Завдяки праці ґазда Микола Шевчук з Тернопільщини тримається на проїжджій частині дороги життя, а не на його узбіччі

Завдяки праці 78-річний ґазда Микола Шевчук із села Вовківці Шумського району тримається на проїжджій частині дороги життя, а не на його узбіччі.

Микола Шевчук сміливо може відзначати не лише День працівників сільського господарства, а й дні працівників торгівлі, лісового господарства, фізичної культури та спорту. Адже до всіх цих сфер він безпосередньо має стосунок. Але перша та найголовніша його любов – це, безперечно, земля, город, поле, сад. Попри поважний вік, чоловік, без перебільшення, живе від ранньої весни до пізньої осені на власному паєві, на своїх грядках, де вирощує і чудові врожаї помідорів та інших, звичних для наших земель, культур, і дещо екзотичне, приміром, ехінацею, топінамбур, чорну редьку, арахіс і ще багато цікавого і корисного, пише газета “Сільський господар плюс”.

Напевно, і набагато молодші за нього не витримають стільки часу праці на городі під палючим сонцем, практично від світання до смеркання – сам це неодноразово бачив. Ця, для когось важка, монотонна, рутинна робота тримає Миколу Дмитровича у життєвому тонусі. Кілька років тому медики, обстеживши стан здоров’я цього дідуся (який уже має 4 внуків та двох правнуків), порекомендували йому дещо знизити фізичні навантаження під час сільськогосподарських робіт. А у відповідь почули: «Без роботи я здамся швидше, аніж із роботою».

Залюблений Микола Дмитрович і в сад. Скільки пам’ятаю, чоловік усе життя плекав дерева, кущі. Не вистачало свого садка, садив плодові дерева біля власного помешкання. Коли отримав земельний пай, то обсадив його деревами по периметру. Яблуні, груші, сливи, вишні, порічки, аґрус, виноград, немов на дріжджах, виросли у садибі цього господаря. Навіть розлога черешня на повороті вулиці, де живе, кожного року щедро родить завдяки його невтомним рукам. А почули б ви його безпосереднє: «Подивися, Володю, яке чудо виросло на нашій землі». То було тоді, коли пан Микола (та який він пан, трудівник з діда-прадіда!) отримав перший урожай персиків, якими мене пригостив.

Важко перехворівши в юності, практично всі довгі роки веде здоровий спосіб життя. За столом може собі дозволити столову ложку домашнього виноградного вина. Якось прочитав і відразу навчився виготовляти «живу воду». Ніколи не палив цигарок. У молодих літах активно грав у футбол та волейбол. І зараз азартно вболіває за спортивні дружини з Дедеркалів, цікавиться футбольними новинами, намагається не пропускати цікавих матчів за участю збірної України.

…Його захоплення працею на землі повністю розділяють рідні. Передусім дружина Олена Єфремівна, з якою у парі крокує крутими шляхами життя 52 роки. Виплекало подружжя Шевчуків двох дочок. Тамара, разом зі своїми дітьми – Оленою, Оксаною і Денисом, теж трудиться на сімейній ниві. Дочка Валя, яка у чомусь схожа на батька, живе і працює зі своїм сином Євгеном у Варшаві. Тішиться Микола Дмитрович тим, що діти теж виросли спраглими до праці, такими ж – онуки. Зі спокійним серцем передав Денису кермо власного трактора. Переймають від дорослих навики клопіткої сільської роботи малесенькі правнучки – Валерія та Маргаритка.

…Микола Дмитрович міцно стоїть на своїй землі. Адже ще так багато планує зробити. І прожиті ним сімдесят сім років не є для цього перешкодою.

Володимир ГАВРИЛЮК, Газета “Сільський господар плюс”

Фото автора