Чиїми заручниками за батьківські гроші стали діти: влади чи перевізників?

Знаємо, що не у вашій владі вирішити наше питання, але надіємося, що з вашою допомогою ми зможемо змусити чиновників хоча б почервоніти, бо їх черствості і байдужості немає меж, а так не повинно бути, хоча б у ставленні до дітей.

Ця невесела історія почалася з початком навчального року і, схоже, нескоро закінчиться.

Наші діти з с.Ходаки Шумського району ходять у школу у с.Сураж, це 3,5 км по трасі. Вік дітей різний – від 6 років і старші. Особливо  важко долати таку відстань наймолодшим. Тому радості нашій не було меж, коли після звернення до Києва і Тернополя нам пообіцяли, що шкільний автобус вирішить усі проблеми. Але не так сталося, як гадалося.

Районна рада уклала договір із приватним перевізником  про те, що він підвозитиме і забиратиме дітей зі школи, але за умови, що батьки оплачуватимуть половину з домовленої суми (а це 400 грн. із 800) до часу ухвалення у районі нового бюджету, в якому передбачать витрати на це. Так і робили.  Незважаючи на те, чи працюють батьки і скільки із сім’ї дітей ходить у школу, всі  справно платили і терпляче чекали.

Зима – не літо. В ожеледицю  перевізник відмовився їхати, пояснюючи це тим, що майно його дорожче, ніж  діти, і поставив умову: посипати дорогу піском. Батьки за свої гроші найняли машину, привезли пісок, ще й самі посипали, щоб уберегти своїх дітей від небезпеки. І знову, незважаючи на наші зусилля, виникла проблема. Перевізник не захотів везти, бо, на його думку, мало платять, враховуючи сьогоднішні ціни на пальне.

Невже ми хочемо неможливого? Громада  за свій рахунок підвела до школи газ, провела ремонт у школі. Крім того, даємо гроші на  різні потреби школи, приносимо з дому продукти харчування і т.д. Тож чим  ще можемо допомогти? Ми  розуміємо, що це наші діти, і хочемо, щоб їм було якнайкраще, але, як кажуть, хто везе, того і поганяють. Чому, незважаючи на наші неодноразові звернення до районної влади,  питання підвезення дітей до школи до сьогодні не вирішене? Днями пояснили, що нічим не можуть нам допомогти, бо бюджет району в цьому році скоротили на 30%.

До проблеми перевезення дітей долучилися й жителі інших вулиць – Гребелька-1, Гребелька-2, куди перевізник теж не їде, мотивуючи це поганою дорогою. Тепер батьки по черзі привозять дітей і забирають – хто кіньми, а хто й санчатами. Чиїми заручниками стали наші діти? Перевізника, який дбає про особистий заробіток, конкурентів, які ділять між собою маршрути, чи влади, яка не може вирішити це питання?

Ми всі бачимо, який транспорт стоїть біля державних установ району, області, столиці. Та за  таку одну машину можна купити два автобуси. Не шукати приватного перевізника, а  забезпечити транспортом із написом «Шкільний автобус». Нехай би возив  учнів у школу, інколи – й на  екскурсію, бо сільські діти, тільки-но зіпнувшись на ноги, уже працюють на землі, з батьками. Невже вони не варті  навіть тої малої уваги до себе? Чому 30-відсоткове зменшення бюджету району має позначитися на дітях? Якщо не допоможуть нам у районі, будемо звертатися  в область і до столиці, де, до речі,  пообіцяли спочатку допомогти безпосередньо на місці… Але цього ми поки що не дочекалися.

М.Кащук, Н.Потійчук, О.Нечипорук, З.Василюк, М.Стельмащук, Т.Білоус.