Янукович — третя й остання серiя серiалу, витвореного i Ющенком, i Тимошенко?

Революцiєю у Єгиптi чимало людей захоплюється. Мовляв, народу все-таки вдалося повалити диктатора. Але є нюанс: Хоснi Мубарак передав владу людям, якi… перебувають при владi.

I коли сьогоднi українська опозицiя передрiкає швидкий кiнець влади Януковича, за прикладом нинiшнiх подiй в арабському свiтi, виникає природна потреба у вiдповiдi — а хто прийде пiсля Януковича?

Ну уявiть, що невдоволений дiями влади люд i справдi змете цю команду з Банкової. А чи знайдеться в державi справдi нова команда управлiнцiв, якi розпочали б справжнi реформи й вивели державу на якiсно новий рiвень? Чи є в країнi загальнонацiональна партiя, здатна з власних кадрiв зробити швидко посадовi призначення i у Львовi, i в Луганську?

Як зробити так, аби до влади знову не потрапили люди з професiйно працюючими ротами, але абсолютно позбавленi задаткiв державного управлiння?

Про це — у розмовi  з полiтологами Свiтланою Конончук та Вiктором Чумаком та народним депутатом Святославом Олiйником.

“Управлiнцi з Марса не впадуть”

— Уявiмо собi, що в Українi вiдбулася революцiя на кшталт єгипетської i влада пiшла у вiдставку. Чи є нам кого поставити на її мiсце?

В. Чумак: — Така ситуацiя реально можлива за умови погiршення економiчного стану держави, що має негаразди з дотриманням сучасних демократичних стандартiв життя. Що ж буде потiм? Ситуацiя дуже складна, бо в нас проблема з легiтимнiстю елiти. Навiть та полiтична елiта, яка називає себе опозицiєю, вкрай погано зарекомендувала себе останнiми роками. Пошук ж нової елiти, яка будуватиме свою дiяльнiсть на зовсiм iнших цiнностях, — це справдi питання не одного дня.

Хоча, звичайно, якщо влада пiде у вiдставку, хтось на її мiсце прийде. Проте малоймовiрно, що цей “хтось” зможе ефективно керувати державою. Тому українцям знову доведеться чекати чергового етапу демократичних перетворень.

— Чому ж у нас склалась така невтiшна ситуацiя. Здавалося б, розумних українцiв — бiльш нiж достатньо. А у владi їх завжди бракує?

С. Конончук: — Так, одна з причин браку ефективних управлiнцiв полягає в тому, що рiвень активностi громадян у нас недостатнiй. Я маю на увазi економiчну активнiсть, культуру власностi, бiзнесу, такi, якi склалися на Заходi. Та й що хотiти, якщо в нас 14 мiльйонiв населення — це пенсiонери та ще орiєнтовно 3 — 4 мiльйони людей, якi залежать вiд державного бюджету. Ця маса українцiв не має точок докладання своєї економiчної i громадянської активностi.

Те, що сталося на Майданi, — був спалах, а демократiя й полiтична дiя потребують не просто вибухової поведiнки, а постiйного вiдстоювання своїх прав.

До того ж, у нас зруйнованi традицiї самоврядування. Система влади вкрай централiзована, i жодна з влад не вдарила палець об палець, щоб передавати бiльше коштiв та повноважень на мiсцевий рiвень. А громадянам, якi не мають навичкiв спiвпрацi зi своїми обранцями на рiвнi громад, важко раптом здобути їх для ще дальших вiд них, вищих щаблiв управлiння.

В. Чумак: — Ми погоджуємось на тi правила, якi висуває керiвна верхiвка, не протестуємо проти них. Я маю на увазi не глобальнi протести на кшталт Помаранчевої революцiї, а щоденну боротьбу за свої права. Бо ж пiсля 2004-го на “козирних” мiсцях залишись олiгархи, яких виховав Кучма. Та й люди, якi органiзовували Помаранчеву революцiю, показали потiм, що можна будувати демократiю недемократичними методами. А так не буває. Не можна будувати щось добре злими методами.

Але ми не обурювались. Ми погодилися на те, що полiтична доцiльнiсть конкретного моменту може бути важливiшою, анiж правова процедура. Ми погоджуємось, що корупцiя — це “нормальний” шлях здобуття будь-ким iз нас конкурентних переваг. Так було i за минулої, i за нинiшньої влади. Адже в корупцiйних дiяннях завжди є двi сторони: той, хто дає, i той, хто бере. Ми ж самi даємо! Нiхто за нас цього не робить.

Саме тому в пiдсумку маємо таке суспiльство, яке маємо. А як у такому суспiльствi може сформуватись нова команда, яка керуватиметься у своїх дiях принципово iншими мотивами?! Думаю, питання риторичне — не з Марса ж новим керманичам до нас летiти. На жаль, замiсть того, щоб думати, як будувати процвiтаючу державу, надто багато людей просто хоче перейти з категорiї тих, хто дає, до категорiї тих, хто бере.

“Щоб померла остання людина, яка вiдчувала рабство”

— А чи є у нас шанс, що пiсля Януковича не буде… знову Янукович?

С. Олiйник: — Янукович — це остання частина серiалу пiд назвою “Ющенко, Тимошенко, Янукович”. Початок цьому правлiнню поклав Ющенко, коли втягнув усю країну в хаос. Другою серiєю тiєї ж стрiчки стала Тимошенко. Вона на практицi ж вибудовувала соцiалiстичну модель iз максимально “ручним” управлiнням усiх досяжних для уряду сфер. У неї так само, як у Ющенка, були свої “любi друзi”, лише з тiєю рiзницею, що то були саме її “любi друзi”.

I Янукович — це, власне, третя серiя серiалу, витвореного i Ющенком, i Тимошенко. На ньому той серiал й закiнчиться. Януковича можна смiливо назвати Президентом перехiдного перiоду. Я можу абсолютно впевнено сказати, що не буде Президентом Янукович тривалий час. Просто ми обов’язково мусимо пройти цей етап, бо якщо не зробимо цього, то так i не зрозумiють нi народ, нi елiти того, що полiтики без стратегiї розвитку України, без iдеологiї бути не може.

— I коли ж у нас ситуацiя змiниться на краще?

В. Чумак:— Змiна одного-двох поколiнь для того, аби управлiнськi команди принципово оновилися, є необхiдною. Досвiд єврейського народу, який 40 рокiв блукав у пустелi, показовий. Бо для того, щоб змiнити цiннiсну орiєнтацiю суспiльства треба, щоб померла остання людина, яка вiдчувала рабство на собi й була рабом у душi.

С. Конончук: — Час суттєвих соцiальних змiн не так легко спрогнозувати. Але все-таки якiсно нова управлiнська команда може з’явитись у країнi ранiше, анiж ми сподiваємось. Бо тi змiни, якi вiдбуваються в рiзних частинах свiту, впливають на змiну установок у свiдомостi людей. До того ж, багато людей працює на Заходi, вони переймають культуру стосункiв мiж державою i громадянами в демократичних системах i прагнуть мати її в Українi. Головне, щоб цi люди таки змогли об’єднатись в єдину цiлеспрямовану спiльноту.

С. Олiйник: — Попри те, що ми зi своїм посттоталiтарним менталiтетом зi значним запiзненням повернулися у потiк загальноєвропейського життя, навiть нинi не можна вважати природним. Наше мiсце в рейтингу економiчних свобод — помiж середньоазiйським Узбекистаном та африканською Республiкою Чад. Ми все-таки в iншiй частинi свiту. Наша країна за духом є правою, вона прагне до Європи — це очевидно й у Львовi, i на рiднiй менi Днiпропетровщинi. Люди прагнуть вiльного розвитку, вiльного пiдприємництва, люди не хочуть, щоб держава була полiцейською i полiцiянт приходив до вас до хати та вимагав звiту, скiльки у вас грошей i що в холодильнику. Отже, режим цей довго не протримається — як неприродний для нас.

— Але ж маємо чимало прикладiв, коли жорсткi полiцейськi режими iснували десятилiттями!

С. Олiйник: — Усi тi приклади стосуються ХХ сторiччя. Нинi ми живемо в зовсiм iнших iнформацiйних реалiях. Нинi зовсiм iнша швидкiсть обмiну серед людей iнформацiєю, iдеями й емоцiйними поштовхами до тих чи iнших змiн. Для радикальної змiни свiдомостi вже не треба, як в Америцi та Європi XVIII — XX столiть, по 50 — 100 рокiв проходити кожну трансформацiю i ледь не обов’язково “з допомогою” мiждержавних та громадянських воєн.

Iрина КОВАЛЕНКО, Андрiй ГАНУС, Експрес

А далi — люди самоорганiзуються. Життя розставить акценти. Хто думає по-iншому, помиляється.