Живі легенди з Тернопільщини. Хто вони?

Сучасний світ серед ста геніїв визнав і нашого краянина народного художника України Івана Марчука.

Легендою ще за життя став хірург, академік Микола Амосов.

Поза простором і часом залишається ім’я уродженця Тернопільщини академіка Івана Яковича Горбачевського, на честь якого й названо наш університет.

Наче Чумацький Шлях, освічує дорогу рідної альма-матер сузір’я наших ректорів: Петра Огія, Івана Гетьмана, Івана Сміяна, Леоніда Ковальчука, Михайла Корди.

Зірки першої величини – випускники різних років нашого вишу – Іван Чекман (1961 року випуску), Віталій Цимбалюк (1970 року випуску), Михайло Андрейчин (1963 року випуску).

Михайло Антонович Андрейчин – син Галицької землі, якого щедро обдарував Всевишній, наділивши його козацькою вродою, гострим філософським і допитливим розумом, високими моральними якостями, цілеспрямованістю й виваженістю, організаторськими здібностями та великою науковою інтуїцією.

Завдяки щоденній наполегливій праці він досягнув визначних вершин у лікувальній, науково-педагогічній, духовній сферах і громадській діяльності. Про це свідчать його високі міжнародні, державні й галузеві нагороди.

Відомий лікар-інфекціоніст, закоханий в українське слово, дійсний член наукового товариства імені Т.Г. Шевченка, справжній патріот України.

Пригадую, як ще під час навчання в школі брала участь у міських, обласних і загальнодержавного рівня заходах, ініційованих також і професором        М.А. Андрейчиним. Вдома, ділячись з рідними своїми враженнями, згадала й про Михайла Антоновича. На що отримала неймовірно теплий та щирий відгук від свого дідуся, Лукащука Володимира Олексійовича, який на той час працював доцентом кафедри акушерства та гінекології нашого вишу. Він сказав, що професор Андрейчин ще студентом вражав своєю розсудливістю, всебічністю інтересів, особливою зацікавленістю до навколишнього світу.

Науковець міжнародного рівня, лікар від Бога, який не зупиняється на досягнутому. Коло його інтересів постійно розширюється. Крім того, вміє він і дивувати!

Прочитала і в «Медичній академії», і в центральній пресі, що в Тернополі постав пам’ятник святому покровителю інфекційних хворих, який встановили в центрі міста навпроти інфекційного корпусу, де знаходиться інфекційне відділення міської комунальної лікарні швидкої допомоги й кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними та венеричними хворобами Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського. Це скульптура Святого Роха, якого в християнському світі вважають дуже сильним захисником від епідемій та інфекційних захворювань. Такого статусу цілитель домігся неймовірною працею та добрими справами, й у світі є вже чимало міст, які вшанували його.

Упродовж багатьох років лікар-інфекціоніст, цілитель Андрейчин Михайло Антонович творив дива, даруючи хворим радість фізичного зцілення та духовного благополуччя. Останні ж двадцять п’ять років (відтоді, як уперше почув) професор Михайло Андрейчин проводив ще й копітку пошукову роботу зі збору інформації та історичних фактів. Нагромаджував, узагальнював ці дані, плекав мрію про встановлення пам’ятника Святому.

Саме інтуїція науковця разом з Божим провидінням підказала йому, що вже настала пора встановити пам’ятник Святому Роху, бо дедалі частіше в Україні лунають застереження про назрівання епідемій особливо небезпечних інфекцій.

Біля Святого Роха

Слова ніщо… Лиш тільки втома,

Коли ніхто ще не чекав удома,

А він, цілитель мудрий, все вже знав,

І небо за людей благав.

Чим міг годив.

Допомагав.

Пройшли віки, моря міліли,

Людські серця від болю тліли,

Чи зміг би той все осягнути,

Хто не умів в біді тонути,

А потім силу віднайти,

Дозволити торкнутися руки –

Проказа.

Чи чума.

Чим більше лікар знає,

Тим більше сам застерігає.

Але ж це диво –

Коли у епіцентрі смерть

І жахом серце повне вщерть –

Лиш не у нього.

Йому до смерті справи не було.

На те й цілитель. Не забули?..

Він Чудодій.

І діє Чудо.

Як добре, що він з нами, люди…

Стою біля підніжжя цього,

Так просто віднайти дорогу…

Глибокий погляд. Тепле Світло.

А ми до суєти так звикли…

Ця осінь лагідна, як диво.

Молюся. Дякую. Щаслива…

Реалізувати в життя творчий задум професора Михайла Андрейчина допомогли: талановитий скульптор Маляр Олесь, щедрий меценат Володимир Гураль і місцева влада. Тепер цей ангельськи білосніжний монумент, наче голуб миру вселяє віру на порятунок для тих, хто її потребує, а ще символізує святу Любов Михайла Антоновича, яка єднає всіх нас крізь віки…

Постать академіка Михайла Антоновича Андрейчина неймовірно мотивує й надихає студентство та молодих науковців нашого вишу підкоряти все нові й нові вершини та здобувати ґрунтовні знання. Сьогодні я представила лише одну зернинку з його багатющого врожаю. Час вже прийшов до всебічного вивчення надбань науковця та написання фундаментальної книги (можливо, й групою авторів). Це дуже потрібно та цікаво не лише нам, його сучасникам, а й майбутнім поколінням.

Наталія ВОЛОТОВСЬКА,

асистентка кафедри фізіології з основами біоетики та біобезпеки, авторка фото

Джерело: Медична академія