Український Сальвадор Далі живе у Бережанах (фото)
Художник із Бережан Олег Шупляк знаний завдяки своїм картинам з подвійним змістом, які сам ще називає “двовзорами”. З одного боку — це звичайні пейзажі, але, якщо придивитися, то з-за дерев, будинків, хмар неначе “виринають” портрети таких видатних особистостей, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Микола Гоголь, Богдан Лепкий…
«Наша дума, наша пісня…»
Картини-ілюзії настільки неординарні, що миттєво поширилися у всесвітній мережі Інтернет і стали хітами багатьох інтернет-видань, зокрема, таких впливових, як “Huffington Post” та “Daily Mail”. А персональні виставки бережанського живописця були в Англії, британському Ноттінгемі та інших містах західного й східного зарубіжжя. На батьківщині Олега Шупляка також дуже високо цінують, запрошуючи з експозиціями та майстер-класами в галереї сучасного мистецтва, а в 2000-ому році прийняли до Національної спілки художників України. Загалом картини-ілюзії він почав писати двадцять років тому.
– Картини з подвійним змістом не є чимсь новим, – розповідає художник. – Сальвадор Далі, наприклад, досить часто використовував такі прийоми у своїх картинах. Мені завжди хотілося створити щось схоже, але щоб це було наше, українське, потім спробував піти далі – створив картину з потрійним змістом. Сальвадор Далі намагався втілити це в одній своїй роботі – “Обличчі смерті”, однак там застосована досить проста схема – повторення одного й того ж об’єкта – черепа. Я ж намалював картину “Наша дума, наша пісня…”, де усі три складові різні й не повторюються. Якщо хтось мені покаже роботу, де застосований такий же прийом, я з радістю подарую йому свою картину (усміхається).
Художник демонструє свою картину з тривимірним зображенням. З першого погляду – звичайнісінький український пейзаж: на схилі пагорба під сухою вербою сидить старенький кобзар, вдалині розкинулось старосвітнє село, долиною поміж пагорбами стелиться туман. Нічого дивного у тому не було б, якби не хитромудра ілюзія, в результаті якої старі стріхи та дерев’яна церква не утворили б нам портрет Івана Франка, а персонажі другого плану Лукаш і Мавка – портрет Лесі Українки. Та й на тому магія картини не закінчується – всі ці дивовижні ілюзії самі по собі є лише фрагментами єдиного цілого – лику Тараса Шевченка.
«Двовзір» на замовлення написати неможливо
На відміну від інших художників, які працюють у такому ж жанрі, Олег Шупляк створює картини в своїй уяві, не використовуючи допоміжних статичних предметів, так звану “натуру”.
Свою першу картину-ілюзію художник присвятив великому Кобзареві. Цей портрет автор створив на основі двох класичних українських образів — молодого кобзаря та звичного для України сільського пейзажу.
— Йшов 1991-ий рік, Україна тоді здобувала незалежність, – згадує митець. – Все довкола, навіть, здавалося, природа, дихало почуттям патріотизму. Хотілося намалювати картину, де було б усе – і дніпровські кручі, і кобзар, і незримий, але присутній образ Тараса. Ось тоді я вперше застосував цей прийом. Я розглядав скульптуру Тараса Шевченка і у світлотіньовому поєднанні побачив майбутню картину.
Відтоді Олег Шупляк створив ще кілька варіацій на тему Шевченка, а також багато інших. Нині у його доробку налічується понад 60 картин з подвійним змістом і навіть кілька з потрійним. Як зізнається художник, він жодного разу не писав картин-“двовзорів” на замовлення.
— Щоб намалювати “двовзір”, потрібно довго виношувати ідеї, – пояснює художник. — Спершу треба це побачити в своїй уяві, а вже потім переносити на папір чи полотно. Щоб картина сприймалася природно, незалежно від закладеного у ній підтексту, намагаюся уникати надуманих деталей. У цих роботах для мене важливо досягти граничної ясності й повноцінності обох “змістів” як за логікою, так і за формою зображеного. Наприклад, я не користуюсь методом, який застосовував славнозвісний Арчімбольдо та його послідовники, які створюють портрети, нагромаджуючи купу різних предметів, фруктів, морепродуктів тощо. Я ж вважаю, що чим простіша формула ілюзії, тим вона чистіша й унікальніша, — як у математиці чи хімії. Для мене важливо застосувати власні, унікальні схеми та прийоми, які не використовував ніхто раніше. Особливо радію, коли, окрім змісту, в роботу вдається внести якусь частку хорошого гумору.
До художньої академії не прийняли
Цікаво, що Олег Шупляк кілька разів намагався вступити на художнє відділення, але його не прийняли, тож довелося обрати відділення архітектури. Втім, він не опустив рук і продовжував малювати. До речі, пан Олег й досі вважає свої оптичні ілюзії просто “хобі в сюрреалістичному стилі”, навіть незважаючи на те, що розуміє: для України це щось нове й унікальне.
…Більшість часу Шупляк проводить у своїй майстерні на горищі. Саме там з-під його пензля виходять справжнісінькі шедеври, однак художник переконаний, що найкращі картини у нього попереду: “Коли прокидаюсь, не уявляю, що можу створити сьогодні, живу вільно й творчо, і в цьому – найбільше щастя…”
Картини-ілюзії настільки неординарні, що миттєво поширилися у всесвітній мережі Інтернет і стали хітами багатьох інтернет-видань, зокрема, таких впливових, як “Huffington Post” та “Daily Mail”. А персональні виставки бережанського живописця були в Англії, британському Ноттінгемі та інших містах західного й східного зарубіжжя. На батьківщині Олега Шупляка також дуже високо цінують, запрошуючи з експозиціями та майстер-класами в галереї сучасного мистецтва, а в 2000-ому році прийняли до Національної спілки художників України. Загалом картини-ілюзії він почав писати двадцять років тому.
– Картини з подвійним змістом не є чимсь новим, – розповідає художник. – Сальвадор Далі, наприклад, досить часто використовував такі прийоми у своїх картинах. Мені завжди хотілося створити щось схоже, але щоб це було наше, українське, потім спробував піти далі – створив картину з потрійним змістом. Сальвадор Далі намагався втілити це в одній своїй роботі – “Обличчі смерті”, однак там застосована досить проста схема – повторення одного й того ж об’єкта – черепа. Я ж намалював картину “Наша дума, наша пісня…”, де усі три складові різні й не повторюються. Якщо хтось мені покаже роботу, де застосований такий же прийом, я з радістю подарую йому свою картину (усміхається).
Художник демонструє свою картину з тривимірним зображенням. З першого погляду – звичайнісінький український пейзаж: на схилі пагорба під сухою вербою сидить старенький кобзар, вдалині розкинулось старосвітнє село, долиною поміж пагорбами стелиться туман. Нічого дивного у тому не було б, якби не хитромудра ілюзія, в результаті якої старі стріхи та дерев’яна церква не утворили б нам портрет Івана Франка, а персонажі другого плану Лукаш і Мавка – портрет Лесі Українки. Та й на тому магія картини не закінчується – всі ці дивовижні ілюзії самі по собі є лише фрагментами єдиного цілого – лику Тараса Шевченка.
«Двовзір» на замовлення написати неможливо
На відміну від інших художників, які працюють у такому ж жанрі, Олег Шупляк створює картини в своїй уяві, не використовуючи допоміжних статичних предметів, так звану “натуру”.
Свою першу картину-ілюзію художник присвятив великому Кобзареві. Цей портрет автор створив на основі двох класичних українських образів — молодого кобзаря та звичного для України сільського пейзажу.
— Йшов 1991-ий рік, Україна тоді здобувала незалежність, – згадує митець. – Все довкола, навіть, здавалося, природа, дихало почуттям патріотизму. Хотілося намалювати картину, де було б усе – і дніпровські кручі, і кобзар, і незримий, але присутній образ Тараса. Ось тоді я вперше застосував цей прийом. Я розглядав скульптуру Тараса Шевченка і у світлотіньовому поєднанні побачив майбутню картину.
Відтоді Олег Шупляк створив ще кілька варіацій на тему Шевченка, а також багато інших. Нині у його доробку налічується понад 60 картин з подвійним змістом і навіть кілька з потрійним. Як зізнається художник, він жодного разу не писав картин-“двовзорів” на замовлення.
— Щоб намалювати “двовзір”, потрібно довго виношувати ідеї, – пояснює художник. — Спершу треба це побачити в своїй уяві, а вже потім переносити на папір чи полотно. Щоб картина сприймалася природно, незалежно від закладеного у ній підтексту, намагаюся уникати надуманих деталей. У цих роботах для мене важливо досягти граничної ясності й повноцінності обох “змістів” як за логікою, так і за формою зображеного. Наприклад, я не користуюсь методом, який застосовував славнозвісний Арчімбольдо та його послідовники, які створюють портрети, нагромаджуючи купу різних предметів, фруктів, морепродуктів тощо. Я ж вважаю, що чим простіша формула ілюзії, тим вона чистіша й унікальніша, — як у математиці чи хімії. Для мене важливо застосувати власні, унікальні схеми та прийоми, які не використовував ніхто раніше. Особливо радію, коли, окрім змісту, в роботу вдається внести якусь частку хорошого гумору.
До художньої академії не прийняли
Цікаво, що Олег Шупляк кілька разів намагався вступити на художнє відділення, але його не прийняли, тож довелося обрати відділення архітектури. Втім, він не опустив рук і продовжував малювати. До речі, пан Олег й досі вважає свої оптичні ілюзії просто “хобі в сюрреалістичному стилі”, навіть незважаючи на те, що розуміє: для України це щось нове й унікальне.
…Більшість часу Шупляк проводить у своїй майстерні на горищі. Саме там з-під його пензля виходять справжнісінькі шедеври, однак художник переконаний, що найкращі картини у нього попереду: “Коли прокидаюсь, не уявляю, що можу створити сьогодні, живу вільно й творчо, і в цьому – найбільше щастя…”
Нова Тернопільська
Коментарі вимкнені.