Молочна закваска, або Хто обдирає селян?

Чому наше молоко дешевше за воду? Це запитання щовесни з особливою гостротою постає перед селянами, які утримують і доглядають худобу, бо кожен рік з настанням тепла їхня праця настільки здешевлюється, що люди готові не тільки до обурень, а й до протестів. Той, хто хоч раз принаймні спостерігав за тим, якого догляду потребує худоба, впевнена, не скаже, що ця праця приємна й легка. На відміну від державних мужів, які не те, що спостерігати, а й знати не хочуть, як і з яких доходів живуть люди в українських селах.

Ще кілька тижнів тому на приймальних пунктах брали в селян молоко щонайменше по 2 грн. за літр, тепер й дві гривні не в усіх селах дають. Селяни звинувачують у цьому тих, хто купує в них продукцію, — переробні підприємства, мовляв, подивіться скільки коштує літр молока чи сметани в магазині. Переробники кажуть, що також рахують збитки, адже навіть ту продукцію, яку мають, не можуть збути, бо сировини в краї багато — немає покупця. А якщо купуватимуть у селян молоко дорожче, то покупця і поготів не знайдуть — занадто дорогим буде і сметана, і твердий сир, і масло. В таких проблемах борсається цей сектор сільського господарства ще й «завдяки» рішенням влади.

Йдеться про те, що не так давно було фактично скасовано дотації виробникам молока. Якщо раніше переробні підприємства мали право спрямовувати суму податку на додану вартість — ПДВ, яку повинні були платити в бюджет, на виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам, у тому числі й селянам: вони доплачували до вартості молока 20 відсотків від закупівельної ціни, то тепер такого права не мають, бо платять ці відсотки не селянам, а в бюджет. Тобто закупівельники змушені платити людям за молоко менше на 20 відсотків від того, як платили торік. Це фактично перекреслило чи не єдиний діючий механізм підтримки українських фермерів і селян. Як наслідок, селяни отримують менше грошей за здане молоко, переробні підприємства мають нарікання від здавачів молока, а покупець — збільшення вартості готових молочних продуктів. Неважко передбачити, як згодом зреагує село на таку ситуацію.

— Очевидно, що люди утримуватимуть менше худоби, ніж тепер, — каже сільський голова Гадинківців Гусятинського району Микола Орестович Гриб. — Така тенденція спостерігається вже нині. Лише на тій вулиці, де живу й де понад 40 дворів, за цей рік позбулися худоби шість родин.

У Гадинківській сільській раді, куди входить і село Вигода, понад 350 дворів, корів у селі — близько 80. Не можна сказати, що тут кожна родина живе із живності, яку утримує на господарці, бо селяни мають робочі місця. На відміну від таких сіл як Коцюбинці чи Жабинці Гусятинського району, що, як сказав Микола Орестович, живуть «із землі». Здане молоко — чи не одна з основних статей доходу сільських родин цих сіл, адже роботи тут для всіх охочих немає. Як у таких умовах, що створила для них держава, вижити? Ані попередня, ані теперішня влада не хоче звертати увагу на такі «дрібниці». Знає: селяни — сила розрізнена, не згуртована й протестувати довго та вперто, відстоюючи свої права, не буде. Щодо цього яскравий приклад: селяни вирішили висловити протест у Гусятинському районі й не здавати молоко. Витримали день. Наступного потягнулися з відрами до пункту прийому.

— Не можна за це людей осуджувати, — розповідає жителька села Крогульця Гусятинського району Оксана Скакун. — Обурюються з приводу ціни, але несуть, бо кажуть: «У рів не виллю…»

Не здавали кілька днів молоко жителі Пальчинців, Токів, Щаснівки Підволочиського району. Кажуть, суттєвої поступки не отримали. Нині мають за літр молока 1,80 грн.

А переробні підприємства мають свої, не менш гострі проблеми.

— Переробники в жодному разі не налаштовані на те, щоб обдирати селян, прагнемо з ними співпрацювати, бо розуміємо ситуацію, в якій вони опинилися, — каже директор ТОВ «Кременецьке молоко» Марія Богданівна Задворна. — Але не в змозі купувати сировину за високою ціною, бо собівартість нашої продукції буде такою, що продати її не зможемо. Нині й так готового твердого сиру, масла надлишок — не можемо збути. При виробництві п’яти-шести тонн масла на день дуже добре, якщо продаємо в наших магазинах сто кілограмів. Росія, де великий ринок збуту, вичікуючи рішення щодо Митного союзу, не пускає українську продукцію через свій кордон.

Масло цього підприємства, стверджують спеціалісти, — високоякісне, без добавок рослинних жирів. Як розповідає Марія Богданівна, для того, щоб зробити кілограм, потрібно 22 кілограми молока. Додайте вартість електроенергії, транспортування, інші видатки. Виходить, що тепер собівартість цього продукту сягає 70 грн. за кілограм. Тож нині більше як по 1,90—2 грн. приймати молоко в населення не можуть.

Ті селяни, які живуть ближче до міст, продають молоко, сметану й сир на ринках.

— Свіже молоко вигідніше збувати, ніж сир, — каже пані Галина з Лановеччини. — Якщо продавати, наприклад, десять літрів молока щодня, то можна вторгувати сімдесят гривень. Ціна кілограма сиру 25 гривень, а на нього йде також близько десяти літрів молока. Кожен день на ринок їздити не будеш — далеко. Тому доводиться часом і здавати молоко.

Жінка, яка продавала поруч, обурювалася: «Хіба то справедливо? У нас беруть літр молока в кращому разі по дві гривні, а в магазинах продають по шість-сім. Оце так накручують… А, може, хімію яку додають?»

Деякі підприємливі ділки, які самі не виробляють, наприклад, масла, а фасують і продають, таки розбавляють його. Марія Богданівна Задворна розповідала, що під маркою їх підприємства продавали таке «масло» в Тернополі. Тому купувати радить у фірмових магазинах чи відділах. А щодо того, що «хімії» тепер в продукції багато, а згодом може бути ще більше, наводить такий приклад: у деяких регіонах держави уже навчились виробляти, як розповідають самі підприємці з тих країв, сир та антикризове масло без жодної краплі молока. Хочеться вірити, що такі «молочні» продукти не потраплять на наш стіл. Та чи матимуть селяни достойну плату за продукцію, яку здають, а ми — високоякісні й не надміру дорогі масло і молоко — питання. Нині вже мусується думка про те, що приймати молоко в селян взагалі не будуть, бо за нормами Євросоюзу воно повинно бути видоєне спеціальним апаратом і охолоджене не пізніше як через дві години після доїння. Це можна зробити хіба в обладнаному фермерському господарстві чи на молочному комплексі. Але, перш ніж ввести такі жорсткі обмеження для селян, влада повинна створити умови для того, щоб їм було де заробляти на життя іншим способом, аніж продажем молока. Чи перейматимуться такими «дрібницями»?