Тернопіль – душа Галичини, а “Коза” її оберігає

Якщо Львів – серце, то Тернопіль – душа Галичини. Душу не можна побачити – тільки відчути. Так і з Тернополем. Давнє місто з його Ринком, ратушею, старовинними будівлями й церквами пішло в небуття. Проте лишився дух, відгомін віків, запах пересохлих джерел і річечок. Дзвони костелу, на місці якого тепер центральний універмаг. Шум диліжансів, що підвозять гостей до готелю «Подільського». Затримаймося на хвилинку при ньому.

Це – один з найкращих у місті готелів, втілення модерну і поступу. Із самого початку оснащений водогоном, централізованим опаленням, електричним освітленням і навіть ваннами, він став найголоснішою реплікою майбутнього ХХ століття в різноголоссі золотої епохи кінця ХІХ-го. Його будівля, закладена ще у 1890 році, одна з небагатьох у Тернополі, що пережила і своїх архітекторів, і власників, і навіть кілька історичних катастроф та політичних режимів – від Австро-Угорської імперії й до радянської. Так і дотривала до теперішньої незалежної України.

Що найдивовижніше: тут і досі готель. Утім, сучасники вже знають його за пізнішою назвою – «Україна». Таким чином «Подільський» виріс географічно – аж до масштабів цілої країни. Саме тут, у цій будівлі, в її легендарних стінах ми й розмістили наш арт-клуб. Щоб оберігати теплу душу міста, плекати його все ще молодий геній. Щоб нам, як кажуть, і стіни спомагали. Тим більше, такі знакові історичні стіни.

Але чому саме коза? – спитаєте ви.

Коза – тварина-тотем давніх українців. Вона часто ходить у різдвяному вертепі, разом із ангелами, царями та пастухами. Існують ще казкові кози. Хто не знає Козу-Дерезу чи ту, що із сімома козенятами? Цап, її біологічний партнер, часто означає чорта. Але коза чортицю чомусь не означає. Вона добра і турботлива. В ній швидше є щось від матері. Її молоко чарівне, воно приносить силу і лагідність. А лагідна сила – це те, в чому завжди є велика потреба. Тому й наш клуб, ніби міфологічна коза Амальтея, що викохала маленького Зевса, намагається прихилити всіх – і тих, хто любить затишок та спокій, і тих, кому чуже все стандартне і статичне.

Художники, музиканти, поети – кожен, хто почувається творчо, може виявити себе саме в нашій «Козі». Ми віримо в те, що люди обов’язково потребують і душевного харчу. Тому в нашому меню ви не знайдете багато сортів пива, зате знайдете багато книжок у читальному залі. Кілька разів на місяць у нас відбуваються презентації нових видань, зустрічі літературного клубу. Якщо ж комусь ближче візуальне мистецтво, запрошуємо знову ж таки до нас – у «Козі» перманентно відкривають художні виставки, показують фільми. До того ж, якщо ви зайдете з власним ноутбуком, то, користуючись безкоштовною мережею вай-фай, що діє й на літньому майданчику, і в усіх трьох наших залах, ви зможете навчатися, спілкуватись з друзями, творити власні романи, поеми, вірші. Або ж проводити свої власні кіносеанси.

Окремої згадки заслуговує наше музичне меню. У цій справі ми цілком довірилися нашим відвідувачам та їхнім смакам. Вони різні й різнобарвні, ніби слухачі Тома Вейтса і Тома Йорка. Спільним залишається головне – це музика, що стала альтернативою комерційній попсовості. Її місце тут, серед нас. Сучасні гіки, гіпстери, олдскульники, що, ніби в річки, увійшли в нові та свіжі течії. Емоційні реґі-вечірки, тихі акустичні концерти, життєрадісна меланхолія блюзу.

Сцена «Кози» завжди відкрита для будь-яких експериментів. А ми завжди відкриті для вас.

Автор статті: Galochka Blackbird