Від чого у тернопільських маршруток “розриваються” мотори

Щоранку прокидаючись, я з поспіхом збираюся та щодуху мчуся до нього — 31-го маршрутного таксі, від якого залежить, наскільки вчасно дістануся на пари в університет. І якось мені закортіло не просто проїхатися, як завжди, маршруткою номер 31, а й… поспілкуватися з нею, дізнавшись значно більше таємниць із життя «чотириколісного» товариша пасажирів. І поки водій вправно крутив баранкою, намотуючи за схемою зупинки, я взялася за розпитування.

— Доброго ранку, маршрутко! Як нині розпочалася твоя робоча зміна?

— Дир-дир-дир-р-р-р… Пр-р-ривіт, дівчинко! Ой, яка я сьогодні заклопотана, невиспана, ледь дихаю! Отак завжди: восени, взимку, навесні та влітку змушені долати тернопільські дороги мої вірні др-р-ружбани — колеса. А страждають, бідні вони, через ями, що як ромашки в полі, вкривають наші дор-р-роги. Ну що тобі розказати… Розпочинається все терпиме і нетерпиме ще о 5.30. Водій заходить у гар-р-раж, відкриває ключем замок до мого «металевого серця». Потім р-р-розігріває мій «мозок» перед довготривалими маршрутами. Ну, а тоді ми як одне ціле мчимось на заправку, де «снідаємо» багатьма літрами теплого чаю. Хоча, знаєш, інколи той чай якийсь такий р-р-розбавлений мені наливають, такий гидкий. Фе! Але що вдієш. Треба ж на чомусь триматися весь день. Напившись вдосталь, вирушаємо на початкову зупинку — в «Містечко шляховиків», «Кемпінг» пр-р-ростіше кажучи…

— Кожного ранку їду і бачу, що багацько пасажирів до тебе навідується. От скажи, а що тебе в них найбільше дратує?

— Знаєш, приємно, коли тебе чекає багато пасажирів. Ти — бажана маршрутка, і всі так і хочуть до тебе сісти. Але є кілька неприємних моментів, від яких у мене мотор просто розривається! Бр-бр-р… Жахливо дивитися на себе ввечері на автостоянці. О, ці обмальовані вздовж і впоперек крісла! Маркерами, коректорами, балончиками і чим тільки завгодно! Р-р-р! Після проїзду деяких сидячих «талантів» мій салон схожий на обписаний ар-р-ркуш зошита! Та, як кажуть, біда одна не ходить, а ще й товаришок веде. Мову веду про пасажирів із посвідченнями, бо, наближаючись до майже кожної зупинки, бачу чергу, яка між собою лається, штовхається. Люди, навіщо?! Всі сядете і на всіх пільгових місць вистачить! А то інколи поїздка перетворюється на кошмар-р-р. От хоче мій водій на зупинку заїхати, а там бач — інший не поступиться місцем. А інколи якийсь нахаба легківку залишить перед носом, а сам у магазин чкур-р-рне. Стоїш на проїжджій частині, чекаєш, колесами викр-р-рутаси робиш, аби вибратися з автомобільного потоку.

— А з хорошого що пригадаєш? Бо не кожного разу в тебе лише неприємні пасажири, штовханина, кепський чай…

— Якось на одній із зупинок зайшов у салон школярик. Бачу — тр-р-римає в руці дві цукерки. А ще через зупинку сідає до мене інший хлопчик. Раптом попередній пасажир помітив др-р-руга і як крикне щодуху на весь салон: «Славку, пр-ривіт! Сідай біля мене. Я цукерки маю. Ходи, і тобі дам!» Пам’ятаю ще одну ситуацію, коли захеканий підліток забіг у мій салон. Пр-р-рисів перепочити і, тільки побачивши маленьку красуньку, як справжній дж-ж-жентльмен одразу ж поступився їй місцем. Ой як приємно було, бо подібне не часто побачиш…

— А ти підслуховуєш секрети своїх пасажирів? От студентів, наприклад?

— Я студентів одразу ж розпізнаю з-поміж інших пасажирів. Ото стоять-сидять заспані чи схвильовані юнаки та юнки, час від часу відр-р-риваючи погляд від конспекту, намагаються «на ходу» довчити написане. Хоча не думайте, що всі студенти такі старанні! Це ж пер-р-ршокурсники! Помітно одразу страх в очах, бо для них все видається новим. А от стар-р-ршокурсники… Що вони тільки не придумають хитрого, аби до пар підготуватися!

Поки говорили, то непомітно для мене під’їхали до кінцевої зупинки — «Максима Кривоноса». Нарешті закінчено мій перший маршрут. Подякувала я маршрутці за розмову та й подалася на заняття. А 31-е «серце» тернопільських доріг, прочистивши «горло», подалося далі — за новими пасажирами та новими враженнями.