В 40-градусну спеку тернополянам показали мляву облогу фортеці (фото, відео)

З 29 квітня, на території Хотинської фортеці на Чернівеччині, проходить міжнародний історичний фестиваль “Середньовічний Хотин”. Головною частиною програми 1 травня стала показова облога охоронної споруди над Дністром. 

«Ты жыв?» – запитували друзі по команді в лицаря, який, тримаючи облогу Хотина, кинувся з горба на «ворогів». Це був єдиний видовищний момент показового бою на міжнародному історичному фестивалі «Середньовіковий Хотин». Всі інші дії лицарів були доволі млявими, награними, спокійними та нецікавими, а в дечому навіть смішними. Так, публіка реготала, коли нападники легко і ніжно опускали на шоломи та плечі оборонців Хотинської фортеці свої сокири, наче гладили їх.

Не вразила присутніх і робота дерев’яної катапульти, якою один раз навіть метнули в бік фортеці щось, схоже на світлий камінь.

Дітям найбільше сподобалося, як перестрілювалися лучники. То з пагорба навпроти фортеці, то з її мурів, а то й з обох напрямків одночасно, кілька хвилин літали жовті стріли. Деякі з них не досягали цілі, з дзенькотом вдарялися в товсті стіни оборонної споруди і падали додолу. А деякі навпаки, були запущені з такою силою, що перелітали вище ворогів і падали в натовп глядачів. Ніхто не постраждав, а люди, схоже, навіть тішилися такому «екстриму» і не збиралися відходити, забираючи стріли собі на пам’ять.

Тернополянці Наталі, що приїхала в Хотин вперше, не вдалося повністю побачити відтворення облоги фортеці. А те, що вона побачила, не вразило її і здалося штучним та невидовищним.

–          Охорона фестивалю відтіснила глядачів за спеціальну маркувальну стрічку, в безпечну зону, – розповіла «Погляду» Наталя. – Було близько 16.00, сонце палило нещадно, ведучий оголошував, що в тіні 35 градусів. Місця, з якого було б видно, що відбувається – не вистарчало. Тому я спустилася вниз, до підніжжя фортеці. Там було видно бодай міст та бійців на мурах. Спочатку перед нами літали стріли туди-сюди, потім з фортеці по мосту пройшла група лицарів у обладунках, що прикривалися від стріл ворогів щитами. Потім тиша. Ми не бачили і не чули, що відбувалося нагорі. Потім лицарі зайшли у фортецю, знов сипалися стріли. Тоді на міст вивезли пушку, робили вигляд наче прочищають та заряджають її. Звичайно, що вистрілювати з неї не було можливості, але для більшої театральності бодай би вже «Ба-бах!» викрикнули. Згодом на міст прибігли і вороги, хвилинку-дві один одного потовкли і на цьому облога скінчилася.

Наталя каже, що люди поруч були розчаровані, діти питалися, чи це все, а батьки втішали їх, мовляв, ти ж бачив як стріли летіли, то й так вже добре.

Після показового бою, лицарі, що брали в ньому участь участь, відпочивали біля дороги, а їхні друзі розпитували, як все пройшло. Найбільше уваги отримав сміливець, що скочив до ворогів з пагорба. З нього і жартували, і плескали по плечі, і хвалили: «Это ты нырял под врага? Ну ты даёш!».

Люба Вовк, «Погляд»