Українці недоїдають? Узаконимо!

Нашу бідність, яку відчувають не тільки громадяни держави, а й визнають експерти, влада хоче узаконити. Вже готовий проект закону «Про продовольчу безпеку». В разі ухвалення його уряд має розробити стратегію продовольчої безпеки України до 2020 року. Якщо в Європі середньостатистична сім’я витрачає 12-20 відсотків сукупного доходу на харчування, то цим документом у нас пропонують вважати 50 відсотків граничним порогом. Це означає, що ми можемо узаконити неприйнятну для європейської країни норму. То куди прагнемо?

Наміри законопроекту благі: уникнути дефіциту продуктів харчування, надмірного зростання їхньої ціни. Але всім відомо, куди ведуть благі наміри, якщо методи їх втілення сумнівні. Висновки, які роблять експерти, ознайомившись із документом: продовольча безпека по-українськи — не що інше, як узаконення бідності. Як саме? Ті, хто прискіпливо читав законопроект, зазначають, що закладені в ньому норми закріплюють в Україні неприйнятний для європейської держави низький рівень життя. Хоч тут варто сказати, що він у нас і так занадто низький: середньостатистична українська сім’я тепер витрачає на харчування 60—70 відсотків свого сукупного бюджету.

Як зазначено в пояснювальній записці до законопроекту, в Україні нині критично низька продовольча безпека населення. Калорійність раціону харчування українця становить близько 2500 кілокалорій на добу, тоді як у розвинених країнах цей показник — приблизно 3300-3800 кілокалорій. Але річ не тільки в калорійності. Можливо, нам її й вистачило б, якби товари були високоякісними: купуємо й харчуємося часто сурогатом чи «хімією», не отримуючи потрібних мікроелементів, вітамінів. Кращого або немає, або його вартість така, що бюджет середньостатистичного українця не витримує. Чому останнім часом на уроках фізкультури помирають діти? Чи не з цих причин? При цьому держава майже не контролює виробника, а якщо й робить це, то в обмеженому сегменті. Це зрозуміло кожному й без пропонованого урядом документа, варто лише глянути на полиці магазинів і в гаманці. Якість продуктів невисока, їх вартість зростає, реальна зарплатня зменшується. А перманентні продовольчі кризи на «порожньому місці», бо зрозуміло, що в аграрній державі при продуманій продовольчій політиці не може бути дефіциту продуктів харчування, не додають українцям ані довіри до влади, ані впевненості в завтрашньому дні.

Хто міг подумати, що навіть традиційної української гречки недоїдатимемо? Бездумне ігнорування владою потреб селян та фермерів протягом 20 років незалежності сьогодні призвело до абсурдної ситуації. Країна, на території якої зосереджено 30 відсотків світових чорноземів — 42 мільйони гектарів, — змушена експортувати гречку, масло, картоплю, часник, цукор для того, аби погасити ажіотаж населення та заповнити порожні полиці в магазинах. Схоже, за таких тенденцій, які спостерігаємо тепер, невдовзі й ажіотажу не буде: магазини відлякуватимуть цінами. В таких обставинах і справді потрібно пропонувати вихід. Але, як влучно сказав на одній із передач голова комітету економістів України Андрій Новак, у наших урядів що не програма, то — схема, за якою на бюджеті, який наповнюють усі українці, заробляють окремі потрібні владі чи впливові люди. Щодо цього контексту в новому законопроекті, то, як кажуть, згодом дасться чути, але ознаки вже тепер проглядаються.

Новий документ пропонує запровадити контроль за якістю продовольства. Такий намір можна тільки вітати, якби не деталі. Наприклад, експерти кажуть, що влада намагається монополізувати ринок зерна. Якщо одна-дві компанії матимуть ексклюзивне право на закупівлю зерна в державні комори чи його експорт, що тепер уже практично узаконено, то не тільки селяни втратять можливість отримати більше за його продаж, існує ймовірність зростання вартості хліба й хлібобулочних виробів.

Що таке бідність? За міжнародними стандартами, це коли людина живе менше ніж на два долари в день, у нашому випадку — менше ніж на 16 грн. Але для України, як переконаний директор відомого консалтингового агентства «ААА» Сергій Наливко, ця методологія не прийнятна. Ціни в нас, на відміну від того, що каже прем’єр Азаров, європейські, зокрема на продукти, а часом і вищі, а зарплати — «совкові». Тому, на його переконання, бідних у нас не менше ніж 80 відсотків.

Можна провести прості підрахунки. Торік, за даними Держкомстату, середньомісячні сукупні витрати однієї сім’ї становили 3308 грн. на місяць (для міських сімей — 3440 грн., для сільських — 3012 грн.). Заберемо умовно половину на харчування, залишиться 1650 грн. Мінус житлово-комунальні послуги, телефон, кабельне телебачення, проїзд транспортом, ліки. Вийде, що грошей не вистачатиме на найнеобхідніше. Це при тому, що Держкомстат показує середні витрати родини: зарплату депутата в кілька десятків тисяч і зарплату звичайного українця, яка в кращому разі сягне двох тисяч, додає і ділить на два. Статистика визнає: гроші розподілені серед українців більш ніж нерівномірно — доходи 10 відсотків найзабезпеченіших у тисячі разів перевищують доходи 10% найменш забезпечених. При цьому найзаможніші 20 відсотків населення отримують 37% загальних доходів. Доходи нижче прожиткового мінімуму має п’ята частина українців, а в повному зубожінні (менш ніж на 1,25 долара на день) живуть 0,3 відсотка українських сімей.