Олександр Положинський, до особистого знайомства з тезкою Смиком, уже знав про нього ВСЕ!

Сьогодні, 26 жовтня, у відомого в Тернополі барда, поета, та генератора ідей Управління культури і мистецтв міської ради, Олександра Смика – ювілей – 55-річчя.

З нагоди такого магічного свята, редакція «Погляду» підготувала креативному, творчому та завжди безпосередньому, наче 5-річний хлопчисько, Олександру Івановичу, невеличкий подарунок – 55 приємних речень, від тернополян… і не тільки.

Минулоріч Олександр Смик був гостем Тернопільського центру комунікацій, разом із лідером гурту «Тартак» – Олександром Положинським. Тому ми попросили волинського Олександра розповісти історію знайомства з Олександром-ювіляром. Сашко якраз проїжджав через Тернопіль на черговий концерт, тому зайшов до ТЦК, аби за чашкою чаю пригадати хронологію знайомства. І хоч багато чого вже не пам’ятав у деталях, але загалом розповів нам дуже цікавий ланцюжок подій, які передували особистому знайомству двох відомих Олександрів.

1. Вперше почув прізвище Смик завдяки БЮТу

Якимось чином (чи хтось мені показав, чи випадково) натрапив я в Інтернеті на пісеньку, де якась «баришня» співає пісню «І у нашому селі є «БЮТ». Мені ця пісня сподобалась і я навіть, здається, виклав її у себе на сторінці в Фейсбуці. Потім хтось сказав, що це пісня не якоїсь там незнайомої мені тітоньки, а українського барда Олександра Смика.

2. Хотів використати приспів пісні, яку написав Олександр Іванович

Якось я спілкувався зі своїм давнім товаришем Сергієм Шишкіним з Володимира Волинського. Це український бард, тільки не гітарний, а клавішний. Десь у спілкуванні я йому сказав, що мені подобається пісня групи «Чорні черешні» про Волинь. І що маю ідею колись використати приспів для того, щоб зробити кавер-версію, де я співаю куплет, а приспів звідси. Тут мені Шишкін каже, що цю пісню виявляється, теж написав Смик, а не ніякі там «Чорні черешні». І каже, що якшо треба буде домовлятися про авторські якісь моменти, то треба з ним домовлятися. Відклався в пам’яті і цей факт, пов’язаний з прізвищем Смик.

3. У Кременці хвалять Смика, як барда

Є в мене товариш – український письменник Павло Вольвач. Він має друга в Кременці, такого собі Івана Потія. І часто їздить туди в Кременець відпочивати. Якось і мене вони запросили там перепочити. Коли ж ми говорили шось там про Кременець, шо він комфортний, позитивний з енергетичної точки зору, то заговорили про те, що там живе мало не найбільша кількість, придатних до вживання, українських бардів. І серед них назвали, знову ж таки, Смика.

4. Фактично вперше сподобався виступ барда. Виявилося – то був Смик

Але найприкольніше було не це. А те, що на ювілейній Червоній Руті в Чернівцях, в 2009 році, я випадково потрапив на концерт, на який не мав потрапити. І виступає якийсь бард на сцені. Я чесно скажу – бардів не люблю. Під акустичну гітару просто хтось співає – це не моє. І тут співає якийсь дядько, і мені реально подобається – нема такого звичного несприйняття, як в більшості випадків, коли я чую якихось бардів. Потім виявляється, що це був Смик, про якого я на той момент уже мав кілька своїх власних історій. Причому, такими  обхідними шляхами.

Записала Люба Вовк, новини Тернополя “Погляд”