У Тернополі виборча кампанія перетворилася на дрібну шарпанину, низькопробні скандальчики і серійні побрехеньки, – Володимир Кухар

Станом на 13 годину мій результат на ВО-163 – 690 голосів, або 0,76%. Це означає, що крім людей, які раніше слідкували за моїми статтями та діяльністю, нашій кампанії вдалос залучити небагато нових прихильників. Водночас, є десятки людей, з якими я мав задоволення поспілкуватися докладніше і глибше, це – чудові люди, заради яких варто жити і трудитися.
Тотально домінує О.Кайда, який представляє ОО (ВО Батьківщину) та очолює обласну організацію ВО Свобода, обласну раду (56,6%). У колись головного міліціонера області В.Максимосва 15,1%.
Кайда акумулював голоси виборців за ОО та Свободу, які виступили потужно по Тернополю (з деяким переважанням ОО) плюс голоси практично усіх, хто вагалися. Люди думали-вагалися дійсно довго. А потм пішли, і зробили “єдино правильний” вибір – проголосували за лідера і за бренд.
Чому результат О.Кайди при цьому нижчий за сумарний результат ОО та Свободи, утримаємося від обговорення.
Результат В.Максимова очікувано дещо нижчий від результату його політсили – Удару.
Решта кандидатів вишикувалися практично у точній відповідності до грошей, потрачених на кампанію та політичних уподобань щодо партій, які вони представляли (Федик ПР, Паразінський КПУ). При цьому кожен голос мені обійшовся десь у 2030 разів дешевше, ніж кандидатам, які проводили активні бордові та медійні кампанії і відстали від двох явних лідерів.
Гроші – окрема тема. Моє враження – кампанія як ніколи активно проводилася за чорний нал. Якщо перевірити проходження коштів на політрекламу через виборчі фонди кандидатів, не виключено, що деякі статті витрат виявляться не оплаченими через них, а якщо копнути глибше, то неоплаченими взагалі. Але це, думаю, робота медіа (!), небайдужої громадськості, особливо – професійних громадських організацій. Тим часом кампінія у окрузі перетворилася на дрібну шарпанину, низькопробні скандальчики і серійні побрехеньки.
Ми вийшли народним ополченням проти регулярної армії. Вийшли силами громадськими з усіма недоліками, притаманними громадській, непрофесійній (неоплачуваній) роботі. Я сподівався, що в умовах конкретно окреслених часових рамок ці недоліки можна буде подолати. Але все вийшло так, як завжди, як показував досвід моєї громадської роботи протягом останніх 2,5 року.
Спочатку була хороша динаміка по залученню людей у нашу кампанію. Але по мірі того, як прийшла осінь і почалися офісні роботи, хатні клопоти і городи, як частина людей, які спершу загорілися, стикнулися зі зневірою людей у колі тих, кого, вони вірили, можна легко переконати, і наше організаційне зростання сповільнилося.
Вже за пару тижнів після старту кампанії стало помітно, що ми через нестачу організаційної потуги і фінансів відстаємо відносно нами ж запланованих графіків.
Водночас нам вдавалося задавати тон по багатьох питаннях змісту і форми виборчого змагання у Тернополі. Це спричинило спроби неконструктивної критики з різних сторін.
Дякую, нудних не зачіпають.
Ми вийшли до людей у час найглибшої зневіри і неохоти до дій. Люди обрали не зміни та пошук нового, а поховалися у старі стереотипи і приєдналися до вже існуючих груп – байдуже, які вони не є. Може, колись грунт буде більш підготовленим. А може так і ходитимемо колами. Усе це треба спокійно, з часом обміркувати. Людям сьогодні не потрібні якісь особливі та просто нові підходи – вони не вірять нікому, не вірять собі і обирають те, що їм зрозуміло вже і здається подібним на них самих.
Останні роки я живу дещо незвичним життям не лише для багатьох людей, але й для мене самого. Це приносить багато моральногоо вдоволення, але й має свої нюанси. Поки що я хочу трошки нормалізувати своє життя, більше часу приділяти родині і простим житейським потребам. Мій світогляд залишається таким, як був. Мої політичні погляди залишаються такими, як були. Як ми усі разом можемо краще послужити Україні, треба думати разом. І – робити!
Зараз до кінця кампанії реальну активність проявляли з два десятки осіб. Кошти на кампанію внесли більше трьох десятків осіб, серед них – два підприємці. Перемагатимемо будемо тоді, коли ці цифри будуть помножені на 20. Реально це? Відповідь і від мене залежить, бо я на сьогодні недосконалий кандидат. Але не тільки від мене.
Я цією кампанією хотів показати нові стандарти ведення кампанії – на дійсно демократичній, народній, добровільній основі. Хотів показати моєму місту і Україні напрацювання Української альтернативи. Хотів вийти за рамки “малого інтернетного народу” і напряму поспілкуватися з народом. Хотів знайти нових однодумців. Усі ці цілі досягнуті!
Наша кампанія та її ідеї отримали порівняно широке висвітлення у медіа. Я напівжартома говорив колегам перед стартом, що якщо ми досягнемо успіху, про нашу нестандартну та відчайдушну кампанію напише Вашингтон Пост.Написала не Вашингтон Пост, а Вашингтон Таймс і не після, а до завершення кампанії.
Нічого, ще напишуть! 🙂
Важливо, як завжди, бути у мирі з самим собою і не спати на роботі 😉

Володимир Кухар