Чого ми не знаємо про Гоголя?

Ну ось, здавалося б, один із культових письменників Микола Васильович Гоголь. Його твори вивчать у школі, вони  екранізовані, тобто максимально популяризовані. І, можливо, саме це й робить його постать такою незнаною, а тексти заздалегідь оціненими.

Тому для мене книжка професора Національного університету «Острозька академія» Петра Кралюка «Таємний агент Микола Гоголь» була повна відкриттів.

На її презентації, що відбулася цими днями у книгарні «Є», дослідник зауважив: те, що Микола Гоголь був таємним агентом, факт не новий та давно відомий дослідникам. Ну що ж, я не дослідник, тому для мене то було відкриття. Не переказуючи сюжету, можна відзначити штрих-пунктирно. Десь тоді, коли у Санкт-Петербурзі Гоголь не зміг знайти собі достойної роботи, а гроші було витрачено, його й завербували у третій відділ імператорської канцелярії — орган політичного розшуку та слідства в Російській імперії, заснований з метою боротьби проти революційних і опозиційних рухів та організацій, нагляду за слідством у політичних справах, за політичними тюрмами тощо.

Якщо звернутися до передісторії написання тексту, то починалося все з праці над дослідженням «Козацька міфологія України: творці та епігони». Дійшовши до аналізу знакової повісті «Тарас Бульба», науковець зрозумів — мусить написати книжку власне про Миколу Гоголя та його тексти.

— Гоголь — містичний автор, — усміхається Петро Кралюк. — І коли маєш з ним справу, починається, вибачте на слові, чортасія. Зрозумів, що якщо не напишу книжку про нього, про те, що він служив у третьому відділі імператорської канцелярії, і те, як це відобразилося на його творчості, далі про козацьку міфологію писати не зможу. На щастя, той час збігся з часом відпустки. Впродовж тижня працював тільки над цим текстом і з’явилася книжка. У ній я намагався реконструювати невідомі сторінки діяльності Миколи Васильовича.

Твори — це зашифрована біографія автора, – вважає науковець. Тож у них так чи інакше відобразилося те, що трапилося в житті письменника. На основі аналізу тексту та дослідження біографії Гоголя, Петро Кралюк вважає, що в 1829 році письменник опинився недалеко звідси, на Волині – у Шумську, Дубно, Радивилові. А приїхав сюди він для виконання завдання третього відділу.

– Познайомившись із місцевими реаліями, він так чи інакше відобразив їх у творах, передусім у «Тарасі Бульбі», адже події цього твору відбуваються у Дубно. Хоча в офіційній біографії ніяких свідчень про перебування Гоголя у цьому місті немає. Цікаво, що у «Страшній помсті» є згадка про Шумськ, до того ж дуже конкретна — про маківки церков, котрі видно здалеку, під’їжджаючи до міста. Спершу думав, що то авторські фантазії. Проте краєзнавець та письменник Сергій Синюк допоміг з’ясувати, що в 20-30 роках у Шумську таки була православна церква, на місці якої нині костел.

Власне, у книжці Петро Кралюк звертає увагу на перепрочитання канонічного «Тараса Бульби». Дослідник наголошує, що ця повість має кілька рівнів, до того ж, по суті, вони конфліктують між собою та заперечують одне одного.

– На перший погляд, це героїчний та серйозний твір, але існує дуже багато контекстів, котрі руйнують ту серйозність. На жаль, багато читають «Тараса Бульбу» не вчитуючись та сприймають його поверхово, як і загалом всю творчістю Гоголя. Ще один приклад – «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» — гумористичний, здавалося б, твір. Але за цим гумором стоять дуже серйозні речі, й вони дуже часто заперечують гумор. Вакула летить на чорті до Петербурга. Ми сприймаємо це як гумористичний момент, а таким чином автор натякає, як на мене, що дорога українця до імператорської столиці — це дорога на чортові.

І тут постає запитання, чи не про себе частково мовив Микола Васильович.

— З одного боку, Гоголь готовий служити імперії, працювати в третьому відділі, але розуміє, що при тому йде на компроміс, укладає угоду з нечистою силою, втрачає щось своє та рідне. Не виключаю, що ця роздвоєність його мучила і це відобразилося на його творчості. Зрештою, ця двоїстість теж по-своєму цікава.

Анна Золотнюк.

Фото авторки.