Підівчити б сучасних дітисьок коляди…

Чомусь цьогорічні новорічно-різдвяно-староноворічні свята проходять в ностальгічно-казково-дитячому настрої. Мабуть через відсутність снігу я починаю згадувати, як то було колись.
Наприклад, Різдво я ніколи не святкувала в місті. Тіко в бабусі на Львівщині. Пам’ятаю, як я, молодший брат, старший двоюрідний брат і його колєга ходили колядувати. Колєга грав на сопілці. Мій молодший брат – був лише для надання колоритності нашому квартету (адже малих дітей більше люблять, відповідно, й більше дають грошей за коляду). Я, так як була одна дівчина в групі, отримала роль касира. Носила в рукавичці гроші, і біля кожного стовпа з ліхтарем перераховувала й ділила на 4 купки.
Конкуренція в ті часи була велика (не те, що зараз). Тим паче, на Львівщині. Іноді одні колядники ще не встигли відколядувати, як в браму вже ломляться інші. Доводилося тоді чекати, особливо якщо будинок виглядав на багатих власників та ще й попередні колядники показували щедру коляду.
А було й таке, що тато привіз з Чехії музичну відкритку з мелодією “Святої ночі…” і ми ходили з нею й під її звучання колядували. Теж проходило на “Ура”.

Отак щороку треба було придумувати щось нове, бо ж конкуренція, як я вже писала, була досить жорсткою.

Ну що ж. А тепер колєга двоюрідного брата вчиться в Київському інституті культури. Двоюрідний брат ганяє по Польщах (бо має трьох гавриків, яких тре годувати). Молодший брат вже задорослий для колядування. А я й поготів… Різдво святкую в Тернополі, бо нема до кого вже на Львівщину їздити…
А молодьож тепер не та. Приходили колядники, то ми їм ще писали на листочку слова коляди і правильного віншування. Вони чомусь всі так віншують, ніби спішать на електричку і хочуть посокріше спекатися нас, яко глядачів… Нема конкуренції, от що я скажу…