Федір Антонюк із Гусятина літає на саморобному паратрайку

Влітку жителі Гусятина часто спостерігали в небі літальний об’єкт. Одні вважали це парапланом, інші запевняли, що це дельтаплан. Сперечалися, зацікавлено спостерігаючи за тим, що діється під хмарами, бо, мабуть, нікого не залишав байдужим політ у небі. Давайте ж познайомимося зі справжнім екстремалoм, підкорювачем повітря і води Федором Михайловичем Антонюком із Гусятина.

ЗАХОПЛЕННЯ ДИТИНСТВА
Вперше літаки Федір Михайлович побачив у дитинстві. Саме тоді активно працював Чортківський військовий аеродром. Тож у небі над Саджівками (а саме звідти родом чоловік) часто можна було спостерігати за «залізними» птахами. Відтоді у душі хлопчини зародилася мрія стати пілотом.
Здавалося, що задум має всі шанси на здійснення.
Після служби в армії чоловік планував вступити у Мінське училище цивільної авіації, та армійські товариші «завербували» у Ризьку морехідну школу. І починаючи з 1973 року, Федір Михайлович незмінно працює за фахом – боцманом на різних морських торгівельних суднах.
Чоловік ніколи про свій вибір не шкодував. Адже його професія дозволила йому побувати практично у всіх країнах світу. Аби пригадати всі, які відвідав під час плавання, потрібно карту світу або глобус. Легше назвати ті, у яких він не був, а це: Індія, Ірак, Іран.
Загалом судна, на яких працює Федір Михайлович, перевозять продукти, точніше, фрукти – так звані «банановози». Тож часто рейси були у теплі країни Південної Америки та Карибського регіону. Саме тут, під час довгих стоянок, чоловік захопився дайвінгом та підводною зйомкою, бо, пірнаючи, можна побачити абсолютно інший світ, який заворожує.
Незважаючи на вдалу «морську» кар’єру, Федір Михайлович не полишав мрій про небо. Він займався авіамоделізмом, створював радіокеровані літаки та читав багато літератури про малу авіацію. Найбільше його вражав паратрайк (це літальний апарат з парашутом та двигуном для екстремальних польотів), який років 20 тому побачив у Сполучених Штатах Америки.

ВТІЛЕННЯ ЗАДУМІВ
Тож сім років тому, остаточно вирішив втілити свій задум. Читав інформацію в Інтернеті, шукав схеми і в результаті самостійно зробив конструкцію паратрайку (адже вартість готового літального апарату від 100 тис. грн!). Звичайно, самотужки було важко наважитися на політ, хоча теорію вивчив досконально. Та одного дня натрапив на інформацію про Данила Ішутіна, який в Теребовлі займається польотами на паратрайку. Він у допомозі не відмовив. Так розпочалося втілення дитячої мрії, літати у небі. Навесні цього року Федір Михайлович у Києві отримав пілотське посвідчення. Хоча воно не є обов’язковим, якщо «літання» є лише хобі, а не професійною діяльністю.
Федір Михайлович наголошує, що політ на паратрайку є безпечним та приємним, оскільки апарат має крило (вітрильник, або сам парашут), який дозволяє приземлитись безпечно із будь-якої висоти.
Паратрайк є двомісним, надлегким літальним апаратом, має двигун, оснащений повітряним гвинтом. Пілот і пасажир перебувають у кріслах всередині просторової рами, яка їх захищає. Пілот і пасажир паратрайку, на відміну від пасажирів параплану і дельтаплану, злітають і приземляються, сидячи в кріслах, їм не потрібно бігти ні під час зльоту, ані під час посадки. З двигуном на трьох колесах можна стартувати з будь-якого місця (влітку Федір Михайлович стартував на полі біля Вільхівчика). Для старту літального апарату достатньо 50 м для підняття однієї людини та 70 м – для двох осіб у небо. Гальмівний шлях всього 8–10 м, особливо якщо «сідати» на стерні. Висота під час польоту приблизно 500–600 метрів. Також потрібно пам’ятати, що на висоті 500 метрів – температура повітря буде на 5°С нижчою, ніж на землі. Літати можна навіть взимку, але тоді замість коліс використовують лижі.
Пересторогою для польоту є сильні вітри та температура повітря понад 30 градусів тепла. Зазвичай влітку рекомендують літати до 11 години дня та після обіду, ближче до вечора.
Також не потрібно боятися птахів. Вони не потрапляють у двигун. Бо, по-перше, він захищений, а по-друге – птахи розлітаються від звуку паратрайку.
Рідні підтримують Федора Михайловича у його екстремальному захопленні, та правда, ще не зважилися на політ.
Історія цього сміливого чоловіка доводить, що мрії можна і потрібно втілювати, для цього потрібне лише бажання, терпіння та ентузіазм.
Тетяна СИМАНЦІВ

Газета Сільський господар плюс