Роздивитися твори Пінзеля у Тернополі можна, якшо попросити зняти відгородження

Читач сайту 20 хвилин обурюється, що на виставці Пінзеля йому не дали змоги роздивитися скульптури. У музеї, де експонуються твори геніального скульптора, стверджують, що це непорозуміння – варто було спитати працівника, чи можна підійти ближче.

Напевно, не всі тернополяни знають, що у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї діє виставка робіт нашого відомого земляка Іоана Георга Пінзеля. Хотілося б поділитися своїми враженнями після її відвідин.

Потрапити на виставку робіт Пінзеля, коли його роботи були ще у ТЦ “Подоляни”, мені не вдалося. Коли прийшла туди за день після того, як роботи митця забрали з торгового центру, жодень з охоронців не зміг пояснити, де їх можна побачити тепер. Тому, коли я дізналась, що у музеї спеціально для робіт Пінзеля відремонтували зал, направилась туди.

Чесно кажучи, вражень, з якими я вийшла з музею, не описати. І хочеться описувати їх далеко не позитивними словами. Але все по черзі. Спочатку тітоньки-працівниці музею, допиваючи свої чаї, ліниво ввімкнули світло у справді гарно відремонтованій залі. Навколо кількох робіт Пінзеля протягнуті ледь помітні білі ниточки. Відтак відвідувачі повинні не те, що побачити, але й здогадатися, що за ці, майже невидимі ниточки заходити не можна. Не одразу помітивши таке обмеження, я таки ступила за неї і жіночка-наглядачка, звичайно ж, крикнула: “Куди ви йдете?”

Розумію те, що дехто із відвідувачів може торкатися шедеврів мистецтва, а це небажано. Але навіщо тоді у музеї сидить той, хто наглядає за експозицією? Для того, щоб пити чай? Можливо, варто ще до початку огляду пояснити відвідувачу те, як він має поводитися під час перегляду виставки і не кричати пост-фактум? До слова, у світових і вже й у київських музеях використовується інший метод контролю за експонатами. Скажімо, у київському національному музеї “Чорнобиль” про те, що ви підійшли надто близько до експонату, сповіщає голосний звуковий сигнал.

Тепер про саму експозицію. Оскільки до експонатів не можна підійти впритул, відвідувачі так ніколи і не дізнаються їхніх назв. Все тому, що таблички з назвами робіт відомого митця написані таким маленьким шрифтом, що на відстані 3 метри їх аж ніяк не розгледіти. Загалом же виставка, так як вона облаштована зараз, зовсім незручна для огляду, адже, щоб перейти на інший бік невеличкої експозиції, потрібно перетнути знову кімнату цілком. Ось так і виходить, що ходиш туди-сюди, але нічого особливо не бачиш і не дізнаєшся.

 

Після виставки розповідала про враження знайомим і дивувалася чому все зроблено так, начебто не для людей. “А ти не знаєш? – здивувалася знайома. – Це ж конфлікт інтересів тернопільських підприємців Василя Чубака і Тараса Демкури. Один взяв Пінзеля до себе в “Подоляни”, а інший після того переобладнав кімнату в музеї. Це їхнє, внутрішнє”. Не спішу стверджувати, що це є фактом, втім усе те, що я бачила, десь приблизно на це схоже. Звичайно, цим панам варто подякувати за те, що таки маємо у Тернополі унікальні роботи Пінзеля. От тільки, чи варто їм дякувати за те, що виставка, власне, зроблена зовсім не для тернополян?

Прикро те, що роботами нашого відомого земляка тернополяни навряд чи зможуть насолодитись. Дивує те, що відомі місцеві підприємці піклуються не про тернополян, а вирішують свої конфлікти. І дуже сумно від того, що вже вкотре в Тернополі роблять гарний і достойний крок, але не для людей, а лише для того, щоб показати, хто у місті сильніший.

ВІД РЕДАКЦІЇ

Пояснити ситуацію та розповісти про правила відвідування експозиції робіт Пінзеля ми попросили директора краєзнавчого музею Степана Костюка.

– Напевне вийшло якесь непорозуміння, – каже керівник установи. – Скульптури дійсно відгороджені, але лише коли немає відвідувачів. Коли ж хтось, чи то група чи то людина приходить, то співробітник музею дає можливість підійти, роздивитися зблизька, прочитати інформацію, сфотографувати. Ми нікого не обмежуємо і навпаки зацікавлені в тому, щоб люди йшли і дивились. Навіть якщо так сталось, що працівник не зняв відгородження, достатньо просто про це сказати і повірте жодних відмов не буде.

Запитали ми пана Степана й про те чи користується експозиція популярністю.

– Після брудних публікацій в інтернеті, які комусь вигідні, кількість відвідувачів зменшилась, – говорить пан Костюк. – Але люди все ж приходять і це добре, бо роботи Пінзеля того варті. Намагаємося людей навіть в санітарні дні: понеділок та середа, які відведені на прибирання, обслуговування, впускати. Ну буває, що приїхали люди з далеку і хочуть подивитися, ми ж не будемо казати: “прийдіть завтра”. В таких випадках науковий співробітник відчиняє експозицію і люди її відвідують.

Також Степан Костюк зауважив, що з будь-яких питань чи конфліктних ситуації будь-який відвідувач може звернутися до нього особисто.

– Музей – наша робота і наше покликання, ми відкриті для людей і запрошуємо до себе, – підсумував чоловік.

До речі, перш ніж телефонувати до керівництва музею кореспондент (в ролі відвідувача) перевірив чи є в візитерів можливість підійти до скульптур. Коли зал з експозицією робіт Пінзеля відчинили, підходи до них дійсно були відгородженні. Проте після запитання: “Чи можна якось зблизька роздивитись” працівниця музею відповіла: “звичайно” і зняла загорожу. Не було зауважень й після того як короспондент почав усе фотографувати.

Comments are closed.