Одразу дві перекладні книжки українського письменника Василя Махна вийшли за кордоном. Наприкінці 2017-го в Ізраїлі видали його збірку віршів, а у Сербії – есеї.

Про це пише Українська літературна газета з посиланням на Gazeta.ua.

Поетичну книжку у перекладі івритом “Приватний коментар до історії” опублікували у тель-авівському видавництві Penpal. Переклав її на іврит Антон Паперний. До цього двомовного видання (українською та івритом) увійшли 44 вірші з різних збірок Махна. На обкладинці розмістили картину Саші Блондера “Водоноша у Чорткові” (1936), художника, який народився у місті Чорткові на Тернопільщині. Оскільки і Блондер, і Махно теж народилися у Чорткові, то ця зустріч поезії та живопису, за словами автора, є символічною. До видання долучився фонд Ukrainian-Jewish Encounter.

“Мені особливо приємно, що до поетичної книжки увійшли деякі вірші з циклу “Єрусалимські вірші”, – розповідає письменник Василь Махно. – Оскільки на вибір текстів я не впливав – це була виключно ініціатива перекладача, то дізнатися, що до книжки увійшла “Субота у Цфаті”, було особливо приємно, оскільки під час відвідин Ізраїлю, разом із професором Петровським-Штерном, ми провели якийсь час у Галілеї. І камінний Цфат мені найбільше запам’ятався, звичайно, після Єрусалима.

Назагал у поетичній книжці представлено у хронологічній послідовності вірші, які зможуть допомогти ізраїльському читачеві уявити мою поетичну еволюцію із середини 1990-тих. Що ж до книжки есеїв, то фактично перекладено мою українську “Котилася торба”. Найновіші есеї до неї не увійшли”.

У Белграді вийшла збірка есеїв Василя Махна у перекладі Ярослава Комбіля “Весільна капуста”. До неї увійшли 20 есеїв, два з яких присвячено Сербії. У Сербії 2013 року уже виходила книжка Махна у перекладі Комбіля – збірка віршів “Чорна діра поезії”.

“Весільна капуста” – це традиційна сербська страва, однак я уклав у зміст назви метафоричне значення культури, історії, соціуму, – де все просякнуто усім,” – зазначив Василь Махно.

Василь Махно – український поет, прозаїк есеїст, перекладач та літературознавець. Народився 1964-го у Чорткові на Тернопільщині. З 2000-го проживає у Нью-Йорку, США. 2015-го його збірка оповідань “Дім у Бейтінґ Голлов” стала Книгою року Бі-Бі-Сі. Торік письменник взяв участь у журі конкурсу “Новела по-українськи” від журналу “Країна”.

Публікуємо фрагмент есею Василя Махна “Цвіркуни і горлиці”:

“У лютому 2015 року в Єрусалимі випав сніг. Біля Дамаської брами стояв хасид у чорному капелюсі й калошах, взутих на черевики. Обліплений мокрим снігом. Схожий був на мірошника, який спетлював пшеницю. Чи можна було б собі уявити, що золоте, залите сонцем, вічне місто коли-небудь присипле сніг? Мабуть, що сизі крила горлиць, що сидять на мурівцях Старого міста, дахах будинків, також присипані снігом. Горлиці облиті снігом, наче солодкі булочки у кондитерських крамничках, які щедро посипано цукровою пудрою. І подумав: що до Єрусалима сніги все-таки приходять частіше, аніж Месія. Як дивно виглядають засніжені оливкові дерева у Гетсиманському саді. Як незвично дивитися на засніжену колію єрусалимських трамваїв. Діти найбільше раді цьому снігові. Діти чомусь радіють снігові завжди. Я намагаюся пригадати вулиці Єрусалима, їхні назви, квартали, щоби уявити, які вони тепер? Але я пам’ятаю, що стоячи на мурі, з якого відкривається панорама на Оливкову гору й Гетсиманським сад з церквою Всіх націй, – дивився на біле каміння будинків й гробівців, які зливалися у суцільне сусальне золото, наче ним покрита уся ця земля. Я бачив: як за Кедронською долиною, в арабській частині міста, діти бігли з псом по камінній стежці углиб селища. Тепер вони, мабуть, біжать тієї стежкою, але по снігу. Стежка та сама і діти ті самі. Найбільша таємниця вічного міста – це його дух і запах. Запах білого хліба з пекарень, цинамонових тістечок, солодощів, посипаних прянощами оселедців, продуктових ринків. А дух його – в словах про старо- і новозавітніх царів, пророків, кабалістів, апостолів, – усього, що перед твоїми очима й усього, що закрито для твоїх очей”.