З нами був Бог, – тернополянка Вікторія Курило вперше пішла на прощу до Зарваниці

Всеукраїнська проща в Зарваниці – це не просто релігійна акція. Це завжди щось більше. Одразу і не скажеш, що саме.
Адже. в класичному розумінні проща – це духовний відпуст, очищення і покаяння в святому місці. Бажання отримати від Бога і прощення гріхів, і полегшення, і надію на майбутнє.
Проща в Зарваниці – це щось більш багатопланове. Окрім покаяння і відпусту, це щорічний духовний здвиг українців. За всіх часів і правлячих в україні режимів, Зарваниця – то духовний індикатор українства.
Багато людей зі всієї держави приїжджають в ці дні на святе місце, щоб засвідчити Богові свою відданість, любов і схилити голову в покаянні.
Велика кількість народу приходить пішки. Хтось шукає духовної розради, моральної підтримки, але в основному люди йдуть, щоб засвідчити свою відданість Богові і любов до України. Щоб підкреслити, що попри все, – наш народ приймає терпіння, послані Богом і готовий спокутувати гріхи і досягати духовного зросту.
Сьогодні ми поспілкувалися із прочанкою з Тернополя, співробітником ПАТ ” МЕГАБАНК” Вікторією Курило.
– Пані Вікторіє, розкажіть, як ви добиралися до Зарваниці?
– Ми йшли пішки з подругою.
– Удвох?
– Так. Так сталося. Спочатку думали їхати, а потім вирішили, що в такий непростий час, як зараз, варто облишити трохи комфорт і пожертвувати Богові, хоча б такі свої зусилля. Адже піша хода – це не лише дорога, а й молитва, роздуми і, до певної міри, духовна дорога.
Ми йшли вдвох, бо так сталося. П`ятниця, довгий робочий день, поки зібралися – то всі групи прочан вже давно вийшли з Тернополя.
Але, ми ж не самі йшли. З нами був Бог. І дорогою ми наздоганяли інших паломників, хтось нас наздоганяв. Надвечір ми познайомились з групою молодих людей, котрі йшли з нами всю ніч. Було , навіть, зовсім не важко. І було якесь таке, відчуття єдності, знаєте, зі світом і з Богом, що дорога пройшла для нас майже непомітно.
Ну, так : ми відчували, що трохи втомлені і невиспані, але відчуття, що пройшли стільки кілометрів не було.
– Пані Вікторіє, а які ваші відчуття від самої прощі? Чи відбули ви всю програму і отримали відпуст?
– Так. Відчуття досить важко передати словами. Тут більше емоцій, більше переживань. Я цього року вперше приступила до індивідуальної сповіді. От саме там, в Зарваниці, я відчула, що мені це вкрай необхідно.То була для мене не просто перша моя сповідь, то була розмова з Богом, котра дала нове бажання жити, дала якесь внутрішнє полегшення і надію. І ще віру. В те, що все в нас буде добре.
А загалом, то враження дуже сильні. Смолоскипна хода, служби, молитви, спілкування з людьми зі всієї України – це дуже надихає. Велика кількість людей, об`єднаних молитвою – це дуже потужний стимул до змін і до духовного зростання.
Ми там, взагалі, не лише молились. В Зарваниці освятили капличку для бійців АТО, вшанували наших загиблих героїв. У спілкуванні з людьми і виступах священників і лідерів християнських спільнот звучала тема сучасного, перевернутого світу і знецінення основ людського буття : сім`ї, родини, церкви. Того, без чого людська спільнота перетворюється на деградоване і дезорієнтоване стадо, позбавлене світогляду і моралі. А відповідно, саме себе прирікає на життя без віри і Бога.
– А які ваші враження від проповіді Патріарха Святослава? 
– Одним словом важко то сказати. Блаженніший порушив у проповіді стільки питань і аспектів, стільки пояснював, розказував і наводив паралелі і зі Святим Письмом, і зі світовою історією. То була дуже мудра проповідь, дуже виважена і повчальна. Думаю, ми ще довго будемо її згадувати і нею керуватись.
– Пані Вікторіє, щоб підвести підсумок розмови, скажіть, що ви особисто для себе привезли з прощі?
– Душевну рівновагу, спокій і мир в душі. Ще, мабуть, я не все знаю, що я привезла звідти. Але те, що повернулась іншою – це точно.
– Дякую за розмову.
Такі ось духовні досвіди виносять люди із прощі до Зарваниці. Бог наділяє кожному частку духовних скарбів. Їх просто треба бачити, відчува ти і вірити.

Аліна Жайворонко