Принадливий Тернопіль. Місця, улюблені з дитинства

Я не можу назвати найулюбленішого місця в Тернополі, бо все місто мені рідне та прекрасне. У кожному районі є чарівні місця, з якими пов`язано немало історій. Я люблю гуляти Тернополем — часто це наче подорож у минуле.

На «Дружбі» я пригадую глибоке дитинство. Тому звідси й почнемо прогулянку улюбленими місцями. Саме зі сходів, котрі ведуть до палацу культури «Березіль», мені, як і в дитинстві, подобається розглядати згори парк «Топільче». А за «Березолем», у внутрішньому дворі, колись діяв фонтан, біля якого я дуже любила бувати.

Далі йдемо до сходів, що від вулиці Миру виводять до парку «Топільче» — вони завжди зачаровували своєю звивистою конструкцією та оглядовим майданчиком вгорі, з якого так добре видно центральну алею парку. Якщо пройтися нею та підійти до вольєру з птахами, опинимося біля ще одного цікавого місця.

Того, де вода з вольєру впадає у річку, — там видно, як вона вирує, і коли стою там, мені думається, якою ж потужною енергію вона володіє. Поруч — насип із валунів у річці, — на них так приємно постояти. А ще люблю підвісний міст, хоча він мене завжди лякав.

Якщо пройти трохи далі — побачите гойдалку «Ромашка», на якій і нині мені до вподоби гойдатися, що й казати про те, яке захоплення вона викликала в дитинстві. Далі, майже на виході з парку, ліворуч від центральної алеї є невеличке озерце, де на великому камені колись сидів дерев`яний Буратіно, а поруч був триголовий змій. Тепер ці скульптури майже зруйновані та обплетені рослинами. Проходячи повз, пригадую цих казкових героїв і стараюся розгледіти те, що від них залишилося.

Пройшовши набережною, потрапимо в інше улюблене місце — парк ім. Т. Шевченка, особливо тут подобаються острівці «Чайка» та «Закоханих». Мене чарують великі дерева та водні простори. Взимку люблю спостерігати за велетенськими зграями птахів, які високо в небі, наче танцюючи якийсь чарівний танець, вимальовують звивисті візерунки.

А далі зайдемо на «Новий світ». Тут люблю бувати в обласній молодіжній книгозбірні, і подобається не тільки вона, а й дорога до неї, особливо восени, коли та встелена оранжевим листям. І, якщо вже мовити про бібліотеки, то як не згадати обласну універсальну наукову — проходячи повз, милуюся її красивим фасадом, який спонукає фантазувати про минулі часи. А в якому чарівному будинку розташована бібліотека-музей «Літературне Тернопілля»! Він видається мені схожим на родинне гніздо великої та щасливої сім`ї з минулого.

А ще зовсім поруч із книгозбірнею розташоване ще одне дороге мені місце — Палац кіно, з яким пов’язані дитячі спогадами про перегляд фільмів та мультфільмів.

Олександра Стопник, 

громадський діяч, мистецький менеджер, юрист.