Жадан та Аріас Соле: розмови про футбол, картоплю, алкоголь та поезію

15.09 у рамках Форуму видавців, в книгарні «Є» відбулось читання – тандем за участю Сергія Жадана та каталонського поета Томаса Аріаса Соле.

Приміщення книгарні заповнене вщерть. Слухачі сидять навіть на підлозі. Першим розпочинає каталонський гість Томас.  Вірш «Нерукотворний». Читає своєю рідною мовою. Слухачі нічого не розуміють, але  стараються вловити інтонацію з якою читає поет.

-«…якщо не хочеш не дивись, смерть не забариться…»- перекладає Андрій Антоновський, також літератор, але сьогодні він особистий перекладач Томаса Соле.

Ініціативу перехоплює Жадан і читає тепер усім зрозумілою мовою.

– Я хотів би прочитати щось про Каталонію,- каже Сергій,- та, на жаль, нічого не маю. Прочитаю про Андалузію.

Щоб зустріч не була одноманітною,  в перервах між читанням слухачі спілкуються з поетами:

– А що в Каталонії знають про Україну?

– Насправді, я не знав нічого.-відповідає Томас. – Річ у тім, що я в Україні всього два тижні, відвідав Київ, Харків, Одесу, Дніпропетровськ та Тернопіль. А зараз я тут.

– А де краща публіка?

– Безумовно, у вас – краща.  У нас поети приходять слухати поетів.

Слухачі сміються, а розмова тим часом переходить на футбольне поле: Томас та Сергій починають активно обговорювати недавні події за участю Чимринського. Аби дискусія не переросла в міждержавний конфлікт, письменники знову починають читати.

-…Картопля на відміну від всесвіту закінчується .- Томас читає епіграф до свого вірша Fe de rates (Віра в пацюків).

– О, та в вас є вірш про Україну! – каже Жадан. У залі починають сміятися.

– Так?- здивувався Соле. – А я думав, що в Україні картопля ніколи не закінчується!!!

Слухачі вибухають  гучним реготом та оплесками.

З залу знову лунають запитання, на які охоче відповідають гості.

– Скажіть, – питає дівчина з першого ряду, – без яких трьох речей у вас не існує поезії?- обидва на мить замислюються і відповідати береться Томас:

– Бар, записник, дивитися в стелю, або «Ще одне пиво, будь ласка!».

– А у мене не має таких речей. Я уявляю вірш, а він може до мене прийти будь коли.-каже Сергій Жадан.

– У мене до вас таке божевільно-філосовсько-романтичне  запитання,     – каже хлопець, який сидить долі, у позі султана. – Як часто ви пишете «по-п’яні», і чим це відрізняється від написаного на тверезу голову?

– Почерком!- Відповідає український письменник. – На щастя, я не п’ю.

– Неможливо писати на п’яну голову. Бо тобі здається, що ти все розумієш, і все тобі так ясно, і ти пишеш-пишеш-пишеш, бо думки приходять дуже швидко, і всі вони такі геніальні, що ти не встигаєш їх записувати. А зранку не можу розібрати, що ж там таке геніального вчора понаписував.-відповідає Томас Аріас  Соле.

На кінець, літератори читають ще по одному віршу, після чого Томас дарує усім бажаючим збірку «Капсула». Бажаючих було багато. =)

P.S.

Що ж, я хочу поділитися своїми враженнями від цієї зустрічі. Було весело, адже обидва поети гострі на язик. Але мені кортить вам розповісти про вірш  Frares i mares (Брати і матері) Томаса Аріаса Соле. Це перший , написаний чоловіком вірш, який потішив мою феміністичну сутність. Особливо зачепив останній рядочок поезії, який, я на жаль, не можу написати з огляду на «лексикон» =).

Та я процитую не менш захоплюючу частину вірша:

…чоловік

остаточно задурений

і безрадісний, знову займе

своє місце у всесвіті,

жодне інше окрім продовження роду і підтримання

благополуччя й задоволення

жінки.

Анна-Лілія Кокора