборця. І ці казки слухати більше не можна.

Олексій Гарань: А Азаров теж змінився. Зараз немає “азаровщини”.

Андрій Куликов: Діана Дуцик.

Діана Дуцик:Інна Германівна, скажіть, будь ласка: якщо “азаровщина” – це зло, то чому ви повернулися у фракцію Партії регіонів? Власне, партію сьогодні очолює той самий Азаров. Що трапилося?

Інна Богословська: Дякую. Я відповім. Ви знаєте, що я наполягала на тому, щоб ми сформували зараз більшість у парламенті і щоб країну ми не штовхали знову у нові вибори. Тому що в тому економічному стані, в якому країна опинилася після президентських виборів, у нас було півкроку до провалля, до визнання країни неплатіжеспроможною, до того, щоб країна не могла розрахуватися не тільки по зовнішніх, а й по внутрішніх боргах. За такої ситуації в нас не було іншого шляху, окрім як сформувати більшість у парламенті і робити все, щоб ми вибралися із цієї ями. Нам ще вибиратися і вибиратися. Ви посміялися, що я вам сказала, що криза будущая. Ну, я можу вам зараз тут так же брехати, як шановна пані до мене, яка казала у вересні 2006-го року – пам’ятаєте?.. Ні, 2008-го. “Не буде кризи. Вона мине Україну. Я закрию двері і не пущу кризу в Україну”. Це було у четвер. А в суботу все обвалилося у країні. І пані Тимошенко вийшла на телебачення і сказала: “У нас жахлива криза, любі мої. Але ми все зробимо, щоб її подолати”».

Коли стало зрозуміло, що відповіді на прямі запитання експертів та ведучого не вдаються, Богословська вирішила насамкінець «натиснути на емоції» і…збрехала:

«Андрій Куликов: Оскільки мене, на відміну від експертів і гостей, звідси ніхто не виведе – принаймні під час програми, – то я все ж таки повертаю вас до запитання:не що вони зробили поганого, а що ви збираєтеся зробити доброго?

Інна Богословська: Так ми зараз і змінюємо це. Давайте… Яка сьогодні аудиторія… Мені дуже цікаво. Я не один раз виступала в залі, який налаштований проти. Але подумайте: сьогодні Антимонопольний комітет оштрафував тих, хто продає бензин, завозячи його по імпорту, за те, що вони домовилися і зробили согласоване… погоджене збільшення ціни. Вони оштрафовані на 120 мільйонів гривень. Це змусить їх зменшити ціну. Сьогодні вони оскаржують це рішення до суду, але Антимонопольний комітет буде працювати і буде робити все, щоб цих змов на ринку не було. Антимонопольний комітет – ви його чули останні роки? Ні. А зараз будете чути. І вже чуємо. Друге… Ми сьогодні змінюємо взагалі формулу виробництва зерна і перегортаємо піраміду. Гроші підуть до виробника, а не до тих торговців, які зараз знімають з продажу українського зерна на експорт 150 відсотків прибутку. А виробник отримує 7. Так не може бути. Саме тому у нас немає… в землю ніхто не вкладає, але всі трейдери сьогодні – вибачте – в шоколаді. Ми це робимо. І сьогодні шалений спротив. Ці трейдери – вони іноземці. І тому сьогодні вони залучають навіть іноземні структури і кажуть: “Які ультиматуми в Україні! Не смійте торкатися експорту зерна! Нас дуже влаштовує, що ми вивозимо все українське зерно і залишаємо в себе надприбутки!” Із цим дуже тяжко боротися. Але ми це робимо. Третє: ціни… Ми зробимо все, щоб зменшити енергозалежність України. Сьогодні податкова пільга розповсюджується на завезення і на виробництво в Україні будь-якого обладнання, яке зменшує енергозатрати. Ми будемо фактично штовхати всіх на те, щоб вони ставили обладнання, яке буде зменшувати енергозатрати. Це означає, що ціни будуть зменшуватися. Тому що ви бачили і ціни на газ, і великі проблеми з атомною енергетикою… Це наші проблеми. Третє…

Андрій Куликов: Це вже четверте.

Інна Богословська: Четверте. Ну, зупиняйте. Я відповіла. Це кроки, які ми робимо. Зараз ми величезні гроші будемо надавати медицині, тому що нас дуже бентежить якість життя і те, що, наприклад, у онкології Україна всі останні роки йшла тільки по принципу “ну, вже є отака пухлина – давайте різати”. А нам треба перейти до раннього виявлення онкологічних захворювань. Особливо що стосується маммології: це рак молочної залози… Ми на першому місці у світі. У нас жінки страждають шалено. І сьогодні уряд профінансував закупівлю найкращого обладнання, яке встановлюється у найбільших містах. Я думаю, що ми вже з другої половини цього року будемо мати в рази підвищену кількість людей, які зможуть отримати… До речі, я прошу вас… У мене совість чиста. Я жодного разу не скористалася медициною як депутат. Я жодного разу не скористалася жодною пільгою депутатською. Тому прошу: якщо ви кажете “ви”, то це точно не до мене. І нехай кожен навчиться у країні відповідати за себе. І тоді буде гарно. Вчитель – за свою роботу, токар – за свою, хабарник – за свою. І так далі. Тому я за себе відповідаю і вам чесно дивлюся в очі. Дякую вам».

Богословській легко «чесно дивитися в очі» лише тому, що в цей момент у студії не сидів Сергій Лещенко з «Української правди», який спеціалізується на викриттях розкішного стилю життя народних обранців. У статті «Скільки коштує депутат українському народу», яка вийшла за тиждень до ефіру в Куликова, ім’я Богословської відсутнє у списку 15 депутатів, які відмовилися від матеріальної допомоги на оздоровлення при виході в планову відпустку або не встигли подати відповідну заяву в 2010 р.

Звідси єдиний можливий висновок: для згладжування враження про свій відверто провальний виступ Богословська збрехала, кажучи, що «жодного разу не скористалася жодною пільгою депутатською».

В підсумку всього вище згаданого виникають запитання як до ідеологів і політтехнологів Партії регіонів, так і до авторів, ведучих і редакторів трьох провідних політичних ток-шоу країни.

Перше: для чого Богословській довіряти роль речника і представника Партії, якщо вона своїм голосом і скандалами тільки погіршує імідж політичної сили і перебиває меседжі, які намагаються донести більш зважені спікери регіоналів?

Якщо Богословську використовують просто як «таран» та «опудало» проти опозиціонерів, для руйнування адекватного критичного дискурсу навколо Партії Регіонів та Януковича, то віддача від цієї технології вже виглядає цілком протилежною від задуманого. Дискредитація опозиції обертається у виконанні Богословської дискредитацією влади і руйнуванням довіри до інших спікерів влади, які не можуть відкрито заперечити і спростувати в прямому ефірі Богословську. Як показав випуск «Шустер live» від 25 березня, спокійно та ефективно полемізувати з опозицією може та ж Богатирьова, в якої, до речі, достатньо політичного досвіду, щоб на рівних опонувати й Тимошенко.

Друге: чому ведучі чи редактори ток-шоу, топ-менеджери каналів погоджуються «запрошувати» чи допускати Богословську в ефір, якщо відомо наперед, чим це закінчиться? Якщо це робиться, щоби підтримувати рейтинг програм, то, на думку експертів «Телекритики», скандали призводять лише до падіння довіри глядачів до таких ток-шоу. Ба більше: поява політика-подразника в кадрі може змушувати глядачів перемикатися на інший канал.

До того ж, як видається експертам «Телекритики», запрошування Інни Богословської на суспільно-політичні ток-шоу Куликова чи Шустера не лише не сприятимуть формуванню «мозаїки для розуміння проблем», тим більше не даватимуть змогу глядачеві «робити власні висновки», про що казав у своєму інтерв’ю Андрій Куликов, а, навпаки, руйнуватимуть таку можливість.

Якщо це компроміс, на який ідуть ведучі чи редактори ток-шоу нібито заради того, щоби глядачі почули «всі точки зору», то така ціна занадто висока і такі засоби не лише не виправдовують, а й знищують означену мету.

***

Якщо поява Богословської на політичних ток-шоу прогнозовано завершується руйнуванням будь-якої фахової дискусії і зростанням почуття огиди до всього політичного, то виступи Юлії Тимошенко несуть серйозну маніпулятивну загрозу для глядачів.

Експерти «Телекритики» вже здійснювали критичний аналіз поведінки та риторики Тимошенко в ефірі «Великої політики». Поява лідерки БЮТ в студії «Свободи слова» на ICTVпотребує додаткової уваги, оскільки цього разу вона перебувала в нормальних умовах для висловлення власної позиції. Навіть присутність Богословської грала, швидше, роль психологічного подразника, оскільки Куликов не дав їй можливості брудно атакувати Тимошенко.

Проте це не спонукало екс-прем’єр-міністра до розмови по суті. З перших слів Тимошенко почала вести свою традиційну пропаганду з традиційним вишуканим набором маніпулятивних прийомів.

«Юлія Тимошенко: Всім доброго вечора. Я дуже рада вас бачити в студії. Вітаю всіх, хто зараз дивиться цю програму. Я, можливо, розпочну з Брюсселя і з того, які результати є від мого візиту. Але до того я хотіла би повернутися до неприємних обставин, коли багато високопосадовців, прокурорів, президент, прем’єр казали, що я з Брюсселя не повернуся, і тому не допускали мене до виїзду. Я хотіла би, щоб просто зараз всі ці люди, які принижували мою гідність, просто вибачились, тому що я повернулася з Брюсселя, і завжди буду повертатися в Україну – тому що я твердо знаю, яке перед нами всіма стоїть завдання.

Андрій Куликов: Ну, у нас в студії зараз немає тих, кого ви перерахували. Але сподіваюся, що вони дивляться, або, принаймні, потім дізнаються про цей заклик».

Отже, в даному випадку маємо справу з цілим міксом: «приниження» опонента за допомогою «констатації факту», якого насправді не було. Тимошенко, починаючи з лютого, сама постійно повторювала, що її до Брюсселя не пускають за особистою вказівкою Януковича. Багаторазове повторення цього вигаданого «факту» з посиланням на «анонімні джерела» призвело до того, що навіть ведучий не встиг відреагувати на репліку Тимошенко і спростувати її. Щоби зрозуміти, як зманіпулювала Тимошенко, достатньо ознайомитися з новиною на Бі-бі-сі.

Ще один показовий приклад маніпуляції: згадка про втрати держави обсягом 9 млрд доларів від приватизації «Укртелекому». По-перше, два тижні тому Тимошенко називала вдвічі нижчу суму – 3-4 млрд доларів. По-друге, є документальні докази того, що в 2009 році з її прямого схвалення той самий «Укртелеком» збиралися продати за 2-2,5 млрд доларів. Отже, вона сама в 2009 році «хотіла продешевити» щонайменше на 2 млрд доларів.

Тобто, в даному випадку Тимошенко вдалася до поєднання «напівправди» та «безпідставного твердження» з метою негативного «трансферу» зловживань навколо приватизації «Укртелекому» на всю політику європейської інтеграції влади.

«Андрій Куликов: Ви вважаєте, що найкращий спосіб знищити опозицію – це надавати їй слово в прямому ефірі?

Юлія Тимошенко: Ні. Найкращий засіб знищити опозицію – це її згноїти в тюрмах або кожен день на каналах телебачення говорити, що опозиція слабка, безглузда, недолуга, без альтернативи. Це програма. Запам’ятайте це. Це програма. Ніхто вам не скаже, що сьогодні в парламенті лежить 271 законопроект, який подала наша фракція. Ніхто вам не скаже, що коли приймався бюджет, наш фракція більше двох тисяч зауважень подала. Жодного не враховано. Більше чотирьох тисяч зауважень до так званої «правової реформи», яку вони провели, і по якій Венеціанська комісія має нищівний висновок. З чотирьох тисяч жодної пропозиції не прийняли. Скажіть, який конструктивізм потрібен від опозиції владі? Та потрібно, щоб ми просто були за межами політичного і суспільного життя. І ви просто не дали мені сказати два речення відносно того, що коли готується угода про асоціацію з Європейським Союзом, саме час поставити питання в цій угоді з Європейським Союзом, якою ми хочемо бачити нашу з вами країну, як ми хочемо бачити з вами ключові складові: соціальні стандарти, як ми хочемо бачити свободу слова, як ми хочемо пенсійну реформу бачити, що у нас з податковою реформою, що з Конституцією… Все це – угода про політичну асоціацію. І Європа сьогодні дуже добре розуміє, що у нас відбувається, і готова свій досвід передати, допомогти. Але все це потрібно захотіти взяти – щоб в країні політики жили прозоро, як на долоні, а не так, як сьогодні і у нас відбувається. От скажіть, ви зараз у студії, люди, які дивитесь телебачення, знаєте, що відбувається, – ви в курсі справи, що ми за останній місяць з вами втратили одну з найбільших наших останніх монопольних власностей? Це «Укртелеком». Це структура, яка до кожної квартири доводить стаціонарний телефон. Вона безцінна. Ви знаєте, як громадяни України, що вона продана мінімум в п’ять разів дешевше її ринкової вартості, і, як журналістські розслідування проведені, в Кіпрі оформлена на афільовані з діючим президентом структури? Ви це знаєте? – Ні. А скільки ми втратили від цього? Ми втратили мінімум 9 мільярдів доларів. Вважайте, що це 80 мільярдів євро – це третина бюджету України. Навіщо знижувати пенсії, навіщо підвищувати ціни на газ, якщо отак просто зливають державну власність найвищого масштабу? Ви не знаєте, тому що сьогодні це табу в усіх новинах на всіх каналах телебачення. Я хотіла би, щоб ми з вами не втратили той шанс підписати угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Це не значить, що ми входимо в Європейський Союз. Ми просто наближаємося до їх стандартів. І це значить, що ми беремо їх кращі традиції, їх кращі цінності і надію на те, що наше життя може бути трошки іншої якості, ніж сьогодні».

Наступний класичний приклад – відповідь на запитання Олександра Чаленка про чартерний переліт до Брюсселя. Тимошенко не лише ухилилася від прямої відповіді про вартість, а ще й вдалася до «безпідставного твердження» про загрозу для пасажирів звичайних рейсів, які ризикуватимуть своїм життям через злочинні наміри «ворогів» лідерки БЮТ.

Відчуваючи слабкість такої позиції, Тимошенко вдалася ще раз до трансферу: пов’язала своїх ворогів із «донецькими бандитами», використовуючи образ «загиблих у териконах». А після цього перейшла на особистості, звинувативши Чаленка в заангажованості Бродським (так само як Богословська пізніше звинуватила професора Олексія Гараня в тісних зв’язках із Тимошенко). Після прямого запитання Чаленка про «імена бандитів» Тимошенко за допомогою «принципу контрасту» протиставила свою «чесність» клановій сваволі.

«Юлія Тимошенко: До того, як вона була канцлером, – у них достатньо потужна партія, яка має добру базу, – вона також літала не рейсовими літаками. Я поясню вам, в чому ситуація, і ви правильно задали питання. Справа в тому, що я добре знаю, хто стоїть проти мене і хто працює при владі. Я добре знаю цих людей, причому. Не тільки сьогодні, а всю їх історію життя. Я добре знаю, як ще були райдужні надії в 2005 році, що буде якесь правосуддя і будуть реально покарані винні… Тоді вскривали терікони, і там доставали суддів, адвокатів, юристів, бізнесменів… І досі вони там гниють, в цих теріконах. Тому рейсовий літак… Я ніколи в житті, знаючи їх ставлення до мене і знаючи, як вони сприймають мене особисто, ніколи не підставлю пасажирів рейсового літаку ні під які виклики, ні під яку небезпеку. Саме тому у нас достатньо потужна партія, і ми можемо собі дозволити таким чином захистити людей…

Олександр Чаленко: Юлия Владимировна, последний вопрос. Вот смотрите, вы сейчас вспомнили терриконы – это такой пейзаж, составная часть моего родного Донбасса. Естественно, вы, наверное, намекаете на то, что о бандитах вы говорите о ком – о Борисе Колесникове, Ринате Ахметове, о Викторе Януковиче… Назовите тех бандитов с поломанными носами, которые дерутся постоянно… Кто эти бандиты? Кого в 2005 году вы не посадили? Назовите просто имена.

Андрій Куликов: Зрозуміло, дякую. Запитання зрозуміле, пане Чаленко.

Юлія Тимошенко: Я,пане Чаленко, коли буду, можливо, коли-небудь Генеральним прокурором, я вам все розповім. А я, на відміну від вашої команди, ніякими словами не кидаюся. Я вважаю, що поіменно мусить розслідувати хоч коли-небудь Генеральний прокурор чесний, який візьметься в Україні хоч коли-небудь.У нас жодного разу не було прокурора, який би не працював на клани. Буде – він буде цим займатися. А не екс-прем’єр-міністр».

Останній приклад, який просто приголомшив експертів «Телекритики». Тимошенко прямо збрехала в ефірі про свої тісні зв’язки з Компартією, заперечуючи співпрацю протягом другого прем’єрства. Ми не наводимо доказів – достатньо подивитися голосування за державний бюджет на 2008 рік, щоб викрити брехню лідерки БЮТ.

«Олександр Голуб: Юлия Владимировна, знаете, мы помним тот период, когда… Конечно, все хорошо про эти европейские перспективы, когда люди дали возможность, в том числе вам, вашей команде, реализовать эти европейские перспективы. Вместо этого был реализован совершенно дикий какой-то сценарий… Ну, я не думаю, что европейскими были отношения между премьером и президентом, которые друг друга обвиняли в государственных преступлениях и вставляли палки в колеса. Я лично скажу – не в плане политики, а лично как к человеку, с большой симпатией к вам отношусь, и понимаю тот ваш вклад – и это не лесть никакая, – который был вложен в ту победу, которая на определенном этапе была достигнута помаранчевыми силами… Но скажите, неужели вы на том этапе не видели, какая посредственность воспользуется результатами этой победы?.. Или вы не разбираетесь в людях, или вы хотели изменить этого человека, эту команду? Или вы… Что вы доверили этот выбор, который был, именно им… То есть, вот что произошло?

Юлія Тимошенко: Ви знаєте, разом зі мною не розібралося ще 54% громадян України. І коли покладають на людину надію, – дійсно покладають надію і дають шанс, – а далі все залежить від людини, від її моралі, від її відповідальності. І якщо ви будете десь чути, що у нас були особисті конфлікти з Ющенко, просто знайте, що це були конфлікти ціннісні. У мене було два варіанти моєї поведінки: або сприймати те, що клани продовжують керувати країною, а вже через нового президента, або в межах своїх сил з цим боротися. І я в межах своїх сил з цим боролася, тому що я знаю, що це для країни представляє з себе. І тому це не міжособистісні були протиріччя. Це протиріччя виконання тих обіцянок, які ми давали людям, в тому числі на майданах. Якщо можливо, то і вам зустрічне питання: як вам, комуністам, працюється з олігархами в одній коаліції?

Олександр Голуб: Вы знаете, точно так же…

Андрій Куликов: У Олександра Голуба буде шанс відповісти на це запитання біля центрального мікрофона. І я запрошую вас, Юліє Володимирівно, дочекатися того, як він буде на це відповідати.

Юлія Тимошенко: Тобто, ви маєте на увазі, що ви захищаєте пана Голуба від запитання? Бога ради.

Олександр Голуб: Я готов ответить.

Юлія Тимошенко: Він чоловік. Він може відповісти.

Андрій Куликов: Ну, стисло. Він зараз продемонструє, як стисло можна відповісти на це запитання. Будь ласка.

Олександр Голуб: Юлия Владимировна, точно так же, как и с вами, когда мы поддерживали здравые ваши предложения в Верховном Совете, и с теми олигархами, которые входили в вашу фракцию. Мы пытаемся сделать политика…

Юлія Тимошенко: Ви знаєте, ми з вами в житті ніколи не були в одній коаліції. Не треба так говорити.

Олександр Голуб: Юлия Владимировна, давайте я все-таки закончу мысль. Политика – это искусство, возможно. И фракция, которая есть на сегодня, она, поддерживая своими голосованиями здравые, еще раз, предложения – совершенно здравые, скажем, по поддержке местных советов, которые вы предлагали, ваше правительство, и мы поддержали – правда? – по бюджету формирования местного…».

В підсумку, хочемо ще раз наголосити: якщо лідер провідної опозиційної сили й надалі тотально застосовуватиме маніпулятивні технології, не поступаючись, а в чомусь і перевершуючи владу, це призведе лише до втрати лідерства в загальнонаціональному масштабі. В нинішній українській ситуації це зашкодить і владі, й опозиції.

***

На тлі Тимошенко та Богословської цілком пристойно, на перший погляд, виглядала у «Свободі слова» перший заступник глави Адміністрації президента Ірина Акімова. Проте аналіз її «канцеляризмів» показав, що вона так само продовжує застосовувати «безпідставні твердження», «підміну понять» і «трансфер» там, де бракує чітких, несуперечливих фактів та аргументів. Ще одна «біда» Акімової – вперте небажання відповідати на поставлені запитання та прилаштування відповідей під «заготовки», явно виготовлені відповідними службами АП.

1. Підміна понять і зміна теми: «інтереси крупного капіталу» на просто «різні інтереси», тему лобізму на тему дерегуляції, а також «уряд Азарова», який мав на увазі Куликов, на «державні інститути».

«Андрій Куликов: Но при этом, госпожа Акимова, могут возникать многочисленные препятствия. И, например, вы сами признавали в интервью, что и сейчас в Украине существуют корыстные частные интересы, – что отражается в принятии определенных решений. То есть, проблему взаимоотношений бизнеса и власти так и не удается решить и в вашей команде? И власть действует в интересах крупного капитала?

Ірина Акімова: Вы знаете, во власти всегда присутствует большое количество разных интересов, многие из которых друг другу противоречат, многие из которых являются в хорошем или в плохом смысле слова корыстными. И вот, сегодня, когда Президент говорил о втором направлении поиска надежного источника финансовых ресурсов, он, естественно, называл тему дерегуляции. Сделано ли что-то в дерегуляции? С моей точки зрения, да. Прошло много интересных законов, которые уменьшили количество лицензий, которые упростили регулирование и мелкого, и среднего, и крупного бизнеса, которые в какой-то степени урегулировали налоговые отношения. Сейчас, в течение этой недели, в парламенте было принято семь законов, которые были связаны с одним – увеличение ответственности чиновников за нарушение регуляторных процедур, и упрощение этих самых регуляторных процедур. Значит ли это, что нет никакого отпора реформам? Конечно, нет. Отпор реформам всегда будет. Это абсолютно неизбежно. И вот, как раз, один пример такой, очень яркий, – это тема техосмотра. Вы знаете, что Президент ее поднимал еще несколько месяцев назад, и дал четкую команду и задание подготовить существенное упрощение системы техосмотра автомобилей. И что же мы видим? Вместо подготовки качественного законопроекта – а Администрация уже отправляет назад в правительство третий вариант законопроекта на эту тему – появляется новая интересная инициатива… А эта инициатива называется «смена номерных знаков». Причем, самое интересное, что патент на этот новый вид номерного знака получает руководитель госпредприятия и гражданин Польши. Возникает вопрос: откуда эта инициатива? Она идет от реформаторов? Однозначно, нет. И этот вопрос – разобраться с этим вопросом – был поставлен сегодня на заседании керуючей рады. Я думаю, что решая вот такие конкретные проблемы, находя имя фамилию и отчество людей, которые выступают вот с такими инициативами, мы и будем двигаться дальше по пути реформ.

Андрій Куликов: Но если приходится в третий возвращать этот законопроект, – раньше были такие случаи, – то не пора ли сменить правительство?

Ірина Акімова: Вы знаете, мне кажется, что самое главное, что мы строим, – это институты. Институты – это, в том числе, законодательная среда. Означает ли, что если с первой попытки невозможно принять и подготовить хороший законопроект, нужно сразу менять команду?».

2. Застосування «трансферу»: у відповідь на приклад із затриманням активістів податкового майдану – позитивний приклад щодо участі лікарів у розробці медичної реформи. Коли ж Куликов наполіг на необхідності відповідати на поставлене запитання, Акімова обійшлася «стереотипним» і «безпідставним» твердженням про те, що «винні будуть покарані»:

«Сергій Пашинський: Ви знаєте, яка реакція влади? Сьогодні ввечері начальник Харківського УВС доповів, що кримінальна справа порушена, винні будуть покарані. Оце – реакція. Реакція реальна. Не та, яку нам зараз розказують про якусь суспільну площину, про якісь дискусії… Нема ніяких дискусій. Люди, які вийшли на податковий Майдан, п’ять чоловік були посаджені – троє випущено – за що? – за пошкодження плитки. Оце – суспільна дискусія, пані Акімова, яка зараз точиться між вами і народом України.

Ірина Акімова: Позвольте с вами не согласиться. И я вам приведу конкретный пример. Вы знаете, одна из самых сложных тем в реформе – не только в Украине, – вообще, во всем мире – это тема реформы здравоохранения. Люди переживают, что даже то плохое, что у нас есть, если, не дай Бог, его коснутся и оно развалится, не останется ничего. И, казалось бы, здесь отпор реформам должен быть самым большим – причем, со стороны врачей. И вот сейчас, – хотя вы не верите, что существуют дискуссии, – на самом деле, они происходят у нас в Администрации и за ее пределами каждый день. Я встречаюсь с разными представителями: и чиновниками от здравоохранения – это руководителями облздравотделов, главврачами, обычными врачами… Мы с ними дискутируем и задаем один вопрос: как в нашей системе с ограниченными бюджетными средствами можно улучшить условия обслуживания больных, чтобы люди почувствовали, что к ним отношение улучшилось, о них заботятся? И как можно в этих же условиях улучшить состояние самой больницы и систему оплаты труда медиков? И, вы знаете, хотя я сама до того как не окунулась в эту тему глубоко, не верила, что это возможно, в процессе именно этих дискуссий с людьми с теми, которые каждый день работают с нами, лечат с нами, оказалось, что этих примеров больше, чем мы думаем. Пример из семейной медицины – это город Комсомольск Полтавской области, где эксперимент начался шесть лет назад и где за год с 15% населения, которое верило в качество медицинских услуг, они получили 85% населения, которое стало довольно работой семейного врача. Другой пример – Харьковская область. Еще один пример – это система больничных касс и семейных врачей, которую сейчас развивает господин Попов в Киеве. Это не фантастика, и это, между прочим, наша страна. Возникает вопрос: почему это возможно? И для меня ответ один… Может быть, это звучит несколько наивно, но я в этом убедилась на собственном опыте. Когда ты обращаешься к людям, даешь им площадку для дискуссии и говоришь: вашими руками вместе с вами мы сейчас будем делать в стране реформы, возникает такое большое желание, которое никакой чиновник никогда не сможет погасить, поверьте.

Андрій Куликов: А все-таки, конкретно… Я перепрошую, пане Пашинський. Конкретно о тех примерах, о которых говорил депутат Пашинский: это то, что называют репрессиями против участников налогового Майдана и то, что сегодня объявлено в Харькове.

Ірина Акімова: Вы знаете, мне бы не хотелось сейчас комментировать вчерашние харьковские события, потому что нужно знать детали. Если вы хотите ими показать, что любые действия, которые предпринимаются в любом регионе всегда будут носить какой-то, знаете, темный, почти что полукриминальный характер, позвольте здесь с вами не согласиться. Еще раз подчеркиваю: проблема исправления ошибок и движение вперед, как правило, очень сложное. На этом пути, безусловно, могут возникать и другие ошибки. Если они есть, то я убеждена в одном – те, кто находятся сейчас у руководства страны, очень жестко спрашивают со своих подчиненных за любые действия, которые носят противоправный характер».

3. Застосування «трансферу»: у відповідь на закид про зменшення фінансування охорони здоров’я – сильний емоційний приклад про будівництво сучасних центрів матері та дитини. Тобто, реальним фактам протиставлено «констатацію факту»: адже центри ще не збудовано, але це важить, зі слів Акімової, більше, ніж скорочення бюджетних витрат у цілому на охорону здоров’я:

«Сергій Пашинський: Я буквально двадцять секунд. Все-таки, у нас така маленька дискусія. Я знаю, що пані Акімова піде… Ви знаєте, я з величезною – ще раз хочу підкреслити – повагою відношуся до вас персонально. Але те, що ви говорите, – просто мені сумно. Може, ви не знаєте… Сьогодні п’ять тисяч вчителів у Львові вийшли на мітинг. Знаєте чому? Ви як економіст, повинні знати – держава впливає на державну політику шляхом державного бюджету. Можливо, ви не аналізували ці цифри, але в порівнянні навіть з 2010 роком зменшення витрат на освіту – півтора мільярда гривень. А ви знаєте, пані Акімова, де є збільшення на медицину колосальне? Витрати на поліклінічне обслуговування депутатів та керівників центральних органів влади зросли на 20% – до 108 мільйонів, а на медичне обслуговування – до 200 мільйонів. І всі оці реформи… Дійсно, я сам буваю на місцях і бачу цих бідних медиків, які на голому – я підкреслюю – ентузіазмі, своїми ногами, фактично, або на автомобілях «Опель Комбо», їздять в ці села, обслуговують це населення… І перед цими людьми треба низько вклонитися. Але держава, маючи такий інструмент як державний бюджет, діє чітко навпаки тому, що ви сказали.

Ірина Акімова: Я хочу тогда вам напомнить, что в этом бюджете, на 11-й год, заложено 110 миллионов на то, чтобы создать в восьми регионах – в следующий и послеследующий год следующие восемь регионов будут входить в этот список – современные неонатальные центры, или, попросту говоря, центры матери и ребенка. Это абсолютно конкретный президентский проект, который решается с абсолютно конкретными врачами и вопреки вопросу, который я уже ожидаю, – кто-то будет раскладывать по чужим карманам, – совершенно прозрачным.В нашем наблюдательном совете проекта присутствуют члены международных организаций, ООН, Всемирной организации здравоохранения, представители частных доноров, которые сами к нам пришли, потому что они доверяют нам и хотят вместе с нами строить эти центры, и, естественно, представители власти. И я думаю, что это конкретный пример, когда можно, нужно и конкретно это делается – создание прозрачных механизмов, реструктуризация экономики и экономических реформ – в том числе, в системе здравоохранения. Прозрачность – это то, что мы сейчас пытаемся на практике использовать».

Від себе лише додамо: в такому нефільтрованому потоці слів глядачу важко спіймати Акімову на суперечностях і маніпуляціях. Проте за відсутності нових аргументів і доказів ефективності влади такі спічі викликатимуть усе менше довіри серед людей і все більше бажання просто ігнорувати меседжі Банкової. Загроза в такому разі полягатиме в тому, що влада, відчуваючи свою інтелектуальну безсилість, повернеться до практик цензури і прямого втручання в роботу ЗМІ, використовуваних у 2003–2004 рр.

Проект «Моніторинг політичної пропаганди та маніпулятивних технологій у випусках щотижневих підсумкових інформаційно-політичних програм та політичних ток-шоу» здійснюється громадською організацією «Телекритика» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

«Телекритика»