У Тернополі актори-лялькарі заставили реготати повен зал дорослих глядачів

27 березня, в ляльковому театрі відбулася прем’єра незвичної для цієї сцени вистави, розрахованої не на дітей, а на дорослого глядача – трагікомедії «Дуже проста історія». Свій виступ актори приурочили Міжнародному Дню театру. Зал був повен молоді та людей старшого віку, які під час смішних епізодів реготали щиро, як діти. Вперше цю виставу колись грали студенти акторського факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка, в якості дипломної роботи. Тепер же частина тодішніх випускників є професійними акторами лялькового театру, тому гра була насиченіша та творча.

Режисер-постановник «Дуже простої історії» Володимир Лісовий розповів «Погляду» про те, чим відрізняється перший, дипломний показ вистави від теперішнього – професійного.

–          Коли ці актори ще були тільки студентами, то вистава ставилася, як навчальна, тому й мала завдання згідно певного учбового процесу, відносно вмінь акторів на той час. А зараз вже йде робота з професійними акторами, тобто вони – творці. Там я їм казав як грати – більше для того, шоб вони якось навчалися майстерності актора. А тут вже я просто ставлю свою виставу, а вони творять свої характери. І це вже є професійна, повноцінна акторська робота.

Режисер також поділився, що вважає Марію Ладо (за п’єсою якої й була поставлена трагікомедія) цікавим драматургом, і дуже хотів би колись з нею зустрітися, познайомитися і поговорити. Він розповів, що зараз молодий драматург Марія пише кіносценарії в Москві.

–          Якшо ви пам’ятаєте – ішов колись такий серіал «Дві долі», – каже Володимир Лісовий. – То, власне, це і є одна з її робіт. Ця жінка взагалі колись працювала ще й як актор, а її батько – відомий український кінорежисер. Насправді Марія Ладо – це навіть не її справжнє ім’я, а псевдонім.

Тернопільський режисер-постановник «Дуже простої історії» поділився, що вони з акторами уже навіть обговорили продовження цієї п’єси, адже вважають, що цю виставу набагато легше відтворити акторам лялькового театру.

–          Ми ж граємо для дітей, тому такі персонажі, як свиня, чи інші звірі, для нас не є чужими. Я вважаю, що акторам-лялькарям краще вдається показати такі образи, ніж, наприклад, якби це робили актори драматичного театру.

Тернополянин Володимир, котрий бачив прем’єру, каже, що вистава залишила лише надзвичайно позитивні враження. Йому сподобалося те, що вона піднімає проблеми теперішнього часу – стосунки у сім’ї, рішення про аборти, тощо. Цікавим хлопцю здалося те, що всі ці життєві ситуації актори обіграли не лише образами людей, а й героями – свійськими тваринами.

–          Найсмішнішою для мене була сценка,  – каже Володимир, – де свинка дуже мріяла навчитися літати. Актори смішно зобразили цей процес, коли вона усіляко стрибала та підскакувала. Але в кінці кінців її мрія, можна сказати, здійснилася – господар її зарізав, і вона перетворилася на ангелика, який полетів до неба.

Люба Вовк, “Погляд”