Що спонукало директора Великоберезовицької школи Юлію Паньків стати педагогом?
«Коли я навчалася у 10 класі Тернопільської ЗОШ №8, до нас прийшла молода вчителька української мови та літератури, — згадує директор Великоберезовицької ЗОШ І-ІІІ ст. Юлія Іванівна Паньків. — Вона була гарна не лише зовні. Мені подобалась її досконала українська мова, якою вона послуговувалася і в школі, і в побуті. Вчителька завжди була бездоганно одягнута. Її поведінка, манера спілкуватися, струнка гарна постава справляли на нас неабияке враження. І якщо до знайомства із нею я ще вагалася, вступати після закінчення школи у медичний чи інший вуз, то після знайомства твердо вирішила: буду педагогом».
Минуло зовсім небагато часу, і вже Юлія Паньків — струнка, висока і дуже вродлива вчителька української мови та літератури стояла перед своїми учнями, розповідаючи їм гарною солов’їною українською мовою про прекрасне у цьому світі.
Коли запитала у Юлії Іванівни, яка ж її заповітна мрія, педагог посміхнулася і відповіла: «Хіба ж ви не знаєте? Я мрію і вірю, що у нас буде простора, гарна, сучасна школа. Ми разом були на урочистому закладанні наріжного каменя. Вірю, що найближчим часом урочисто відкриємо її».
Юлія Паньків побачила світ у вересневу пору 1973 року в мальовничому місті Снятин Івано-Франківської області. Цього ж року родина переїхала на постійне місце проживання до Великої Березовиці. Роки навчання у Тернопільському державному педагогічному університеті (1990-1995) на факультеті української мови та літератури були цікавими, особливими, непростими. Одна система рушилась, на зміну їй приходила інша. Тернопіль був у націоналістичному піднесенні, і студентство, до якого належала юна Юлія, брало у цьому процесі активну участь. Двадцятилітньою дівчиною вона стала на рушничок щастя, згодом народились син і донька.
Юлія Іванівна — здібний організатор, уміє об’єднати колектив професіоналів, фанатів своєї справи. Її поважають, їй довіряють. У 2002 році Юлія Іванівна — заступник директора з виховної роботи, а через п’ять років стала директором Великоберезовицької ЗОШ І-ІІІ ст., заслужила звання «Вчитель вищої категорії» та «Старший учитель». Проте будь-які звання чи посади для цієї людини — це лише сходинки кар’єрного росту. Юлія Іванівна вважає, що вчитель, щоб навчати інших, передусім, має все життя вчитися сам. Інакше він — звичайний заробітчанин на своїй ниві. Покликання ж педагога інше — сіяти зерна добра у людських душах. Це для Юлії Іванівни — не лише гарні слова. Вона сама так робить і людей з такими ж переконаннями зібрала навколо себе у Великоберезовицькій школі. «Переконана, що у нашому закладі працюють справжні фахівці, педагоги за покликанням, — каже Юлія Паньків. — Ніхто з них ніколи не зупиняється на досягнутому. У них завжди є нові ідеї. Вони хочуть, щоб наші діти були розумними, вихованими, навченими. Тому так багато у нас позакласних занять і заходів. Учителі охоче діляться досвідом та з великим бажанням переймають його в інших. До нас завжди хтось приїжджає, ми регулярно проводимо тренінги, збори, заходи, флеш-моби, челенджі. Любимо гостей. Вважаємо, що знання, гарний досвід мають поширюватися. Співпрацюємо зі школами, будинками творчості школяра, університетами, тобто взаємно збагачуємося.
Ніколи ні на хвилину, як би важко не було, не шкодувала, що обрала саме фах педагога. Дуже люблю свою роботу, проте переконана, що любити потрібно не тільки професію, а й себе у цій професії, і тоді зможемо досягнути успіху та отримати задоволення від улюбленої справи. Щоб переконатися, що це — не лише слова, частіше приїжджайте до нас, будьте з нами, вчіться, не пошкодуєте. Ми дуже стараємося працювати якнайкраще».
Коментарі вимкнені.